Яструб неоарктичний

Неоарктичний яструб є одним з найменших яструбів Північної Америки. Вид має виражений статевий диморфізм: самки набагато більші за самців. Довжина тіла самців 24–27 см, розмах крил 53–56 см, вага 87–114 г; довжина тіла самок 29–34 см, розмах крил 58–65 см, вага 150–218 г. Хвіст досить довгий (13–18 см); на відміну від заокругленого хвоста чорноголового яструба, хвіст неоарктичного яструба має вигин по центру. Крила відносно короткі й округлі. Лапи жовті, пальці довгі і тонкі, цівка сплюснута. Дзьоб чорнуватий на кінці і світліший біля основи. Птах темно-сірого кольору, голова чорна, груди й живіт світліші, поцятковані темно-рудими смужками. Низ хвоста білого кольору, на хвості кілька смужок. Молоді птахи зазвичай коричнуватого кольору[3][4].

Молодий неоарктичний яструб в польоті

Вид поширений майже по всій Північній Америці, за виключенням центральної частини, а також на островах Карибського моря, включаючи Кубу, Гаїті і Пуерто-Рико. Це мігруючий вид. Мешкають в лісових масивах.

Білогрудий яструб (A. chionogaster), еквадорський яструб (A. ventralis) і бразильський яструб (A. erythronemius) часто вважаються підвидами неоарктичного яструба, хоча Американське орнітологічне товариство вважає їх окремими видами

Виділяють низку підвидів:

• A. s. fringilloides Vigors, 1827 – Куба
• A. s. madrensis Storer, 1952 – Герреро і, можливо, західна Оахака
• A. s. perobscurus Snyder, 1938 – Хайда-Гваї і, можливо, протилежний берег Британської Колумбії
• A. s. striatus Vieillot, 1808 – Гаїті
• A. s. suttoni Van Rossem, 1939 – від крайнього півдня Нью-Мексико до півдня Веракрусу
• A. s. velox (Wilson, A), 1812 – від Аляски і Канади на південь до Каліфорнії
• A. s. venator Wetmore, 1914 – Пуерто-Рико.

Харчуються невеликими птахами, іноді невеликими ссавцями й комахами. Більшість здобичі важить менше 40 г, хоча іноді яструб може вполювати й великого птаха.

Більшість неоарктичних яструбів розмножуються на другий рік свого життя. В помірних широтах яйця відкладають з травня по червень, в тропіках з березня по квітень. Перед спарюванням виконуються шлюбні танці. Гніздо будують з сухих хвойних гілок, діаметром від 35 до 60 см, висотою від 10 до 14 см. Зазвичай в кладці 4–5 яєць, білого або блакитного з цяточками кольору, розміром 38 × 30 мм. Самка висиджує яйця від 21 до 35 днів. Через 40 днів пташенята починають намагатися полювати.

Це численний і поширений вид. МСОП вважає цей вид таким, що не потребує особливого збереження. Однак деякі підвиди можуть бути дуже рідкісними, зокрема пуерто-риканський підвид A. s. venator Службою рибних ресурсів та дикої природи США внесений в список видів. що знаходяться під загрозою зникнення.