Ян Куновський

Походив із знатного роду Королівства Польського — роду Куновських гербу Лодзя[1], що бере свій початок в Познанському воєводстві[2]. Пов'язуючи свої надії на суспільний розвиток зі східними територіями Речі Посполитої, Куновські, в другій половині XVI століття, переселилися в Плоцьке воєводство. Частина роду залишилася тут, на теренах Королівства Польського, а інша — емігрувала в Мозирський повіт Мінського воєводства, що в Великому Князівстві Литовському. Ян Куновський належав до другої гілки, про що свідчить факт, що в 1621 р. був обраним, від Мозирського повіту, депутатом до Головного Трибуналу Великого Князівства Литовського[3]. За другою версією:

Куновські гербу Лодзя вийшли або з Кунова в Косцянськім повіті, або з Кунова з-під Квєцішева в Гнєзненськім повіті. Правитель округи Анджей з Кунова продав в 1365 році Ришево братам з Студенця, а в 1366 році – солтиство в Ришеві якомусь Фалькові. Вінцентій, що був господарем Кунова, притягнений до суду в 1417 році місцевим священиком з Дзвонова за недопоставку двох коней через посередництво міщанина з Квєцішева. Куновські гербу Лодзя раніше виїхали на Литву, на думку Кояловича, який називає Єжи, мозирського підчашого, військового суддю, його синів: Кіпріяна-Єзуїта, Ієроніма-Домініканина, Міхала-Ієроніма. Єжи за військові заслуги отримав в 1658 році на праві васальної залежності Кротів в Мозирськім повіті, а як мозирський підчаший, підписав з Віленським воєводством вибори короля Міхала. Ян – королівський секретар в 1638 році. (...)син Тома, що народився в 1818 році (метрикальний запис в Топільниці), греко-католицький священик в Бистриці, з Домінікою Ільницькою, дочкою Василя Ільницького і Вікторії Топольницької, мав синів: Ієроніма-Василя, що народився в 1847 році (метрикальний запис в Ластівці) і Маркилія-Миколу, що народився в 1853 році (метрикальний запис в Бистриці), що підтверджені в дворянстві в 1866 році в Галицькому Крайовому Відділі[4]

Відомості про життя і військово-дипломатичну кар'єру, а також про поетичну і релігійну діяльність Яна Куновського черпаємо з його рукописів, які разом з іншими манускриптами і книжками, були вивезені фельдмаршалом Карлом-Густавом Врангельом під час шведської навали на польські землі (1655—1660 рр.) і збереглися в його замку Скоклостер близько Стокгольма. Тепер вони в Державному Архіві Швеції Riksarkivet.[5]

Першим документально підтвердженим фактом його життя є участь у визволенні Смоленська в 1615—1616 рр. в елітарному гусарському загоні, який очолював ротмістр Александр-Корвін Госєвський, (поема Odsiecz Smoleńska (Звільнення Смоленська), 1617).

1621—1622 брав участь в війні за Ліфляндію (поема Ekspedycyja infantska 1621 roku (Інфлянська експедиція 1621 року). За мужність і проявлений героїзм воїн-поет був нагороджений королевичем Владиславом, тодішнім керуючим Смоленської землі, посадою старости і капітана чернігівського (1622 р.), а також отримав від короля маєток Wolyntiki (Волинтікі) над річкою Волинка в Чернігівському князівстві (1626 р.)[6]. Цим періодом (1628 р.) датується смоленський енкомій Zacny Smoleńsk (Смоленськ чудовий), а в остаточній авторській редакції в 1640 р. перейменований в Smoleńskа zacność (Шляхетність Смоленська):

Пізнає часто світ безмежний, Що Божий помисел є вічний, Що досконалі є Його творіння, З Божого веління. Хоч світ оманливий нічого вічного немає, З маленького начала все велике вироста, Та марнота, що до вершин його діймає Пропасти мусить. Славні Афіни і героїчна Спарта – Господь нам каже, що звернуть увагу варто, Бо світ тривалого чогось в собі немає, Вічність у Небі...[7]

1632—1634 рр. — бере участь в Смоленській війні. З'являються відповідні твори:

• Fragmenta oblężenia smoleńskiego (Фрагмент облоги Смоленська)
• Na angaryją oblężenia smoleńskiego uskarżanie (На посилення облоги Смоленська скарга)
• Na moskiewskie manubije czasu odsieczy (На московські військові завоювання часів звільнення)
• Na tryumf krуlewski z odsieczy smoleńskiej (На королівський тріумф у звільненні Смоленська)

1634 році польський король Владислав IV присвоює Яну Куновському титул королівського секретаря.

1636 р., в статусі королівського секретаря бере участь у делегації до Москви, де обговорювалася реалізація положень Поляновського миру.

В 1636—1637 рр. брав участь у комісії, що визначала проходження кордону між Річчю Посполитою і Московією.

1636 р. — обрання депутатом до Головного Трибуналу Великого Князівства Литовського від Смоленської області.[8].

1639 р. — бере участь, в статусі королівського секретаря, в комісії, яка встановлює межі Смоленського і Чернігівського воєводств (1639 р.).

1644 р. — у польсько-російській комісії з питання Яна Фаустина Люба, нібито сина царя Дмитрія Самозванця.

1648 р. — командування приватним загоном піхоти великого литовського гетьмана Януша Кішки.

Під кінець життя поет переселився в центральні райони Великого князівства Литовського. В 1651—1652 рр. був обраний депутатом Литовського трибуналу від Лідської області.[8].

Ян Куновський був кальвіністом і брав активну участь у житті Литовської Спільноти реформованої євангелістської церкви[9]. Його тричі обрають світським главою провінційного синоду Литовської Спільноти (1636, 1649, 1654 рр.)[10] Ян Куновський виступає проти віддачі домініканцям смоленської церкви Бориса і Гліба; тільки безпосереднє розпорядження тодішнього короля Владислава призвело до вирішення суперечки на користь домініканців. Дані факти, певною мірою, пояснюють, чому цей шановний солдат і прекрасний знавець східних питань не зробив блискучої політичної кар'єри. Остання відома дата з його життєпису — 1654 рік, коли він був обраний главою синоду кальвіністів