100-мм протитанкова гармата Т-12

100-мм протитанкова гармата Т-12 (2А19) протитанкова гармата що була створена в КБ Юргінського машинобудівного заводу № 75 під керівництвом В. Я. Афанасьєва та Л. В. Корнєєва. У 1961 році гармата була прийнята на озброєння і запущена в серійне виробництво. За кодуванням НАТО має позначення М1955.[2]

100-мм протитанкова гармата Т-12

100-мм протитанкова гармата Т-12
Тип: Протитанкова гармата
Походження:  СРСР
Історія виробництва:
Виготовлено з 1961 року
Характеристики
Маса 2750 кг
Швидкість до 60 км/г
Довжина 9500 мм
Довжина ствола, мм: 6300 мм
Ширина 1800 мм
Висота 1600—2600 мм
Калібр 100 мм
Лафет двохстанинний
Кут підвищення −7..+20°
Кут повороту −27..+27°
Бойова скорострільність 6-14 пострілів/хв
Прицільна дальність БПС: 1880..2130 м
КС: 1020..1150 м
Максимальна дальність БПС: 3000 м
КС: 5955 м
ОФС: 8200 м[1]
Приціл АПН-6-40, ОП4М-40У

100-мм протитанкова гармата Т-12 у Вікісховищі

Опис

Двохстанинный лафет та ствол гармати було взято від 85-мм протитанкової пушки Д-48. Від Д-48 ствол Т-12 відрізнявся тільки 100-мм гладкостінною трубою-моноблоком з дуловим гальмом. Канал гармати складався з камори і циліндричної гладкостінної напрямної частини. Камора утворена двома довгими і одним коротким конусами[3].

Незважаючи на те, що гармата Т-12 розрахована в першу чергу для вогню прямою наводкою (має денний приціл ОП4М-40 і нічний АПН-5-40), вона обладнана додатковим механічним прицілом С71-40 з панорамою ПГ-1М і може використовуватися як звичайна польова гармата для стрільби фугасними боєприпасами із закритих позицій. Розсувні станини оснащені додатковим прибираним коліщатком, встановленим біля сошників.

Перевезення гармати Т-12 здійснюється штатним тягачем МТ-Л або МТ-ЛБ. Для руху по снігу використовувалася лижна установка ЛО-7, яка дозволяла вести вогонь з лиж при кутах піднесення до + 16° з кутом повороту до 54°.

Снаряд

У боєкомплект Т-12 входить кілька типів підкаліберних, кумулятивних та осколково-фугасних снарядів. Перші два можуть вражати танки типу М60 та «Леопард-1». Для боротьби з броньованими цілями застосовується бронебійно-підкаліберний снаряд, здатний на дистанції в 1000 метрів пробити броню товщиною 215 мм. Також з гармати Т-12 можна вести вогонь снарядами 9М117 «Кастет», що наводяться по лазерному променю і пробивають броню за динамічним захистом товщиною до 660 мм.[4]

Експлуатація

В результаті експлуатації виявилася необхідність внесення невеликих змін в конструкцію лафета. У зв'язку з цим, у 1970 році з'явилася поліпшена модифікація МТ-12 «Рапіра». Головною відмінністю модернізованої моделі МТ-12 є те, що вона була обладнана торсіонною підвіскою, яка при стрільбі блокувалася для забезпечення стабільності.

В даний час буксирувані протитанкові гармати є відносною рідкістю, більшість таких гармат стоїть на озброєнні армій республік колишнього Радянського Союза. У деяких державах — колишніх членах Варшавського договору, також залишилася значна кількість 100-мм протитанкових гармат Т-12.

На озброєнні ЗС РФ перебуває понад 600 таких гармат. Хоча сьогодні у Росії ці гармати зняті з виробництва, їх випуск продовжує китайська компанія «Норінко», що виробляє їх на експорт як «Тип 73».

Додаткові факти

  • 27 серпня 2013 ювелірним пострілом з Т-12 було загашено фонтануючу пожежу свердловини на Ямальскому Самбургському родовищі.[3]
  • Взимку промивання ствола гармати Т-12 проводиться тільки за допомогою дизельного палива (бензину).
  • Танк Т-62 міг бути озброєний 100-мм гарматою Т-12, від установки якої відмовилися через довжину її унітарного пострілу (1200 мм).[5]

Примітки

  1. zonawar.ru[недоступне посилання з грудня 2018]
  2. zw-observer.narod.ru
  3. military.tomsk.ru
  4. gods-of-war.pp.ua
  5. Широкорад А. Пушки советских танков (1945—1970 гг.)// Техника и вооружение вчера, сегодня, завтра…: Журнал. — Москва: РОО «Техинформ», 2000. — № 4

Література

  • Дополнение к техническому описанию и инструкции по эксплуатации "100-мм противотанковая пушка Т-12" и к руководствам службы 100-мм противотанковых пушек Т-12 и МТ-12. 100-мм выстрелы ЗУБМ10 и 3УБК8. — Москва : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1981. — 24 с.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.