Якоб Понтуссон Делагарді

Народився в родині Понтуса Делагарді (1520—1585), шведського полководця і дипломата французького походження (Де ла Ґарді).

У лютому 1609 року очолив п'ятнадцятитисячний експедиційний корпус, відправлений шведським королем Карлом IX під час Смутного часу в Московському царстві на допомогу Василю Шуйському.

25 квітня 1609 біля с. Кам'янка неподалік Старої Руси на чолі 5-тисячного загону шведського експедиційного корпусу розбив 4-тисячний загін поляків і козаків Яна Керножицького[8].

11 та 13 липня 1609 року в битві біля Твері на чолі об'єднаного 25-тисячного війська (разом з військом Михайла Скопина-Шуйського) розбив 10-тисячний загін прибічника Лжедмитрія II Олександра Зборовського[9][10]. У січні 1610 року деблокував Троїце-Сергієвий монастир. У березні 1610 року увійшов в Москву.

4 липня 1610 року експедиційний корпус Делагарді, московське військо, німецькі та французькі найманці (всього до 35 тис. чоловік) були розбиті важкою річпосполитською кавалерією Станіслава Жолкевського (приблизно 6,8 тис. чоловік) у битві під Клушином, після чого Делагарді приєднався до коронної армії. Того ж року вже в складі коронного війська обложив Тихвинський монастир, здобув його на початку 1611 року й утримував до 1613 року.

26 липня 1611 року військо Якоба Делагарді увійшло до Новгорода й новгородські бояри підписали угоду про підтримку кандидатури сина шведського короля на московський престол та виходу Новгородських земель з підпорядкування Москві.

У 1617 році брав участь в укладанні Столбовського мирного договору.

З 1619 року — шведський намісник в Ревелі, з 1622 року — генерал-губернатор Лівонії. У 1632—1644 роках — член регентської ради при королеві Христині. Отримав від короля у ленне володіння область навколо замку Ляско, який ґрунтовно перебудував.

На його честь названо місто Якобстад (Фінляндія).