Звенигородка
Звенигоро́дка (Звенигород) — місто в Україні, районний центр Звенигородського району Черкаської області. Розташоване на річці Гнилий Тікич за 114 км від обласного центру — міста Черкаси та 12 км від залізничної станції Звенигородка. Населення — 17,4 тисяч осіб (2016).
| Звенигородка | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Регіон | Черкаська область | ||||||||
| Район | Звенигородський район Звенигородська міськрада | ||||||||
| Засноване | 1370-ті–1390-ті | ||||||||
| Перша згадка | 1375/1381 – місто[1]; 1395 – замок | ||||||||
| Магдебурзьке право | 30 квітня 1792 | ||||||||
| Статус міста | з 1938 року | ||||||||
| Населення | ▼ 17 138 (01.01.2017)[2] | ||||||||
| - повне | ▼ 17 138 (01.01.2017)[3] | ||||||||
| Площа | 20,8[4] км² | ||||||||
| Поштові індекси | 20200-20207 | ||||||||
| Телефонний код | +380-4740 | ||||||||
| Координати | 49°05′ пн. ш. 30°58′ сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 148 м | ||||||||
| Водойма | р.Гнилий Тікич | ||||||||
| День міста | (23) 24 серпня | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Звенигородка | ||||||||
| До станції | 12 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 88,5 км[5] | ||||||||
| - залізницею | 125 км | ||||||||
| - автошляхами | 114 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 154 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 20200 м.Звенигородка, просп.Шевченка, 63 | ||||||||
| Вебсторінка | http://www.zven.gov.ua | ||||||||
| Міський голова | Олександр Саєнко | ||||||||
| |||||||||
Історія
У межах сучасного міста виявлено кам'яні знаряддя праці доби бронзи, предмети скіфських часів та поселення черняхівської культури.
За легендою середини XIX століття, давній замок був розташований за 3 км від сучасного міста поблизу конусоподібної гори. На одній з його веж нібито висів дзвін, яким населення повідомляли про напад ворогів. Згідно з легендою, назва міста походить від назви гори (Звенигора — Звенигород).[6]
Початковою назвою було Звинигород. Перша згадка про Звинигород відноситься до 1394 року.
Каленик Мишкович був намісником Свидригайла в Звинигороді.
1484 року Менґлі I Ґерай спустошив київські землі і також околиці Звинигорода, але замок вистояв. В цей час занепали й торгові шляхи.
1498 року король Олександр Ягеллончик призначив князя Констянтина Острозького намісником (старостою) в Звенигороді, Вінниці та Браславлі. Через те, що князь К. Острозький потрапив на сім років до московського полону, намісником на той час був призначений князь Михайло Васильович Збаразький. Після повернення з Московщини князь Острозький знову став старостою в Звенигороді (після нього син Ілля).
В цей час посилилися татарські напади, старі торгові шляхи між містами було перетворено на Чорний шлях. Звенигород стояв на самому Чорному шляху. 1541 року татари вщент знищили Звенигород, у люстрації 1545 року Звенигородський замок не було згадано. Замок відбудували на іншому місці — там, де стоїть сучасне місто. Намісником на замку проти татарських нападів був князь Федір Санґушко.
З 1569 року Звенигородщина відійшла до щойно створеного Брацлавського воєводства. Першим тутешнім старостою — вочевидь, номінальним (оскільки сталого населення не було), став князь Корецький, після нього з 1579 Єжи (Юрій) Струсь. У той час татари знищили Звенигородський замок і Звенигородка стояла пусткою. В 1616 ці землі руський воєвода Іван Данилович приєднав до свого Корсунського староства. В 1633 році король Владислав IV Ваза віддав Звенигородку подільському воєводі Марціну Казановському.
Після захоплення Правобережної України Польщею 1569 року посилився соціально-економічний гніт населення, яке зазнавало великих утисків від феодалів. Жителі сплачували панам численні податки: чопове, подимне, шкіряне, що спричиняло заворушення пригноблених. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 під проводом Богдана Хмельницького жителі міста повстали і вигнали польську шляхту. У 1648–1667 роках Звенигородка входила до складу Корсунського полку Української держави.
За Андрусівським перемир'ям 1667 року Правобережна Україна лишилася у складі Речі Посполитої.
В 1711 р. Звенигородку було зайнято армією гетьмана Пилипа Орлика, під час його походу на Правобережжя проти російської влади.
Після придушення Коліївщини Звенигородка неодноразово переходила від одного власника до іншого. 1792 року король Понятовський Станіслав-Август затвердив Звенигородці герб і надав статус міста за магдебурзьким правом.
У 1793 році правобережні землі України приєднано до лівобережних у складі Росії. З 1795 року Звенигородка ввійшла до складу Вознесенського намісництва, з січня 1798 року стала повітовим містом Київської губернії.[7]
В 1803 році генерал-майор Голенищев-Кутузов в Звенигородці сформував Білоруський гусарський полк. В 1806 році в полку служив відомий російський поет Денис Васильович Давидов.[8]
1808 рік. Перепис євреїв Звенигородського повіту орендарів закладів з продажу акцизних напоїв.
Після Лютневої революції 1917 року у Звенигородці почала діяти Рада робітничих і солдатських депутатів.[9] Восени 1917 року в місті виникла більшовицька організація з 17 чоловік. У 1917 утворилися профспілкові організації друкарів та швейників.
Водночас із цим на Звенигородщині заявила про себе ще одна сила — Вільне козацтво. Звенигородський кіш Вільного козацтва тривалий час тримав владу на теренах повіту у своїх руках.
З ліквідацією волостей у 1923 році Звенигородка стала центром однойменного району, з 1927 року її віднесено до категорії селищ міського типу.
1938 року Звенигородку було віднесено до категорії міст районного підпорядкування.
18 червня 1942 року нацистська влада в Звенигородці провела «єврейську акцію» — розстріляно 1375 євреїв.
Транспорт
Через місто проходить автошлях Н16, побудований у 1961 році під керівництвом інженера-автошляховика Степана Кожум'яки.
Економіка
ПАТ «Звенигородський сироробний комбінат»[10]
Музеї
- Музей-садиба Агатангела Юхимовича Кримського.
- Звенигородський краєзнавчий музей.
Природоохоронні об'єкти
Пам'ятники
Пам'ятний знак воїнам Армії УНР
25 червня 2011 року за сприяння благодійної ініціативи «Героїка» у місті було урочисто освячено і відкрито Пам'ятний знак воїнам Армії УНР. Відкрив урочистий захід пан Станіслав Лячинський, науковий співробітник місцевого краєзнавчого музею, який розповів про козацькі традиції Звенигородщини. Після виступу пана Лячинського розпочалася панахида за воїнами Армії УНР, яку відправив панотець Василь Карп'юк (УАПЦ).[11]
Відомі люди
Відвідували
- Звенигородку неодноразово відвідував і жив там філолог, сходознавець, історик, академік, перший секретар Академії Наук України Кримський Агатангел Юхимович. Протягом 40 років він збирав матеріали для підготовленої до друку праці «Звенигородщина: Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектичного».
- На початку 20-х років 19 століття на службу в гусарський полк у Звенигородці за сатиричні вірші переведено поета-партизана Франко-російської війни 1812 року Дениса Давидова.
- У місті часто бував російський байкар Іван Крилов, що з 1797 по 1801 проживав у селі Козацькому Звенигородського повіту. Тут він написав трагедію «Тріумф» та комедію «Пиріг».[12]
- Проїздом, повертаючись з Кам'янки на службу до міста Кишинева, зупинявся О. С. Пушкін.
- Місто багато разів відвідував Т. Г. Шевченко.
Уродженці
- Алабовський Олександр Миколайович (1925, Звенигородка — 1997, Київ) — доктор технічних наук (1977), професор (1978).
- Натан Агмон (1896—1980) — ізраїльський письменник, драматург, перекладач, редактор і літературний критик.
- Бойко Віктор Анатолійович (1974—2014) — старшина Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Васіщев Павло Миколайович (1922—2003) — підпільник ОУН, повстанець сотні Гонти, політв'язень, один із засновників осередку Народного Руху України, голова осередку Всеукраїнського Товариства політв'язнів і репресованих.[13]
- У Звенигородці народився Іван Криницький, український зоолог-фауніст, професор Харківського університету.
- 1883 року в Звенигородці народився Магазинер Яків Самійлович — український скрипаль, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (1938), від 1922 року — професор Київської консерваторії.
- 1925 року в Звенигородці народився Забочень Михайло Степанович — український колекціонер (філокартист).
- 1957 року в місті народився Кармазін Юрій Анатолійович — український політик.
- Стеблівський Євген Віталійович (* 1969) — український письменник, журналіст.
- Теліженко Микола Матвійович — Заслужений художник України.
- Теліженко Олександра Василівна — Заслужений художник України.
- Терещенко Володимир Григорович (1957—2015) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Шульга-Шульженко Михайло Іванович — український поет; репресований.
- 1978 року звенигородський лікар Адольф Черненко успішно зробив операцію на очах видатному автошляховику, борцю за мовні й культурні права українського народу Степану Кожум'яці.
- 1973 року народився Лютий Василь Іванович — український бандурист, мультиінструменталіст, композитор, автор пісні Меч Арея (пісня), громадський діяч, політреферент УНА-УНСО (1999—2004).
- уродженцем міста є народний артист УРСР Маняченко Анатолій Олексійович.
- Заславський Михайло Самійлович (1925—1976) — український балетмейстер, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1975).
- Ельцин Борис Михайлович (1875—1937) — російський революціонер.
- Корсунська Берта Львівна (1913—1979) — український літературознавець
- Крашановський Іван Миколайович (1884—1939) — український художник, репресований
- Жура Костянтин Васильович (1964)- журналіст, відомий телеведучий.
- Кузьмін Роман Володимирович (1977—2016) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Зозуля Анатолій Михайлович (1969—2014) — військовик, ДУК, учасник російсько-української війни. В жовтні 2015 року у Звенигородці відкрито меморіальну дошку його честі.
- Яніна (Подбітова) Анастасія Василівна — поетеса сучасності, волонтер.
- Погорілий Віктор Сергійович (1980—2014) — підполковник (посмертно) Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Польський Ілля Самійлович — український композитор, кандидат мистецтвознавства, професор.
- Фролов Максим Васильович (1984—2016) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни[14].
- Шуклін Володимир Юрійович (1971—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Шкляр Віталій Сергійович (нар. 16 лютого 1943) — український архітектор-реставратор, заслужений архітектор України, член Національної спілки художників України, лауреат Державної премії України в галузі архітектури (1983).
- Білозерський Назарій Валерійович — перекладач, адаптер японської анімації на українську мову, член Аніме-клубу «Міцурукі»
- Кумановська Тетяна Миколаївна (нар. 13 листопада 1958) — співачка, народна артистка України.
- Заєць Віталій Миколайович (нар. 30 червня 1973) — український баяніст, мистецтвознавець.
Намісники
- князь Федір Іванович Святополк-Четвертинський — намісник брацлавський (у 1492 році)[15]
Звенигородські старости
- Ян Богуш — чоловік Терези з Стадницьких[16]
- Зиґмунт Денгофф — сокальський, богуславський староста[17]
.
Галерея
Кінотеатр «Україна»
Навчально-курсовий комбінат Міністерства транспорту
Міська автостанція
Меморіал загиблим воїнам у Другій світовій війні
Римо-католицька церква Преображення Господнього
Пам'ятник Тарасу Шевченку
Примітки
- Історичне Поділля у пізньому Середньовіччі (веб-карта на сайті Гарвардського університету
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- Постанова Верховна Рада України від 04.06.2009 № 1460-VI «Про встановлення меж міста Звенигородка Звенигородського району Черкаської області», План
- maps.vlasenko.net(рос.)
- рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864. стор. 377.
- Полное собрание законов Российской империи, т.25, СПб., 1830, стор.26.
- Жесан А.П., Москаленко Р.В. (2018). Коробчине (укр.). Кропивницький: Центрально-Українське в-во. ISBN 978-966-130-146-6.
- Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні, т.2, стор. 15 — 16.
- ПАТ «Звенигородський сироробний комбінат»
- У Звенигородці відкрили пам'ятник воїнам Армії УНР
- И. А. Крылов. Сочинения, т.1. Москва., 1969, стор.64.
- Бойчук З. О. У серці мали те, що не вмирає. — Івано-Франківськ: Сіверсія МВ, 2005 — с. 11-90. ISBN 966-7515-31-1
- Книга пам'яті
- Książęta Сzetwertyńscy (01) Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
- Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 820 s.— S. 181. (пол.)
- Denhoffowie (01) Архівовано 13 квітня 2011 у Wayback Machine. (пол.)
Джерела та література
- Р. В. Маньковська. Звенигородка // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 315. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- О. М. Наріжна, В. В. Петрушевець, В. М. Попко. Звенигородка // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
- Zwinogródka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 689. (пол.)
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
- Білецький Ф. Ф. Вічний подзвін Звенигори: Нариси з історії Звенигород. району. — Звенигородка, 2003. — 186с.
- Спадщина: Альманах. — Звенигородка: Б.в., 2002. — 32с.
- Бурій Валерій Михайлович. Звенигородський сільськогосподарський технікум // Бурій В. М. Вибрані тексти: статті, розвідки та замітки. Вип. 3 / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2018. — С. 43-46.
- Валерій Михайлович Бурій: біобібліогр. покажч.; тексти. — Черкаси: Вертикаль, 2013. — 224 с.
- Штрихи до біографій / авт.-упоряд. В. М. Бурій. — Черкаси: «ІнтролігаТОР», 2014. — 100 с.