Щипачов Степан Петрович

Народився 1899 року в присілку Щипачі (нині в Богдановицькому міському окрузі Свердловської області) в сім'ї селянина. У 1913-1917 роках працював прикажчиком у книжковій крамниці в місті Камишлов. У 1919-1921 роках служив у РСЧА. У 1922-1931 роках був викладачем у військових навчальних закладах, редактором журналу «Червоноармієць» (1929-1931). Один із засновників ЛОКАФ в 1930 р. У 1931-1934 роках був слухачем Інституту червоної професури, закінчив літературний відділення Інституту. У 1937-1941 роках поет знову працював на редакційній роботі.

Літературною діяльністю займався з 1919 року. Опублікував понад 120 збірок своїх творів. Багато віршів опубліковано в періодичній пресі. Писав вірші про кохання, про природу, однак найбільш відомий громадянською лірикою.

Член правління Спілки письменників СРСР, голова секції поетів. Неодноразово бував за кордоном представником радянської письменницької громадськості. У 1960 році активно виступав проти заборони на виїзд за кордон Євгена Євтушенка[1].

Підписав 31 серпня 1973 року Колективний лист радянських письменників до редакції газети «Правда» щодо Солженіцина та Сахарова. Також відомий як автор погромної статті в « Литературной газете» проти Олександра Солженіцина під назвою «Кінець літературного власівця»:

...Скільки чорних слів знаходить він, щоб принизити, оббрехати нашу країну, що є світлом, надією людства, щоб закидати брудом її славу, її ідеал.

— «Литературная газета», 20.02.1974 г.

Жив у Москві: у 1937-1948 роках на Ленінградському проспекті, будинок № 28 (меморіальна дошка (1982), архітектор А. Г. Кобрин); на початку 1950-х років — на вулиці Горького, буд. 27/29; з середини 1950-х і до кінця життя — в Лаврушинському провулку, буд. 17 .

Помер 1 січня 1980 року. Похований на Кунцевському кладовищі в Москві.

В юності він пристосовувався до поетики «Кузні» з її космічним гіперболізмом, пізніша його лірика відрізняється швидше відходом від гучної декламації і порожньої патетики. І хоча тематично його поезія не виходить за рамки звичайного оспівування комунізму, вітчизни і щасливого майбутнього, вся ця програма зв'язується з мотивами природи і кохання, пізніше — також старіння. Особливо в пізні сталінські часи Щипачов виділявся на загальному фоні завдяки цим початковим ліричних елементам у своїй поезії. Здебільшого його вірші обмежені розвитком якоїсь однієї простої думки, його сентенції звучать дещо банально. Короткі вірші Щипачова здобули більше визнання, ніж його поеми: завдяки їх лаконічності менше відчувається недостатня музикальність поета і скупий запас слів.

[2].

Перша дружина — Зінаїда.

Сини:

• Віктор
  • його дружина Фаня — прийомна онука Іллі Еренбурга
  • дочка — Ірина[3]
• Лівій — (4 серпня 1926 — 21 січня 2001). Після художньої школи для особливо обдарованих дітей закінчив художній інститут імені В.І. Сурикова. Член Спілки художників. Його роботи знаходяться в картинних галереях багатьох міст Росії, в тому числі в Третьяковській галереї, а також у закордонних зібраннях[4][5][6]. У дитинстві зіграв роль Тимура в знаменитих радянських фільмах «Тимур і його команда» та «Клятва Тимура»[7].

• Зібрання творів у трьох томах. М., 1976-1977
• Вибрані твори в двох томах. М., 1970
• Вибрані твори в двох томах. М., 1965

Збірки віршів

• «По курганах століть», 1923
• «Одна шоста», 1931
• «Війна війні» М., 1931
• «Наперекір кордонів» М., 1932
• «Фронтові поезії», 1942
• «Рядки любові », 1945
• «Славний труд», 1947
• Збірка «Вірші», 1948
• «Лірика» М., 1949
• «У добрий шлях» М., 1961
• «Долоня», 1964
• «Червоне листя» М., 1967
• «Товаришам по життю», 1972
• «Синява Росії», 1976
• «У горизонту», 1982

Поеми

• «Бермамыт». М., 1937
• «Домик в Шушенском», 1944 (про Володимира Леніна)
• «Павлик Морозов», 1950
• «Наследник» М., 1966
• «Звездочет» М., 1968
• «12 месяцев вокруг Солнца», 1969

Повість

• «Берёзовый сок», 1956

• Сталінська премія другого ступеня (1949) — за збірку віршів (1948)
• Сталінська премія першого ступеня (1951) — за поему «Павлик Морозов» (1950)
• орден Леніна (28.10.1967)
• 2 ордени Трудового Червоного Прапора (26.01.1959; 05.01.1979)
• орден Дружби народів (23.01.1974)
• 2 ордени Червоної Зірки (24.07.1942; 23.09.1945)
• медалі

Одне з найвідоміших його віршованих творів - «Піонерський галстук».

Как повяжешь галстук,
Береги его:
Он ведь с красным знаменем
Цвета одного.
А под этим знаменем
В бой идут бойцы,
За отчизну бьются
Братья и отцы.

Как повяжешь галстук,
Ты — светлей лицом…
На скольких ребятах
Он пробит свинцом!..
Пионерский галстук —
Нет его родней!
Он от юной крови
Стал ещё красней.

Как повяжешь галстук,
Береги его:
Он ведь с красным знаменем
Цвета одного.

• Степан Щипачов. Вірші. Поема. Біографія. Фото.
• Степан Щипачов у «Журнальному залі»