Шульга-Шульженко Михайло Іванович

Брат Павло до середини 1920 був офіцером Армії УНР.

Дружина — Марія Степанівна Шульга-Шульженко (Король), 1905—1978 рр., проживала і деякий час працювала вчителькою у селі Козацькому (Черкаська область), з 1965 р. проживала у м. Києві.

Син — Олесь Михайлович Шульга-Шульженко, 1930—1994 рр., навчався у Київському училищі прикладного мистецтва, художник, режисер, працював на Київській кіностудії науково-популярних фільмів.

Народився у місті Звенигородці Черкаської області. Походив із сім'ї селянина-середняка, що проживала на околиці міста — Кучугурівці. Три роки навчався у початковій школі. Був знайомий з Агатангелом Кримським, який деякий час проживав у Звенигородці. У 1918 р. втік з міста із більшовицькими військами. Сім років воював у складі Червоної армії на різних фронтах. У 1925 р. служив у НКВС у місті Умані (Черкаська область). Пізніше навчався у Харківському інституті народної освіти, потім знову служив у НКВС. Влітку 1929 р. був арештований у справі Спілки визволення України (за деякими даними приятелював з Юрком Тютюнником) і декілька місяців просидів у тюрмі. Звільнений з-під арешту завдяки зусиллям друзів-співлужбовців з НКВС і відправлений у Туркестан, де воював з басмачами. У 1933—1934 рр. працював головою колгоспу в селі Бабаї (Харківська область). У 1936—1937 рр. навчався на курсах перепідготовки викладачів історії ВКП(б). У 1938—1941 рр. працював викладачем історії ВКП(б) у Бєлгородському педагогічному інституті. У червні 1941 р. мобілізований і відправлений на фронт. Зник безвісти на фронті у червні 1942 р. біля міста Кіріші (Лєнінградська область). Однак двоє фронтовиків підписали акт, у якому зазначалося, що вони «були вчасниками-свідками в бою з ворогами фашистами в м. Кірші Леніградської обл. в тім, що похоронили бійця младшого лейтенанта міньора, який загинув у бою за батьківщину Шульга Михайло Іванович. народ. 1902 р. житель м. Звенигородки». Акт затверджений підписами голови і секретаря сільради села Козацького (Черкаська область). Запити рідних про долю М.Шульги-Шульженка у військові архіви СРСР поверталися з відповіддю: «зник безвісти», «дані про загибель відсутні». Згідно із «Спіском бєзвозвратних потєрь лічного состава Красной Арміі за врємя Вєлікой Отєчественной войни 1941—1945 гг. по Звєнігородскому району» не момент зникнення безвісти М.Шульга-Шульженко був безпартійним.

Під час громадянської війни М. Шульга-Шульженко заприятелював з Володимиром Сосюрою, який згодом мав значний вплив на його творчість.

У 1923—1924 рр. М. Шульга-Шульженко брав участь у створенні в Умані філії Спілки селянських письменників «Плуг».

Перший опублікований вірш «Не плачем, а мечем» з'явився 1925 р. у журналі «Молодий більшовик» (м. Харків).

У 1925—1930 рр. вірші М. Шульги-Шульженка публікувалися у журналах і газетах, зокрема у журналі «Західна Україна» (м. Харків).

За життя було видано три збірки віршів — «Гартовані леза» (1928 р.), «Степова глибінь» (1929 р.), «Бої» (1930 р.). У 1972 р. у видавництві «Радянський письменник» вийшла збірка «Гартовані леза», у яку ввійшли деякі поезії з трьох раніше виданих збірок, а також ряд інших.[1]

Був ініціатором створення і активним учасником Уманської організації літоб'єднання «Плуг».

1930 р. деякі члени Звенигородської філії СВУ неодноразово згадували і його прізвище.

• https://web.archive.org/web/20141202011437/http://shron.chtyvo.org.ua/Shatailo_Oleh/Heneral_Yurko_Tiutiunnyk.pdf