Шманкевич Євген Іванович


Шманкевич Євген Іванович (1882 – 1939), український історик, правник і викладач.

Шманкевич Євген Іванович
Народився 1882
Помер 1939
Ташкент, Узбецька РСР, СРСР
Країна Російська імперія  УНР  СРСР
Діяльність історик
Звання професор

Біографія

Прийомний син священика Подільської губернії Іоанна Шманкевича[1]. Отримав юридичну освіту, державну службу розпочав 1912 р. в чині колезького секретаря у місті Вільно виконуючим обов’язки помічника секретаря Віленської судової палати (прокурорський нагляд)[2]. З 1913 р. служив у повітовому містечку Ліда Віленської губернії судовим слідчим (4-та дільниця Лідського повіту)[3][4][5]. З початком І-ї світової війни переїхав у Кам’янець-Подільський Подільської губернії, де служив членом Кам’янець-Подільського окружного суду[6].

Після революції як правник брав участь у діяльності українських урядів. З кінця травня 1918 р. брав участь у діяльності Культурної комісії при Українській мирній делегації на переговорах з РСФРР як представник міністерства судових справ[7] гетьманату П. Скоропадського.

В добу Директорії УНР входив до складу створеної в січні 1919 р. у Кам’янець-Подільському «комісії для ліквідації всіх прикордонних конфліктів, які виникли та виникнути можуть на всьому протязі Українсько-Румунського кордону»[8]. Наказом Міністерства народної освіти УНР від 17 вересня 1919 р. був призначений в комісію по підготовці статуту Національного архіву в Києві[9].

В жовтні 1919 р. призначений професорським стипендіатом Кам’янець-Подільського державного українського університету по кафедрі політичної економії[10] при щойно створеному правничому факультеті[11]. Займався викладацькою роботою та розбудовою університету, зокрема, передав університетській бібліотеці особисте зібрання книг[12].

Після приходу більшовиків зазнав політичних переслідувань. У 1921 р. арештовувався Вінницькою ЧК, після звільнення знову був затриманий Кам’янець-Подільською ЧК. В той період в ЧК не вистачало професійних кадрів, але Є.І. Шманкевич служити слідчим в апараті ЧК відмовився і був висланий до Харкова[13].

Проводив викладацьку роботу, був аспірантом Харківської науково-дослідної кафедри історії України[14] по секції історії українського права. Пізніше секція історії українського права була виокремлена в окрему кафедру Харківського інституту народної освіти. У 1925 – 1927 рр. професор Є.І. Шманкевич залучався до роботи в Комісії для виучування історії західноруського і українського права ВУАН, вивчав питання недослідженої форми братського суду в Любліні. На основі наявної в особистому архіві «Записової книги» Люблінського Спаського братства за 1551-1637 рр.[15] підготував наукову публікацію[16].

Після судового процесу над Спілкою визволення України та ряду реорганізацій у структурі ВУАН навесні 1930 р. комісію було переіменовано на Комісію історії українського права, перед нею постали інші завдання, а на її членів почався тиск з боку партійних органів та керівництва академії. В лютому 1934 р. у зв'язку з реорганізацією ВУАН комісія була ліквідована, її діяльність оцінена як ідеологічно ворожа і науково безплідна. Її колишні члени були репресовані.

Є.І. Шманкевича вислали в Узбекистан. Викладав російську мову та літературу в школах. Помер і похований у Ташкенті.

Родина: дружина Наталія Олександрівна, вроджена Махцевич (1894-1959), син Юлій (1914-?).

Посилання
  1. Родовід. Евгений Иванович Шманкевич
  2. Памятная книжка Виленской губернии на 1913 год. – С. 66. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
  3. Памятная книжка Виленской губернии на 1914 год. – С. 199. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
  4. Памятная книжка Виленской губернии на 1915 год. – С. 186. Архів оригіналу за 26 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
  5. Лидский уезд . 1915 год. Органы власти и самоуправления
  6. Усенко І.Б. Представники суддівського корпусу у Всеукраїнській Академії Наук. – Судова влада в Україні і світі: історія, сучасність, перспективи розвитку: матеріали XXV Міжнародної історико-правової конференції 16-18 вересня 2011 р., м. Саки. – С.75
  7. Олексій Лупандін. Питання реституції культурних цінностей в контексті Українсько-російських мирних переговорів 1918 р. – Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 років/ Збірник наукових статей. Вип. 5. –К., 2010. – С. 293
  8. Лист міністра закордонних справ УНР В. М. Чехівського до голови НДМ УНР у Румунії Ю. Гасенка
  9. Катерина Климова. Архівна справа в Україні 1917-1921 рр. Археографічна передмова. Документи. – Пам’ятки. Том перший. – Київ, 1998. – С. 132
  10. Кадри українських університетів у 1918-1920
  11. Красуцький М. Грона калини червоні. – Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Сер.: Історична та філологічна. - 2013. - Вип. 10. - С. 333.
  12. Завальнюк О. М. Роль громадськості у наповненні фонду бібліотеки Кам’янець-Подільського державного українського університету: досвід і уроки (1918-1920 рр.) - Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. – С. 15. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
  13. А. Я-кий. Листи з України
  14. Богдашина О.М. Діяльність Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури імені академіка Д. І. Багалія (1921–1934 рр.). –Х. : Вид. ХДПУ, 1994. - 196 с. – С. 185.
  15. Ворончук І. Українські православні братства: історіографічна традиція, проблеми і перспективи. – Українознавство. №4(61), 2016. – С. 17
  16. Тетяна Вересовська. Видавнича діяльність Комісії для виучування історії західноруського та українського права УАН-ВУАН (1918 – 1928). – Бібліотечний вісник, 2000. – № 2. Архів оригіналу за 2 вересня 2013. Процитовано 2 вересня 2013.

Джерела та література


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.