Березень

Українська назва місяця пов'язана з березою, що починає цвісти в період з кінця березня до початку травня. Можливо, саме прасл. *berzьnь (від *berza — «береза») було первісним найменням третього місяця в давньослов'янському календарі[5]. Співзвучна назва březen побутує в чеській мові. Того самого походження старопольська назва місяця — brzezień (сучасне пол. marzec)[6]. У болгарській мові назви брѣзень, брѣзокъ вживалися щодо квітня[7].

Давньоруське наймення березня — «сухий». Назва пов'язана з малою кількістю опадів у цей час, сухістю землі[8]. Вона трапляється в Путнянському та Крилоському євангеліях (у написаннях: соухꙑи, су(х)и), а також у Студійському уставі, перекладеному в Києві близько 1070 року (сухꙑи)[9].

Назва брѣзьнъ (у значенні «квітень») вперше згадується в Стихирарі XII століття:

Мс̑ць априль, рекомꙑи брѣзьнъ[10].

На думку В. В. Німчука, вона є старослов'янською формою наймення *березьнъ, не засвідченого в давньокиївських писемних пам'ятках[9].

Також на означення квітня в давньоруських джерелах значно частіше вживається слово «березозол» (у написаннях: березозолъ[lower-alpha 1], березолъ[lower-alpha 2], брѣзозолъ, брѣзозоръ[lower-alpha 3]). Це питомо східнослов'янське утворення, складене з berz- «береза» і zol-, що тлумачиться по-різному:

• як різновид кореня zel- «зелений»[9];
• як пов'язане з діал. зола «березовий сік»;
• як тотожне із зола́ «попіл» та зумовлене гутницьким промислом — заготівлею березового попелу для виготовлення скла[8][12].

Більшість дослідників схильні до останнього, проте не мають спільної думки, яким саме чином ця назва місяця пов'язана з золою. М. Карамзін, К. Ербен, І. Раковецький, А. Петрушевич вважають «березозол» зв'язаним зі спалюванням беріз на попіл для лугів. Д. Прозоровський, Р. Кравчук розуміють назву як пору спалювання беріз для розчистки площ під оранку. На думку М. Кочергана, мотивування як першої, так і другої етимологій не зовсім переконливе[lower-alpha 4]. Більш вірогідно, що в основі назв березень і березозол лежить одне й те саме явище — розпускання березових бруньок. З огляду на це, М. Кочерган вважає zol- і zel- різними варіантами одного кореня зі значенням «зелений», порівнюючи такий розвиток з найменням четвертого місяця в чехів (чеськ. duben — «пора розвивання дуба»)[13].

У XVII столітті відбувається перехід давньоруської назви квітня на березень. Наприклад, у колонтитулах «Анфологіону», виданого Памвом Бериндою 1619 року, трапляється як березоѕолъ у старому значенні, так і березоѕѡлъ — у новому, котре засвідчене в пізніших руських стародруках (у написаннях: березозолъ[lower-alpha 5], березозоль[lower-alpha 6]). Крім того, в «Анфологіоні» Беринди вперше знаходиться повноголоса форма березень у значенні «квітень», що згодом зазна́є аналогічного семантичного зсуву[14].

До середини XIX століття словом «березень» позначали четвертий місяць року. Вперше цю назву на означення третього місяця подає «Місяцеслов» на 1853 рік, хоч після того інші джерела ще довго зберігають її за квітнем. Таке зміщення назви березень спричинене усуненням з української мови латинського наймення март. У гуцульських та східних закарпатських говірках лексему березень у старому значенні використовують і досі[13].

У новій українській літературі, як і донині в деяких діалектах, на означення третього місяця вживалася назва березі́ль (березо́ль)[1]. У «Словарі української мови» за редакцією Б. Грінченка березіль вводиться до реєстру як основна назва, а березень подається з посиланням на березіль, що дає підставу твердити про більшу поширеність першої назви в українській мові XIX століття[15]. Слово «березіль» було настільки популярним, що в 30-ті роки XX ст. стало назвою театрального об'єднання під керівництвом Леся Курбаса. З етимологічного погляду березіль є продовженням давньоруської та староукраїнської назви березозолъ, що втратила один склад внаслідок контамінації основ береза і зол[12]. У деяких джерелах фіксувалася також її неконтамінована форма — березозо́л (березозі́л[16])[13].

Проте, на зламі XIX—XX століть найбільш поширеною була назва ма́рець[2], про що свідчить її широке відбиття в усіх дореволюційних календарях, лексикографічних працях, фольклорних джерелах, а також побутування цієї назви в сучасних наддністрянських і закарпатських говірках. Українські письменники використовували це слово незалежно від того, з якої місцевості вони походили (серед них: Леся Українка, А. Свидницький, М. Коцюбинський, В. Винниченко, І. Франко)[13]. До того ж, наймення марець[lower-alpha 7], марец(ъ)[lower-alpha 8] згадується в староукраїнських пам'ятках XV—XVII століть. Воно запозичене через західнослов'янське посередництво з лат. Mārtius «місяць Марса», утвореного від імені римського бога родючості, а пізніше — бога війни Марса (лат. Mārs)[20]. З латини походять назви місяця в більшості мов світу: пол. marzec, рос. март, фр. mars, англ. March.

У вжитку були й інші народні назви: березі́нь[21], березоті́к[22], сокови́к[23], березо́вень[7], зимобо́р, кра́пельник, веснові́й, прота́льник[24], а також: ма́рот, ма́рчик, марча́к[13], марціюш, полютий[25], со́чень, красови́к, запалі сніги, заграй-ярочки, з гір потоки[8].

Середня місячна температура повітря в березні порівняно з лютневою різко підвищується та складає від мінус 3 °C до 2 °C, на Закарпатті і крайньому півдні України — до 6 °C.

Абсолютний мінімум температури становить мінус 22—37 °C, на півдні України — мінус 11—27 °C. Абсолютний максимум — 16—28 °C, на Одещині та в Криму — до 29—30 °C.

Перехід середньої добової температури повітря через 0 °C в бік її підвищення здійснюється: на півдні України та Закарпатті — у першій декаді, у східних та північно-східних областях — у третій, на решті території — у другій декаді місяця. На Закарпатті та в більшості районів південної частини країни перехід через 5 °C відбувається у третій декаді березня.

Середня місячна кількість опадів складає 20—40 мм, у гірських районах місцями 45—70 мм. Сніговий покрив відсутній, як правило, у південних і західних областях. На решті території сніг поступово сходить протягом першої та другої декад, у Чернігівській і Сумській областях — у третій декаді. Для березня ще характерні хуртовини, ожеледь, налипання мокрого снігу[26].

• Сухий березень, теплий квітень, мокрий май — буде хліба урожай;
• Березень сухий, а мокрий май — буде каша й каравай[27];
• Як прийде марець, то обмерзне старцю палець[28];
• Білий як в марці сніг[29];
• Згинув як марцевий сніг[30];
• В марець ще замерзне старець[31].

• Олександр Токар присвятив березню оповідання Зиму обнімає, а до весни моргає, а також низку замальовок, присвячених святам українського народу, що відзначаються в березні[32].

Оскільки весняне рівнодення припадає на 21 березня, у багатьох народів березень був першим місяцем нового року (а не січень, як тепер). Ймовірно, що з цієї ж причини до 15 століття і в Україні березень уважався першим місяцем громадського року (див. докладніше Новий рік на Русі та Новий час).

Індійці на початку березня святкували мале свято богині Дурги. А велике свято цієї богині індійці святкували в день осіннього рівнодення.

У стародавньому Римі в березні було свято Кібели, на якому її жерці оплакували Аттіса — символ сонця, що поверталося на весну. На другий день після оплакування Аттіса римляни зустрічали весняний поворот сонця всенароднім радісним святом.

В Єгипті в березні згадували похорон Озіріса, який згідно з єгипетською релігією був сонцем, що було слабким взимку, а на весні знов діставало свою силу. В цьому ж місяці відбувалася їзда на ослі. Верхи на осла звичайно сідав, на розвагу народові, місцевий баляндрасник. Подібний звичай був поширений і в країнах Західної Європи за середньовіччя.

За свідченнями Плутарха, в Афінах також у березні було свято «Гілконошення» — жителі міста носили по майданах пальмове гілля. Цей звичай зберігся і понині в країнах Близького Сходу, але тепер він пов'язаний там з весільними обрядами.

У стародавніх юдеїв у березні починався новий святий рік, а перси цього місяця святкували новоліття.

У чехів і частково у німців за часів язичництва перше число березня вважалося початком весни і першим днем світобудови.

Весняні свята язичницького походження, що відзначали зв'язок навколишньої природи з життям людини, в'язалися з обрядами, метою яких було прогнати зиму, тобто смерть. Подібні обряди були поширені не тільки в Україні, але й у балтійський народів та німців.

У скандинавських народів, особливо у стародавніх шведів, за часів язичництва у березні було велике свято, яке супроводжувалося жертвоприносинами, масовими іграми та торгами протягом цілого тижня.

У персів та в стародавніх слов'ян за часів язичництва був звичай улаштовувати врочистий обід — «тризну» — на честь мертвих родичів. Такі тризни відбувалися на початку березня. Під час тризни люди оспівували кінець зими і при цьому палили солом'яне опудало. Таке свято ще й досі зберігається у південних шведів, лужичан та чехів, і там воно проходить під знаком ослаблої зими і воскреслої весни. Поляки сьомого березня топили Маржану і при цьому співали про смерть, що в'ється по парканах і шукає собі поживи.

• Березень: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31
• Список всіх днів

• Рябчук, Василь (2009). Осіння пісня горобини. Львів: Сполом. с. 107—110. ISBN 978-966-665-567-0.
• Воропай О. Звичаї нашого народу : у 2 т. — Мюнхен, 1954.