Ян Шванкмаєр

Ян Шванкмаєр народився 4 вересня 1934 у Празі. На Різдво 1942 року, Ян Шванкмаєр отримав у подарунок маленький ляльковий театр, що й відіграло в майбутній кар'єрі мультиплікатора доволі значну роль. В період 1950—1954 навчався в школі прикладних мистецтв в Празі, а з 1954 по 1958, — в Празькій академії мистецтв на відділенні лялькової майстерності, де вивчав сценографію та режисуру. Паралельно працював в театрі «D34», де самостійно створив свою першу постановку — «Дон Жуан». У 1958 взяв участь у зйомках фільму Еміля Радока, заснованого на легенді про Доктора Фауста. Після цього пішов працювати до театру «Семафор», засновував «Театр Масок». Не зупинившись на цьому, в період 1957—1958, майбутній аніматор почав працювати в невербальному театрі «Laterna Magika», де знову починає співпрацювати з Радоком. Театральний досвід, отриманий Шванкмаєром в цей період, відображений в першому короткометражному анімаційному фільмі — «Останній фокус пана Шварцвальда та пана Едґара». В 1960 митець познайомився і одружився з Євою Двораковою, художницею-сюрреалісткою, яка народила двох дітей: Вероніку та Вацлава. Під її та Вратислава Еффенбергера впливом, Ян перейшов від манери своїх ранніх робіт до класичного сюрреалізму, вперше втіленого у фільмі «Огорожа». Надалі дружина допомагала йому, створюючи костюми і розробляючи дизайн для фільмів. У 1968 році приєднався до Чехословацької Спілки Сюрреалістів.

Впродовж 1960-х Шванкмаєр створив низку короткометражних фільмів, але після цього в нього почалися проблеми з цензурою. Коли в 1974 його фільм «Щоденник Леонардо» було показано на Каннському кінофестивалі, чеські кінокритики назвали його «дивною фантазією, чужою соцреалізму». Режисер був змушений перервати зйомки на кілька років. Однак, він почав створювати «тактильні об'єкти» — рельєфні картини та інсталяції з незвичайною текстурою, які кожен може інтерпретувати на основі власних відчуттів. Ян почав збирати колекцію дивних предметів і створювати власні. Своїми духовними покровителями він вважав австрійського ерцгерцога та пізніше імператора Священної Римської імперії Рудольфа II, поціновувача природних і мистецьких дивовиж, та його придворного художника Джузеппе Арчімбольдо.

З 1979 Ян повернувся до режисування і анімації, випустивши короткометражний фільм «Замок Отранто». На початку 1980-х митець зацікавився сюрреалістичними екранізаціями творів Едгара По. В 1982 вийшов фільм, що переміг на Берлінському кінофестивалі і став одним із найважливіших фільмів у творчості майстра — «Можливості діалогу». Британський режисер Террі Гілліам включив цю роботу в десятку найкращих анімаційних фільмів всіх часів. Після цього він створив свою першу повнометражну роботу — сюрреалістичну версію «Аліси в країні Чудес» під назвою «Сон Аленки». В другій половині 1980-х Шванкмайер створив заставки для MTV («М'ясна любов», «Флора») і кліп «Another Kind of Love» на пісню Г'ю Корнвелла. В 1989 Шванкмаєр отримав Золоту пальмову гілку за фільм «Чоловічі ігри».

Падіння комуністичного режиму в Чехословаччині режисер відзначив фільмом «Смерть сталінізму в Богемії». В 1992 він створив свою другу найвідомішу після «Можливостей діалогу» роботу — «Їжа». Надалі Шванкмаєр зайнявся режисуванням і анімацією для повнометражних фільмів та виставками скульптур[1][2]. Згодом, у 1998, він разом з дружиною організував пересувну виставку «Animus Anima Animace». Єва померла в 2005 році, встигши завершити у співпраці з Яном фільм «Божевілля»[3]. Через п'ять років Шванкмаєр створив ще одну стрічку «Пережити своє життя», а в 2016 оголосив про збори шляхом краудфандингу коштів на свій останній фільм «Комаха»[4].

Роботи Яна Шванкмаєра здійснили вплив на режисерів-аніматорів братів Квей, Террі Гілліама і Тіма Бертона[5].

• Jan Švankmajer — польська сторінка, присвячена Янові Шванкмаєру(пол.)
• Російськомовна біографія, фільмографія режисера Яна Шванкмаєра(рос.)