Юлія Брістігер

Юлія Брістігер дотримувалася комуністичних поглядів. З 1927 перебувала в Комуністичній партії Західної України і МОДР. В 1931 видавала і редагувала комуністичний тижневик Przegląd Współczesny. У тому ж році відбувала коротке ув'язнення за комуністичну пропаганду. Очолювала пропагандистські структури компартії в різних містах Західної України. В 1932 вдруге заарештована і засуджена до одного року в'язниці. Після звільнення - член виконкому МОДР.

В кінці 1934 року через конфлікти в партійному активі короткочасно виключалася з партії. Відновилася після ритуальної самокритики. В 1935 - секретар місцевого комітету КПЗУ, з 1936 - секретар ЦК західноукраїнського МОДР. Організувала у Львові з'їзд прокомуністично налаштованих працівників культури. В 1937 році знову заарештована і засуджена на два роки ув'язнення. Очолювала у в'язниці нелегальний комуністичний осередок.

Після Вторгнення СРСР до Польщі і приєднання Західної України до СРСР Юлія Брістігер прийняла радянське громадянство. Очолювала МОДР у Львівській області, була профспілковим функціонером, входила в керівництво радянського польськомовного видання Nowe Widnokręgi.

Після початку німецько-радянської війни в 1941 році евакуйована в Харків, звідти в Самарканд. Написала донос в НКВД на Юзефа Рожаньского і його дружину Белу Френкель, які скористалися продовольчою допомогою польського уряду у вигнанні. Однак для Рожаньского і Френкель це не мало наслідків.

В 1943-1944 роках Юлія Брістігер - член правління Союзу польських патріотів. Енергійно висунулася в керівний актив польського прорадянського руху.

У жовтні 1944 вступила в Польську робочу партію. Представляла ЦК ПРП у Крайовій Раді Народовій. З грудня 1944 - функціонер Міністерства громадської безпеки. В 1945 очолила V департамент МГБ - по боротьбі з політичною опозицією [1]. За посадою отримала звання полковника. Проявила в цій ролі ідеологічний фанатизм і особливу жорстокість [2].

Брістігер жорстко проводила репресивний курс ПРП - ПОРП, перш за все щодо польської інтелігенції та польської католицької церкви [3]. Заявляла, що «вся польська інтелігенція виступає проти комуністичної системи і шансів на її виправлення практично немає», але при цьому застерігала від повторення «помилок, зроблених в Росії після революції 1917 року: винищення інтелігенції затримує економічний розвиток». Брістігер закликала створити «таку систему тиску і терору, щоб представники інтелігенції не наважувались бути політичним чинником». Також по її наказам були заарештовані понад 130 католицьких священиків, в тому числі кардинал Стефан Вишинський і єпископ Чеслав Качмарек.

Проводила в репресіях самостійну лінію, в зв'язку з чим конфліктувала з міністром Станіславом Радкевичом, його заступником Романом Ромковским і особливо з начальником слідчого департаменту Юзефом Рожаньскім.

Брістігер особисто брала участь в допитах, хоча її посадовий статус до цього не зобов'язував. Зазвичай це відбувалося в знаменитій варшавської кримінально-слідчій в'язниці № 3 (так званій «Toledo» ). Збереглися свідчення ув'язнених про її надзвичайну жорстокість і схильність до застосування тортур. Відносно Брістігер існували підозри психофізичної патології. Отримала прізвисько Кривавий Місяць (пол. Krwawa Luna) [4].

Керівництво ПРП-ПОРП і МГБ позитивно оцінювало діяльність Юлії Брістігер. Вона була делегатом з'їздів ПРП і установчого з'їзду ПОРП, входила в Центральну комісію партійного контролю. Була нагороджена орденом «Прапор Праці».

За деякими даними, Юлія Брістігер підтримувала гранично близькі особисті стосунки з членами «правлячого тріумвірату» повоєнної Польщі - куратором каральних органів Якубом Берманом і куратором економіки Хіларі Мінцем (Берман відзначав красиву зовнішність Брістігер, але при цьому констатував, що вона не дуже стежила за собою) [5].

В 1953 році, після смерті Сталіна, почалася десталінізація в Польщі. Важливим напрямком цього процесу стало викриття «зловживань» в органах держбезпеки [6]. Різко знизився політичний вплив Бермана і Мінца.

В кінці 1954 року було розформовано МГБ. Найбільш одіозні функціонери - генерал Ромковскій, полковники Рожаньскій, Адам Хумер, Анатоль Фейгін були звільнені з силових структур. Однак полковник Брістігер спочатку залишалася в репресивному апараті. При створенні в 1955 році Комітету громадської безпеки (спецслужби та політичний розшук) вона очолила його III департамент - «по боротьбі з реакційним підпіллям».

В 1956 році процеси десталінізації прискорилися і інтенсифікувалися. Ромковскій, Рожаньскій, Фейгін були арештовані і засуджені за застосування тортур на тривалі терміни ув'язнення. У листопаді Брістігер звільнилася з органів безпеки. Над нею також нависла загроза арешту і суду. Однак це загроза не реалізувалася - за деякими даними, за Брістігер заступився Владислав Гомулка, який прийняв до уваги її давню ворожнечу з Рожаньскім і Ромковскім.

Після звільнення з МГБ з Юлією Брістігер відбулися помітні зміни особистості.

Під своїм дівочим прізвищем - Юлія Прайс - вона написала і опублікувала повість Krzywe litery і збірку оповідань. Намагалася завоювати довіру в середовищі літературної інтелігенції, проте письменники, обізнані про минуле Брістігер, ставилися до неї насторожено. Працювала редактором у державному видавництві.

Юлія Брістігер зблизилася з колом католицького духовенства, інтелігенції і опозиційних активістів у Лясках, при спецшколі для сліпих і слабозорих дітей [7]. За словами ксьондза Антонія Марильского, Брістігер усвідомила скоєне, щиро розкаялася і намагалася хоча б в останні роки змінити своє життя [8]. Спілкування з цим середовищем (до якого належали, зокрема, такі відомі дисиденти, як Тадеуш Мазовецький і Адам Міхнік) призвело до того, що за нею було встановлено спостереження Службою безпеки.

Юлія Брістігер пішла з життя побожною католичкою. Похована на цвинтарі Військові Повонзки.