Ясін аль-Хашимі

Народився в родині старости одного з кварталів Багдада. 1902 року закінчив Османську військову академію в Стамбулі. 1913 року в місті Мосул вступив до лав Аль-Ахд — законспірованого націоналістичного товариства офіцерів арабського походження, які перебували на службі в османській армії. 1915 приєднався до арабського націоналістичного товариства аль-Фатат, пов'язаного з еміром Фейсалом, який прагнув створити в Іраку окрему монархічну державу.

Під час Першої світової війни був офіцером османської армії. 1917 року успішно командував Османською дивізією в Галичині під час наступу російської армії, за що отримав звання генерал-майора. 1918 року отримав пост командувача гарнізону в Тулькармі. Навесні того ж року командував османськими військами під час наступу англійців на Амман та аль-Соль, зазнав поранення та був доправлений до шпиталю в Дамаску. Після одужання намагався відновитись на військовій службі, але отримав відмову, оскільки не звертався з таким проханням під час річного перемир'я.

Після втупу Фейсала до Дамаска у жовтні 1918 року аль-Хашимі був призначений головою Військової ради, одночасно він очолив міністерство оборони, мобілізуючи добровольців для протидії Франції, яка жадала підкорити собі Сирії. Наприкінці листопада 1919 року аль-Хашимі був заарештований британськими військовиками за звинуваченням у вербуванні нових добровольців та у проведенні антибританської пропаганди. Та подія прискорила кризу в уряді Фейсала і спричинила протести й заворушення в Дамаску. Ясіну аль-Хашимі дозволили повернутись до Сирії через Єгипет на початку травня 1920 року. До того часу французькі війська почали наступ на Дамаск, а сирійська армія була небоєздатною, тому аль-Хашимі відхилив пропозицію короля Фейсала щодо призначення на посаду командувача арабської армії.

1922 року отримав пост губернатора провінції аль-Мантафік. У січні 1924 року був обраний до складу Установчих зборів, а 2 серпня того ж року зайняв очолив іракський уряд, одночасно зайнявши посади міністра оборони й закордонних справ. З одного боку, англійці, незважаючи на недовіру до політика, не могли допустити його переходу в опозицію, з іншого боку, король Фейсал, знаючи про націоналістичні погляди нового прем'єра, розраховував на його активну участь у територіальній суперечці з Туреччиною щодо колишньої провінції Мосул. Однак за дев'ять місяців на посту прем'єр-міністра його замінив Джафар аль-Аскарі. Упродовж наступних десяти років Ясін аль-Хашимі обіймав різні державні посади.

У листопаді 1925 року він заснував Народну партію, що виступала за незалежність від Британської імперії та з закликом до проведення реформ. 1930 року, після початку повторного розгляду англо-іракського договору, аль-Хашимі став одним з ключових його опонентів і прибічників суверенітету Іраку, згуртувавши своїх союзників у Партії національного братерства.

Після вступу Іраку до Ліги Націй король Фейсал прийняв рішення надати опозиції більше прав і допустив Партію народного братерства до парламенту, однак після смерті короля Фейсала та приходом до влади його сина Газі I ситуація змінилась, парламент був розпущений, а вибори — сфальсифіковані, що різко скоротило число місць опозиції. У січні 1935 року спалахнули шиїтські повстання, а аль-Хашимі порадив своєму брату й начальнику штабу армії, Тахе, не реагувати на бунти. За таких умов прем'єр аль-Мідафаї дійшов висновку, що Таха й аль-Хашимі змовились з метою усунення урядового кабінету від влади, й подав у відставку.

17 березня 1935 року Хашимі вдруге був призначений на пост прем'єр-міністра, оскільки король вважав, що він є єдиним політиком, здатним стабілізувати обстановку в країні. Повстання почали згасати, у квітні того ж року Партія національного братерства ухвалила рішення про саморозпуск. Після прийняття нового закону про військовий призов у країні спалахнули масові заворушення. Поступово прем'єр-міністр почав концентрувати у своїх руках все більше владних повноважень, нещадно придушуючи будь-яке інакомислення, за що отримав прізвисько «арабського Бісмарка». Зростання впливу глави кабінету спричинило невдоволення короля Газі й багатьох представників урядової еліти.

30 жовтня 1936 року Ясін аль-Хашимі став першим іракським прем'єр-міністром, якого було повалено в результаті військового перевороту, хоча формально він сам подав у відставку після авіабомбардування неподалік від його відомства. Джафар аль-Аскарі, який на той час обіймав посаду міністра оборони, був розстріляний заколотниками. Ясіну вдалось утекти до столиці Сирії, де й помер за два місяці. Його старший брат, Таха аль-Хашимі, був прем'єр-міністром Іраку 1941 року.

• Правителі Іраку (англ.)
• Allawi, Ali A. (2014). Faisal I of Iraq. Yale University Press. ISBN 9780300127324.
• Khadduri, Majid (1960). Independent Iraq 1932-1958: A Study in Iraqi Politics. New York: Oxford University Press.
• Marr, Pheobe (2004). The Modern History of Iraq. Boulder: Westview Press.
• Muslih, Muhammad Y. (1988). The Origins of Palestinian Nationalism. Columbia University Press. ISBN 9780231065092.
• Nafi, Basheer M. (1998). King Faysal, the British and the Project for a Pan-Arab Congress, 1931–33. Islamic Studies 37 (4): 479–502. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 5 січня 2018.
• Sluglett, Peter (2007). Britain in Iraq: Contriving King and Country. I.B. Tauris. ISBN 9781850437697.
• Tarbush, Mohammad A. (1988). The Role of the Military in Politics: A Case Study of Iraq to 1941. Routledge. ISBN 9781317406372.
• Tauber, Eliezer (1995). The Formation of Modern Iraq and Syria. Routledge. ISBN 9781135201180.
• Tripp, Charles (2000). A History of Iraq. Cambridge University Press. ISBN 9780521529006.
• Wien, Peter (2011). The Long and Intricate Funeral of Yasin al-Hashimi: Pan-Arabism, Civil Religion and Popular Nationalism in Damascus, 1937. International Journal of Middle East Studies 43: 271–292. doi:10.1017/S0020743811000067.