Яструб малий

Яструб малий[1] (Accipiter nisus) — вид невеликих хижих птахів родини яструбових (Accipitridae). В Україні гніздовий, мігруючий, зимуючий вид.

?
Малий яструб

Самець малого яструба
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Яструбоподібні (Accipitriformes)
Родина: Яструбові (Accipitridae)
Рід: Яструб (Accipiter)
Вид: Яструб малий
Accipiter nisus
(Linnaeus, 1758)

Ареал поширення A. nisus      гніздування      осіле проживання      зимування      Passage
Посилання
Вікісховище: Category:Accipiter nisus
Віківиди: Accipiter nisus
ITIS: 175333
МСОП: 22695624
NCBI: 211598
Fossilworks: 94493

Цей вид мешкає переважно в лісових місцевостях і поширений практично по всій Євразії. Його здобиччю є птахи малої і середньої величини.

Назви

Яструб малий має також інші синонімічні назви:

  • яструб гороб'ятник[2];
  • перепелятник, гороб'ятник[3];
  • крогулець[4].

Зовнішній вигляд

За виглядом подібний до великого яструба, проте значно менший (самець — із свійського голуба, самка — приблизно з сіру ворону). Маса тіла 150—300 г, довжина — 28-38 см, розмах крил 60-75 см. Самець зверху темно-сизий; лоб буруватий; над оком нерідко буває білувата «брова»; на потилиці нечітка біла пляма; горло сірувато-біле; щоки руді; низ сірувато-білий або рудуватий, з рудими або бурими поперечними смугами; боки тулуба руді; махові пера зі споду білуваті, з темною поперечною смугастістю; на хвості 4-5 темних смуг; дзьоб темно-сірий; восковиця і ноги жовті; райдужна оболонка ока жовтогаряча.

У дорослої самки білі «брови» часто з'єднуються з білуватою плямою на потилиці; низ білий, з поперечною темно-бурою смугастістю. Молодий птах подібний до дорослої самки, але пера верху і покривні пера вух бурі, зі світлою облямівкою; на волі краплеподібні плями; на решті низу широкі рудувато-бурі поперечні смуги; райдужна оболонка ока жовта[5].

Чисельність

Чисельність в Європі оцінена в 340—450 тис. пар, в Україні — 4,5—7,6 тис. пар[6]. Унаслідок застосування пестицидів у середині 20 століття чисельність малих яструбів досягла історичного мінімуму, проте з тих пір його популяція частково відновилася.

Особливості біології

Звичайний осілий вид. Полює в лісах, на відкритих просторах, часто на території населених пунктів, зокрема у великих містах. Гніздиться в лісових масивах, байрачних лісах, рідколіссі, лісосмугах, парках. Раціон складається майже повністю з невеликих птахів. Дуже рідко включає в себе дрібних ссавців і комах.[7]

Гніздова біологія

Яйця малого яструба
Яйця Accipiter nisus punicus (Тулузький музей)

Більшість гнізд яструба малого розташовується на доволі молодих хвойних, рідше листяних деревах, висотою 10-18 м, в середньому 12 м. Гніздо зазвичай знаходять на висоті 3-15 м, у середньому 5 м. Гніздо пухке, зроблене з тонких гілочок, часто з травою. Розмір гнізда: діаметр 30-50 см, висота 10-35 см, діаметр лотка 20-40 см, глибина лотка 5-15 см. Від гнізд інших дрібних яструбів відрізняється відсутністю вистилки зі свіжого листя і хвої та відсутністю зелених гілок на гнізді.

У кладці — 3-7, найчастіше 4-6 яєць. Забарвлення яєць біле з плямами і крапками від світло-бурого до червоно-бурого кольору. Розміри яєць 37—43 х 30—33 мм. Інкубація триває 32 доби. Пташенята вилуплюються наприкінці червня — на початку липня. Здатність до польоту молоді птахи набувають у першій половині серпня.

Примітки

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Словник зоологічної номенклатури. Ч. 1: Назви птахів: Проект / Уклад. М. Шарлемань. Матеріали до української природничої термінології та номенклатури. — К. : ДВУ, 1927. — Т. 6. — Вип. 1. — С. .
  3. Кононенко О. Українська міфологія та культурна спадщина. — Х. : Фоліо, 2011. — С. 56. — ISBN 978-966-03-7905-3.
  4. Крогулець — родинна місцевість Богдана Лепкого // Гусятинщина туристична. — С. 15.
  5. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  6. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK : BirdLife International, 2004. — P. . — (BirdLife Conservation Series No. 12). (англ.)
  7. Матвійчук О. А., Пірхал А. Б., Відуєцький А. В. Птахи Вінниччини. — Вінниця, 2017. — 328 с. — ISBN 978-966-924-582-3.

Література

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.