Шуфрич Нестор Іванович

Освіта: Ужгородський університет (1992), історик; кандидат економічних наук з 2004 р. — дисертація на тему «Розвиток і трансформація аграрного виробництва в Угорщині» (Інститут аграрної економіки УААН).

1985—1987 — служба у війську.

1987—1988 — перекладач торгово-побутового підприємства в Ужгороді.

З 1989 — радник кооперативного об'єднання «Ретро»; комерційний директор радянсько-австрійського спільного підприємства «Текоп».

З 1991 року — директор, а з 1995 року президент українсько-американського СП «Вест-Контрейд».

Член СДПУ(о) протягом 1996—2007, заступник секретаря Закарпатського ОК СДПУ(о) (з 1997), заступник голови СДПУ(о) (березень 2003 — квітень 2005); член Політбюро СДПУ(о) (з 1998 року), 1-й заступник голови СДПУ(о) (з квітня 2005).

Квітень 2002 — кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 70, Закарпатської області від СДПУ(о). «За» проголосувало 9,20 %, став 3-м з 20 претендентів. На час виборів: народний депутат України, член СДПУ(о). Обраний депутатом Закарпатської облради (2002).

Народний депутат України 3 скликання 1998—2002, виборчий округ № 70, Закарпатська область. З'яв. 70,8 %, за 16,8 %, 12 суперників. На час виборів: президент СП «Вест-Контрейд» (м. Ужгород), член СДПУ(о). 03.1998 — кандидат в народні депутати України від СДПУ(о), № 22 в списку. член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (07.1998-03.2000), член Комітету з питань бюджету (з 03.2001), заступник голови Комітету з питань бюджету (з 04.2001); уповноважений представник фракції СДПУ(о) (з 05.1998); член Контрольної комісії з питань приватизації (з 07.1998).

Член Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України (з 05.1999).

Народний депутат України 4-го скликання з липня 2002 по квітень 2006, виборчий округ № 201, Черкаська область, самовисування. За 29,80 %, 18 суперників. На час виборів: президент «Черкаської м'ясної компанії» (хоча фактично він в цій установі ніколи не працював^{[джерело?]}), член СДПУ(о). член фракції СДПУ(о) (з 09.2002), член Комітету з питань бюджету (з 06.2003)[7].

У березні 2006 — кандидат у нардепи України від партії Не так!, № 4 в списку, член СДПУ(о). Депутат ВР АР Крим (04.2006-11.07) від Опозиційного блоку «Не так»!

12 грудня 2006 — 18 грудня 2007 — Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в складі другого уряду Януковича.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 від Партії регіонів, № 5 в списку. На час виборів: Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, безпартійний.

9 липня 2010 р. — Верховна Рада України за поданням Прем'єр-міністра М.Азарова звільнила Н.Шуфрича з посади міністра України з питань надзвичайних ситуацій.

9 липня 2010 р. — згідно з указом Президента України В.Януковича Н.Шуфрича призначено на посаду заступника секретаря РНБО[8].

Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Польщі з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду[9].

Народний депутат України 7-го скликання з 12 грудня 2012 до 27 листопада 2014 р. від Партії регіонів, № 27 в списку.

За свідченням Олександра Попова слідкував за розгоном студентів 30 листопада 2013 р.[10].

16 січня 2014 року голосував за «Закони про диктатуру»[11].

Після розвалу «Партії регіонів» став членом нового політичного утворення, що виникло на її основі — «Опозиційного блоку», та був обраний до Верховної Ради України[12].

Народний депутат України 8-го скликання з 27 листопада 2014 р. від Опозиційний блок, № 7 в списку.

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського сувернітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей[13].

З серпня 2019 — керівник Парламентського комітету з питань свободи слова[14].

Рід Шуфричів має сербське походження[15][16], але вже до початку XX ст. родина українізувалася. Першим відомим представником був дід Нестора Шуфрича — банкір Юлій Шуфрич, який займав посади керівника: Тячівського відділення Агробанку Чехословаччини, філіалу Національного банку Угорщини, ужгородського філіалу Агробанку Чехословаччини, а з включенням Закарпаття до складу УРСР протягом перших чотирьох років був керівником обласного відділення Держбанку СРСР[17]. Через відмову вступити в партію був знятий з посади, а пропозицію зайняти пост зама він відхилив[18]. Його дружиною була відома тенісистка Валерія Шуфрич (з дому Баркас). Вона була чемпіонкою по тенісу Чехословаччини (до 1938 р.), Угорщини, а після 1945 р. виступала за СРСР[17].

Батько Шуфрича, Іван (Іштван) Юлійович, навчався Харківському педагогічному інституті з 1953 по 1958 рр.; був військовослужбовцем; призер України по тенісу, очільник обласного відділення «Динамо»[16][19]. Після 1991 р. почесний консул Словаччини в Ужгороді[20][21]; почесний президент ФК «Говерла»[22][23].

Мати Шуфрича, Марія Петрівна, 18 років працювала в обласному відділенні «Спортлото»[16][24]. За деякими даними, вона відповідала за перевезення товарів в транспортній конторі[20]. Їй належала нафтова свердловина на території Полтавської області[25][26]. Померла в 2010 році від грипу. Від першого шлюбу мала сина Олександра[24].

Нестор Шуфрич був одружений двічі. Перша дружина — Ірина, була донькою одного із секретарів Закарпатського обкому партії[27]. Народила йому сина Олександра (1988 р. н.), який навчався в Академії адвокатури і грав у молодіжному складі ФК «Закарпаття» (Ужгород). Друга дружина — модель Наталія Ворона, народила сина Нестора (1994 р. н.).

• За 2019 рік Шуфрич задекларував готівки на загальну суму 137,48 мільйона гривень, з них гривень лише 200 тис., 2,45 млн доларів і 2,3 млн. євро[28].
• В 2019 році, за матеріалами розслідування проєкту «Схеми», родина народного депутата від ОПЗЖ Нестора Шуфрича зареєструвала нерухомість в окупованому Криму за законами РФ, таким чином визнавши юрисдикцію Кремля на українському півострові[29].

Орден «За заслуги» III (2002) і II ступенів (2004).

• Нестор Шуфрич ще у 15-річному віці (1982) здобув звання «майстер спорту СРСР» зі стрільби з лука, і навіть був кандидатом до молодіжної збірної Радянського Союзу[30].
• У липні 2013 р., в залі Верховної Ради України, на голову Нестора Шуфрича впав шматок 15-тонної люстри[31].
• У соцмережах з'явився інтернет-мем: «Шуфрич не битий вже (…) днів».

• Через підкуп виборців, 20-гривневі купюри на Черкащині стали іноді називати на честь Шуфрича «несторками»[32][33][34].
• В біографії Нестора Шуфрича є доволі багато фактів публічних бійок. Однією із перших була бійка 21 грудня 2004 року в приміщенні ЦВК[35]. У 2008-му Шуфрич вдарив Миколу Рудьковського[36]. У 2009-му були бійки із Сергієм Льовочкіним[37] та Юрієм Луценком[38]. Публічно з'ясувати стосунки на рингу Нестор Шуфрич пропонував у 2008 році тодішньому керівнику Управління державної охорони Валерію Гелетею, але останній відмовився від поєдинку[38]. Після бійки із Юрієм Луценком останній оприлюднив матеріали кримінальної справи, порушеної у 1998 році проти Нестора Шуфрича за фактом побиття ним своєї дружини[39].
• В червні 2013 року, в числі 148-ми народних депутатів України, Шуфрич підписав Звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів». Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.
• 30 вересня 2014 року, активісти Правого сектора, Автомайдану, Євромайдану і Самооборони привезли сміттєвий бак «для люстрації» Шуфрича, який приїхав в Одесу на засідання партії «Опозиційний блок», однак Шуфрич намагався втекти, за що активісти його побили.[40][41][42] Спікер партії «Правий сектор» Борислав Береза заявив, що побиття інсценовано самим Нестором Шуфричем[43] Працівники МВС встановили 14 осіб причетних до інциденту, один з учасників Микола Доценко безслідно зник.[44].
• Футбольний клуб «Говерла», яким володіє Нестор Шуфрич (президентом є його батько Іван Шуфрич, а віце-президентом — син Олександр Шуфрич[45]) припинив своє існування після низки скандалів щодо невиплат зарплатні гравцям клубу і невиконання вимог ФФУ щодо їх погашення[46] у 2016 році.
• У лютому 2017 року Нестора Шуфрича Генеральний прокурор України Юрій Луценко звинуватив у несплаті податків на 40 млн гривень. У разі несплати податків йому загрожує в'язниця на 3 роки[47].
• 30 грудня 2019 року, велика кількість ЗМІ повідомили з посиланням на сайт компанії Thormählen & Cochran Safaris, клієнтом якої був Шуфрич орієнтовно у 2015 році, що Шуфрич вбивав тварин у Африці, серед яких східний чорний носоріг, бура гієна, антилопа орікс, антилопа гну та інші. Деякі з тварин належать до видів, що вимирають[48].
• 18 лютого 2022 року, пізно ввечері, Нестор Шуфрич і головний редактор сайту "Цензор.нет" Юрій Бутусов побилися у прямому ефірі ток-шоу «Свобода слова» ведучого Савіка Шустера на телеканалі «Україна 24»[49][50].
• 4 березня 2022 року Нестора Шуфрича затримали при спробі фотографувати блокпост. При затриманні охоронці Шуфрича намагалися відстрілюватися. Бійці 206-го батальйону територіальної оборони Києва передали затриманих СБУ[51][52].

У своїх інтерв'ю Нестор неодноразово називав себе «капітаном запасу»,[53] але даних про те, де і як він отримав це військове знання, немає. Також він заявляв про готовність взятися за зброю «у разі війни»,[53] але, водночас, заперечує Російсько-українську війну, що триває з 2014 року, а бойові дії на Сході України називає «війною між українцями»[54].

• Життєпис на сторінці Партії регіонів
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
• Верховна Рада України 3-го скликання
• Верховна Рада України 4-го скликання
• Верховна Рада України 6-го скликання
• 17-10-2014. У Миколаєві Шуфрича закидали яйцями