Ґуаньїнь

Одна буддійська легенда з «Повної історії Ґуаньїнь і південних морів» (南海 觀音 全 撰) описує, що Ґуаньїнь присягнулася не знати спокою, поки всі живі істоти не будуть звільнені від сансари або перероджень. Попри наполегливі зусилля, вона бачила, що ще дуже багато нещасних істот не врятовані. Від старань постачати потреби настільки багатьох істот її голова розкололася на одинадцять частин. Будда Амітабха, бачачи це, наділив її одинадцятьма головами, щоб чути крики страждаючих. Тоді Ґуаньїнь спробувала дотягнутися до всіх, хто потребує допомоги, але виявила, що її руки розриваються на частини. І знову Амітабха прийшов на допомогу і дав їй тисячу рук.

Історія, викладена в «Дорогоцінному сувої Гори Пахощів», описує земне втілення Гуань-інь, як дочку жорстокого короля, який хотів видати її заміж за багатого, але байдужого нареченого. Ця історія зазвичай приписується дослідженню буддійського ченця Цзян Чжіці в XI столітті. Ймовірно, вона має даоське походження. Цзян Чжіці вважав, що Гуаньінь була насправді принцесою по імені Мяо Шань (妙善), сповідувала буддизм на Горі Пахощів. Але в китайській міфології є багато варіантів цієї історії.

Відповідно до цієї історії, після того як король запропонував своїй дочці Мяо Шань вийти за багача, вона відповіла, що підкорятиметься його велінням, якщо шлюб полегшить три нещастя: страждання людей від старіння, страждання людей від хвороб і страждання від смерті. А якщо шлюб нічому такому не допоможе, вона б воліла піти у релігію. Коли батько запитав, хто ж може надати таку допомогу, Мая Шань вказала, що на це здатний лікар. Батько розсердився, бо він хотів видати її за багату людину, а не цілителя. Він примусив її до тяжкого праці, обмежив в їжі і воді, але вона не піддавалася. Кожен день вона просила відпустити її в черниці. Зрештою, батько дозволив їй працювати при храмі, але наказав ченцям давати їй найважчі доручення. Ченці змушували Мяо Шань працювати вдень і вночі, але її доброта привернула їй на допомогу тварин, що жили навколо храму. Батько, бачачи це, так засмутився, що спробував спалити храм. Мяо Шань загасила вогонь. Вражений страхом, батько засудив її до смерті.

За однією версією, коли Гуаньінь стратили, чудесний тигр забрав її в одне із пекельних царств мертвих. Але демони не чіпали її, а навколо розцвіли квіти. Просто перебуваючи в цьому пеклі, Гуаньінь перетворила його в рай.

За іншою версією, коли кат намагався здійснити страту, його сокира розлетілася на тисячу осколків; потім так само розколовся меч, а стріли відвертали від неї. Тоді він у розпачі вбив її голими руками. Мяо Шань простила його, розуміючи, що він був змушений виконати королівський наказ, і прийняла на себе кармічну провину. Тому вона і потрапила в пекло. Тут вона безпосередньо побачила жахи і страждання, яким піддаються істоти, і сповнилася горя. Вона звільнила багато страждаючих душ. При цьому  пекло стало раєм. Щоб запобігти руйнуванню свого царства, Яньло послав її назад на землю, і після цього вона з'явилася на Горі Пахощів.

Ще одна версія каже, що Мяо Шань взагалі не вмирала, а чудесний тигр безпосередньо відвіз її на Гору Пахощів.

Легенда про Мяо Шань зазвичай закінчується тим, що Мяо Чжун'янь, батько Мяо Шань, захворів жовтухою. Жоден лікар не міг його зцілити. Але тут якийсь чернець заявив, що жовтуху можна вилікувати зіллям з очей і рук людини, яка не знає гніву, і підказав, що такого можна знайти на Горі Пахощів. Коли це дійшло до Мяо Шань, вона сама запропонувала свої очі і руки. Мяо Чжуан'янь зцілився і прийшов на Гору Пахощів висловити подяку своєму благодійнику. Дізнавшись, що це його дочка пожертвувала собою, він просив у неї вибачення. Мяо Шань перетворилася на тисячерукого Гуаньінь, а король, королева і її дві сестри побудували на горі храм на її честь. Гуаньінь збиралася піднестися на Небеса, але почула стогін і плач страждаючих і, сповнившись співчуття, повернулася на Землю, поклявшись, що не покине її, поки не припиниться всяке страждання.

Повернувшись на Землю, Гуаньінь кілька років перебувала на острові Путошань, де вдавалася до медитації, вгамовувала бурхливе море, допомагала морякам і рибалкам, тому їй часто поклоняються як покровительці моряків і рибалок. Десятиліття потому Гуаньінь повернулася на Гору Пахощів, щоб продовжити свою медитацію.

Легенда свідчить, що Шань Цзай (Судхана на санскриті) був маленьким калікою з Індії, що цікавився вивченням буддійського вчення. Почувши, що на острові Путошань є вчитель буддизму, він відразу ж вирушив у дорогу. Прибувши на острів, він зумів розшукати Бодхисаттву Гуаньінь. Та, поговоривши з ним, вона вирішила випробувати його рішучість цілком віддатися вченню і навела ілюзію — трьох піратів, що напали на неї. Переслідувана ними Гуаньінь кинулася до краю обриву. Шань Цзай, побачивши це, щосили пошкандибав в гору, щоб захистити вчителя, але зірвався. Гуаньінь зупинила його падіння і потім звеліла йому йти. Шань Цзай виявив, що може тепер нормально ходити, він більше не каліка, а глянувши в ставок, побачив, що став також дуже гарний. З того дня Гуаньінь наставляла Шань Цзая в буддійському вченні.

«Дорогоцінний сувій папуги» розповідає історію про папугу, який став учнем Гуаньінь. За часів династії Тан маленький папуга вирушає на пошуки улюблених ласощів його матері, але його ловлять браконьєри. Коли йому вдається звільнитися, виявляється, що його мати вже померла. Папуга віддається скорботі і влаштовує їй похорон, а потім вирішує стати учнем Гуаньінь. В іконографії цей папуга має білий колір і звичайно зображується праворуч і зверху від Гуаньінь, з перлиною або  бусиною у дзьобі. Папуга став символом синівської шанобливості.