Юридичний факт

Юридичним фактам присутні такі ознаки: конкретність (юридичні факти є об’єктивними обставинами дійсності. Не є такими думки, події внутрішнього, духовного життя), індивідуальність (вони проявляються в діях конкретних суб’єктів цивільних правовідносин), просторова і темпоральна визначеність (юридичні факти завжди існують в часі та просторі), нормативна формалізованність (юридичні факти прямо або опосередковано передбачені нормами права), інформативність (юридичні факти несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, які входять до предмета правового регулювання.), консеквентність (вони мають фактичні і юридичні наслідки свого настання), а також комбінованість юридичних наслідків (один і той самий юридичний факт може бути одночасно правостворюючим, правозмінюючим або правоприпиняючим для сторін правовідносин. Так, факт смерті фізичної особи припиняє сімейні правовідносини, в той же час є підставою виникнення спадкових правовідносин.

Для встановлення юридичного факту слід враховувати відповідний передбачений правом механізм його фіксації.

Функції юридичних фактів

• визначення динаміки правовідносин;
• функція залучення суб'єкта права до правовідносин;
• функція породження правосуб'єктності.

Свого часу О.С. Йоффе проводив розмежування між юридичними діями і юридичними подіями за характером процесу проти джерел їх виникнення. Юридична подія має не вольовий характер у своєму процесі незалежно від причин їх виникнення, тоді як дія є вольовим не тільки за своєю причиною, але й у своєму процесі.

В той же час, не слід недооцінювати роль людини в настанні юридичних подій. Виникнення і подальший розвиток подій може бути спровоковано активними діями людини. Так, факт народження дитини не можливо розглядати як таку подію, що не обумовлена вольовою діяльністю людини. З іншого боку, науково-технічний прогрес суттєво розширює  людські можливості щодо управління природними явищами. Сьогодні події виступають в якості керованих людиною процесів. Таким чином аксіоматично, що юридичні події можуть існувати також відносно волі і свідомості людини.  В зв’язку з цим юридичні події поділяють на абсолютні та відносні[3].

Абсолютні юридичні події – фактичні обставини дійсності, виникнення, подальший розвиток і можливе припинення яких не пов’язані з вольовою поведінкою людини. До них відносяться стихійні лиха, інші природні явища.

Відносні юридичні події - такі явища об’єктивної дійсності, які частково пов’язані з вольовою поведінкою людини. Так, виникаючи автономно або по волі людини, останні отримують подальший розвиток, а також припинення залежно від неї чи навпаки. Можна навести приклад надзвичайної ситуації техногенного характеру. Її виникнення обумовлено діями певних осіб, але може привести до наслідків, які вже не залежать від їх волевиявлення. Так само, надзвичайна ситуація природного характеру може виникнути об’єктивно самостійно, але наслідки, до який вона може призвести, їх характер залежить від вольової поведінки людини (пожежа, епізоотія, епіфітотія тощо).

Необхідно зазначити, що в багатьох випадках настання юридичної події прямо не обумовлює спричинення юридичних наслідків. Опосередкований характер події є підставою для вчинення відповідних дій суб’єктом цивільних правовідносин.

Так, суб’єктивні цивільні права, юридичні обов’язки або цивільні правовідносини в цілому, які виникли в наслідок настання юридичних подій, забезпечують ні тільки наступні події, а також майбутню або теперішню поведінку відповідних осіб. Таким чином, юридичні події мають правове значення не самі по собі, а в наслідок того, що вони обумовлюють необхідність забезпечення поведінки суб’єктів цивільних правовідносин. Юридична подія є умовою правовстановлення, але його результатом завжди є не події а юридичні дії.

Юридична подія не може мати будь-якого правового значення, якщо вона не пов’язана з поведінкою суб’єктів цивільних правовідносин. Подія визнається юридичним фактом тільки в той мірі, в якій вона породжує необхідність в правовому регулюванні цивільних правовідносин, які можуть або упередити настання юридичних подій, або повинні прийняти на себе наслідки, які вони (події) породжують.

Так, настанням строку погашається можливість реалізації суб’єктивних цивільних прав, юридичних обов’язків або цивільних правовідносин в цілому.  Але ця подія набуває юридичне значення остільки, оскільки уповноважена особа може здійснити своє право до закінчення встановленого в законі строку, перервати перебіг давності пред'явленням позову, або, якщо він не скористається наданими йому можливостями, прийняти на себе наслідки, які настали в силу спливу строку тощо.

Казус також відноситься до невідворотних обставин дійсності. Потому той, хто знаходиться під впливом випадку повинен прийняти на себе наслідки, які він має, якщо інші особи не прийняли його на себе за цивільно-правовим договором (страховий випадок тощо).

Деякі події мають юридичне значення тому, що вони складають необхідну передумову для подальшої реалізації вимог суб’єктів правовідносин. Так, досягнення повноліття тягне за собою виникнення цивільної дієздатності. Визнання юридичного значення за такими подіями як народження дитини або смерть слід пояснити тим, що право не може реагувати на зміну правового положення суб’єкта цивільних правовідносин, правова поведінка якого складає предмет його правового регулювання, правові інтереси якого підлягають свого захисту.

Слід зазначити, що юридичні події можна класифікувати на унікальні (град виверження вулкану тощо) і періодичні (сходження лавини, зливи, землетрус інші). В залежності від тривалості юридичні події поділяються на моментальні і строкові. В залежності від кількості учасників – на персональні і колективні. По характеру діяльності уповноважених органів при настанні юридичних подій, останні мають ординарний і надзвичайний характер. Перши потребують тільки юридичної формалізації факту свого настання, інші вимагають втручання органів державної влади і місцевого самоврядування з метою нівелювання наслідків їх настання[3].

Загальним для юридичних дій є воля особи як активізуючий момент встановлення певних правових явищ. Від свідомості і волі суб’єкта правовідносин залежить здійснення того чи іншого діяння, в разі реалізації якого, ми маємо можливість дати поведінці особи відповідну юридичну оцінку. Воля особи закріплюється як в активній поведінки суб’єкта правовідносин, так і в стриманні небажаних проявів активності. Інакше кажучи вольова поведінка суб’єкта правових відносин проявляється в юридично значущих діях або бездіяльності особи[4].

В залежності від форми прояву, юридичні дії поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні юридичні дії відповідають диспозиції правової норми, або встановленому сторонами правовому регулятору правовідносин (цивільно-правовий договір). Вони є підставою виникнення, зміни або припинення регулятивних цивільних правовідносин.

Неправомірні юридичні дії є формою поведінки особи, яка суперечить правовим приписам, завдає шкоди інтересам суспільства і держави. Типовими для цивільного права України є таки види неправомірних дій, до яких відносяться правопорушення і делікти. Неправомірні юридичні дії є передумовою виникнення, зміни або припинення охоронних цивільних правовідносин.

В теорія цивільного права України правомірні юридичні дії поділяються на юридичні акти і юридичні вчинки.

Юридичними актами є дії, спрямовані на досягнення бажаного правового результату. На думку О. О. Красавчикова, юридичні акти відносяться до тих дій, в яких особа керується заздалегідь поставленою ціллю. Постановка цілі потребує наявності певних передумов психологічного порядку – стремлінь, бажань. Вибір основного і головного з численних бажань і спонукань здійснюється за посередництвом вольового акту. Останній опосередковується свідомістю. Виходить що воля, перед тим як їй бути виявленою, має як передумову свідоме рішення, в якому полягає вибір бажаного і можливого[4].

Перед тим як діяти, особа уявляє собі результат своєї дії і обирає модель поведінки, яка складається з конкретних дій. Так, будучи свідомим вольовим проявом юридичний акт в виді належного виконання цивільно-правового зобов’язання є дією, спрямованою на розірвання договору, тобто є юридичним фактом, яким припиняються цивільні правовідносини. У такому разі основна властивість юридичного акту визначається волею особи, яка уявляє результат у вигляді виникнення, зміни чи припинення суб’єктивних цивільних прав, юридичних обов'язків або цивільних правовідносин в цілому, обирає засоби досягнення цілі і діє для її реалізації. Етапами такого вольового акту є: 1) спонукання до здійснення вольового акту; 2) уявлення мети дії; 3) уявлення засобів, необхідних для досягнення наміченої мети; 4) намір здійснити певну дію; 5) рішення виконати дію; 6) вольове зусилля, пов’язане з «боротьбою» мотивів, тобто протиборством особистих позицій людини; 7) прийняття рішення – визначення лінії поведінки в ситуації невизначеності дій, які за певних умов можуть призвести до бажаного результату; 8) виконання дії і його поточне коректування.

В свою чергу, юридичний вчинок викликає певні наслідки, незалежно від того, чи була така юридична дія спрямовані на їх досягнення чи ні, усвідомлював чи не усвідомлював суб’єкт цивільних правовідносин їхнє правове значення, бажав чи не бажав їх настання.

Значна частина правомірних вчинків породжується матеріально-предметною діяльністю людей (виробництвом, споживанням матеріальних благ, створенням творів літератури і мистецтва, відкриттів і винаходів тощо). Ще М. М. Агарков у своїй праці «Понятие сделки по советскому гражданскому праву», проводячи розмежування між правочином і юридичним вчинком, дійшов висновку про наявність певного виду дій, для яких притаманна така ознака. «Ці дії призводять до юридичних наслідків, якщо вони створюють певний, визначений в законі об’єктивований результат. До числа таких відносяться створення літературного, художнього, музичного чи наукового твору, винахід, технічне вдосконалення і т. д. До числа цих дій відносять також добровільну діяльність в чужому інтересі (negotiorum gestio). Оскільки закон пов’язує в цьому випадку настання юридичного ефекту з досягненням певного об’єктивованого результату. Вигадування віршу створює авторське право незалежно від того, чи усвідомлював автор значення своїх дій. Винахід створює для винахідника відповідні права, навіть якщо він не досяг цивільного повноліття».

В свою чергу, в залежності від статусу суб’єктів правовідносин, що вчиняють дії, юридичні акти поділяються на акти суб’єктів приватного права, до яких відноситься правочини. і акти суб’єктів публічного права (індивідуально-правові акти, адміністративні акти, судові рішення).

Юридична наука також розглядає юридичні акти, поділяючи їх на акти юридичної спрямованості – індивідуальні адміністративні акти та дії посадових осіб, органів, організацій, спрямовані на досягнення певного юридичного результату, і акти неюридичної спрямованості, – які викликають правові наслідки незалежно від того, були вони спрямовані на досягнення цих наслідків чи ні.

Розвитку теорії правоприпиняючих юридичних фактів присвячені численні досліження Коструба А. В. Вченим визначено поняття правоприпиняючих юридичних фактів як результату конкретних обставин дійсності (фактичного і юридичного), з правовою моделлю яких пов'язане настання наслідків у вигляді припинення суб'єктивних цивільних прав, юридичних обов'язків, а також цивільних правовідносин в цілому[5].

Розмежування юридичної і фактичної сторони юридичного факту, а також його наслідків в механізмі правоприпинення цивільних майнових відносин демонструє вплив права на суспільні відносини і визначає взаємодію правової (ідеальною) і фактичної (матеріальної) складових у правовому регулюванні суспільних відносин.

Кострубою А. В. вперше сформульовані загальні і спеціальні ознаки правоприпиняючих юридичних фактів.

Загальними ознаками правоприпиняючих юридичних фактів є конкретність, об'єктивованість, індивідуальність, просторова і темпоральна визначеність, нормативна формалізованість, інформативність і консеквентність.

До спеціальних належать: припиняючий характер, регресивність інформації, комбінованість юридичних наслідків[5].

Обґрунтовано, що правоприпиняючі юридичні факти можуть розглядатися як відносні, залежно від явищ, які вони припиняють. Як правило, юридичні факти розглядаються в аспекті припинення прав і правовідносин, але вони також можуть припиняти і юридичні обов'язки. У випадках, коли юридичні факти припиняють окремі правомочності суб'єктивних цивільних прав учасників правовідносин, щодо зазначених правомочностей вони виступають як правоприпиняючі, але, в залежності від правових наслідків, до яких вони призводять, по відношенню до інших правомочностей в складі суб'єктивних цивільних прав, суб'єктивних цивільних прав в цілому, юридичних обов'язків або правовідносин, вони можуть бути як правозмінні, так і правовстановлюючі.

Дослідження вченого в цій галузі є розвитком теорії юридичних фактів Красавчікова О. А. (1958), специфікуючи роль і значення окремих видів юридичних фактів в механізмі правового регулювання цивільних майнових відносин[5].

З огляду на зв'язок з відповідними правовими нормами та відносинами, юридичні факти поділяються на:

• Матеріальні факти — фактичні обставини, що є підставами настання матеріальних правовідносин.
• Процесуальні факти — фактичні обставини, що є підставами настання процесуальних правовідносин.

За ознакою документальної фіксації юридичні факти поділяються на

• оформлені
• неоформлені.

Більшість юридичних фактів існує в оформленому, зафіксованому вигляді, проте деякі юридичні факти можуть існувати в неоформленому вигляді, наприклад, усний правочин в цивільному праві. Такі юридичні факти ще називають латентними або прихованими.

Конкретна життєва обставина є накопиченням елементів різного характеру. Тому юридичними фактами є не лише одиничні прості обставини дійсності, але й складні, а також їх сукупності. У зв'язку з цим виділяють складні юридичні факти, що містять кілька юридично значущих складових чи ознак (напр., факт правопорушення як система елементів складу правопорушення). Окрім того виділяють поняття фактичного складу, яке слід відмежовувати від складних юридичних фактів.

Залежно від наявності або відсутності життєвих обставин виокремлюють позитивні і негативні юридичні факти. Наприклад, наявність громадянства буде позитивним юридичним фактом для військової служби, а відсутність захворювання, що перешкоджає проходженню військової служби, — негативним. 

• однорідний — об'єднує факти, які належать до тієї ж галузі права;
• комплексний — включає факти, належні до різних галузей права.

• абсолютно визначені — всі елементи повністю передбачені в правових нормах
• відносно визначені (напр., бланкетні) — елементи, не повністю передбачені в правових нормах, відповідні суб'єкти мають певну свободу розсуду для вирішення питання у порядку індивідуального регулювання з урахуванням конкретних обставин справи.

• прості — накопичення фактів є вільним, враховується у будь-якому порядку;
• складні — накопичення фактів є послідовним, у суворо визначеному порядку і твердій залежності.

• завершені — процес накопичення юридичних фактів закінчений, відповідні правові наслідки настануть або можуть настати;
• незавершені — процес накопичення юридичних фактів, необхідних для настання юридичних наслідків, не завершено.

• Фактичний склад // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / О. В. Петришин (відп. ред.) та ін.. — 2017. — Т. 3 : Загальна теорія права. — С. 799. — ISBN 978-966-937-233-8.
• Юридичний факт // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / О. В. Петришин (відп. ред.) та ін.. — 2017. — Т. 3 : Загальна теорія права. — С. 922. — ISBN 978-966-937-233-8.
• Коструба А. В. Поняття юридичних фактів та їх ознаки в цивільному праві України // Часопис Київського університету права. – 2011. – № 1. – С. 168–171.
• Коструба А. В. Нормотворчі засоби встановлення правоприпиняючих юридичних фактів у цивільному праві // Держава і право. – 2011. – № 53. – С. 324–330.
• Коструба А. В. Виконання зобов’язання як правоприпиняючий юридичний факт у зобов’язальній сфері // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 2. – С. 91–95.
• Коструба А. В. Юридичні факти в механізмі правоприпинення цивільних правовідносин: моногр. / А. В. Коструба. – К. : Ін Юре, 2014. – 376 с.
• Коструба А. В. Правова природа судового рішення в контексті теорії правоприпинення // Вісник господарського судочинства України. – 2014. – № 1. – С. 158–163.
• Коструба А. В. Возникновение прав и обязанностей на объекты гражданского оборота // Харьковская цивилистическая школа: объекты гражданских прав: монография (параграф 4 глава 2 раздел 2) / И. В. Спасибо-Фатеева, В. И. Крат, О. П. Печеный и др.: под общ. ред. И. В. Спасибо-Фатеевой. – Харьков: Право, 2015. – с. 165- 175.
• Коструба А. В., Пленюк М. Д. Юридичні факти в доктрині приватного права України: монографія. Київ: НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України, 2018. 281 с.