Яків Ігнятович

Походив з родини торговців. Народився 1822 року у м. Сентендре (сучасна медьє Пешт, Угорщина). Закінчив початкову школу у рідному місті. Потім навчався у містах Вац, Естерґом. Поступив на юридичний факультет університету у Пешті. Проте згодом вимушений був його залишити, вирішивши стати військовим. Ігнятович записався до гусарського полку.

Під час проходження військової служби зумів завершити навчання з правництва у м. Кечкемет. Після чого пішов у відставку, влаштувавшись адвокатом. В цей час почав займатися літературною діяльністю.

Під час угорської революції 1848 року підтримав повстанців. В результаті поразки останніх Ігнятович вимушений був у 1849 році тікати за кордон. Оселився у Белграді (Сербське князівство), де працював журналістом до 1850 року.

Слідом за цим до 1854 року подорожував Європою. У 1854—1856 роках видавав «Літопис Матиці сербської» — видання просвітницького товариства Матиця сербська. Згодом перебирається до Воєводини, де спочатку мешкав у Сремські-Карловці. Деякий час Ігнятович працював у м. Нові Сад.

З 1863 до 1879 року у м. Даля (сучасна Осієцько-Баранська жупанія, Хорватія) працював адвокатом і співробітником патріарших садиб Верхньої митрополії. В наступні роки стає активним членом Національної партії, що об'єднувала сербів Угорщини. Ігнятович виступав за тісний союз між угорцями та сербами проти політики австрійського уряду. В подальшому це призвело до погіршення стосунків між Ігнятовичем та представниками сербської громади Воєводини.

У 1888 році його обирають членом-кореспондентом Сербської королівської академії. Помер Ігнятович у м. Нові Сад в 1889 році.

Першим великим твором Ігнятовича був історичний роман «Джордже Бранкович», що був написаний 1859 року. У цьому романі, а також повістях «Кров за рід» (1862 рік), «Манзор і Джемі» (1860 рік), написаних в романтичному дусі, зображена боротьба сербів і угорців проти Османської імперії.

Роман Ігнятовича «Мілан Наранджіч» (1860—1863 роки) був присвячений життю сучасної йому Воєводини. Він знаменував перехід письменника до реалізму.

Ігнятович став одним із фундаторів реалістичного напрямку в сербській літературі. В романах «Дивний світ» (1869 рік), «Васа Решпект» (1875 рік), «Вічний жених» (1878 рік), «Страждальниця» (1888 рік) письменник відтворював картину воєводинського суспільства у період зникнення патріархальних підвалин, малює образи буржуазії, захищає патріархальні відносини.

У романі «Старі і нові майстри» 1883 року, ідеалізуючи старі «добрі» часи — епоху феодально-цехових ремесел, Ігнятович різко критикує нові соціалістичні віяння.

Увага до соціальних аспектів сучасності (в тому числі до важкого становища села, селянства), гострота соціальних характеристик героїв, схильність до поетизації повсякденного, гумор поєднуються в манері Ігнятовича з деякою заданістю, статичністю характеристик персонажів, з тяжінням письменника до авантюрно-гумористичної стихії оповідання.

Ігнятович писав дещо архаїчною мовою сербських містян, що розвивалася в угорському оточенні і не мала безпосереднього виходу до витоків народного мовлення. Це стало однією з обставин, що трохи знівелювали значимість реалістичних починань Ігнятовича в сучасному йому літературному процесі.

• Глигорић В., Ј. Игнатовић, Београд, 1949.