Austin A30

Austin A30 — малий сімейний автомобіль (за британською класифікацією), що виготовлявся компанією Austin з травня 1952 по вересень 1956 рр. Був представлений у 1951 р. на Ерлс Корт як «Новий Austin Seven» ставши конкурентом Morris Minor.

Спочатку автомобіль коштував £507, на £62 менше за Minor.[4]

Дизайн

Хоч Austin попередньо й найняли американського індустріального дизайнера Реймонда Лоуві (Raymond Loewy), його проект відхилили. А зовнішній вигляд автомобіля створив дизайнер «Остіна» Рікардо Бурці (Ricardo 'Dick' Burzi).[5]

Конструкція

Конструкцію тримального (несучого) кузова розробив T.K. Garrett, котрий до роботи у Austin був аерокосмічним інженером. Вперше «Остін» не мав окремої рами, що робило його легшим (а сам кузов жорсткішим) за більшість тодішніх автомобілів. В салоні спереду були два окремих сидіння, а ззаду диван — усі з ПВХ-обивкою. Шкіряна обивка була опцією. З метою економії автомобіль мав тільки один центрально розміщений задній ліхтар, що поєднував функції габарита, стоп-сигналу та підсвітки номера, один двірник та протисонячний козирик (водія). Двірник та протисонячний щиток зі сторони пасажира, опалювач були опціями.

Спочатку автомобіль мав тільки 4-дверний кузов седан. У 1953 р. з'явились 2-дверні варіанти, а у 1954 р. фургони та універсали (Countryman).[6] Попри менший аніж у фургонів BMC Minor вантажний об'єм (1,7 м3 проти 2,15 м3), «Остін» мав аналогічну вантажність. Завдяки малій масі та жорсткості, автомобіль став популярним серед підприємців. 

До появи наступника (Austin A35) у 1956 р. було виконано 223264 авт.[7][8]

На відміну від А35 у А30 було менше заднє скло, семафорні покажчики поворотів (англ. traficators) — своєрідні прапорці, що виходили з центральної стійки.

Austin A30, разом з потужнішим наступником А35, були доволі успішними на гонках седанів у 1950-их рр., й досі деякі екземпляри беруть участь у історичних змаганнях.

Austin A30 2-дв. седан
Austin A30 4-дв. седан
Універсал Austin A30 Countryman
Austin A30 5 cwt фургон
Рекламне зображення The Austin A30 у Бармуті (1956)
Austin A30 з семафорними покажчиками поворотів

Динамічні характеристики

Рядний 4-циліндровий двигун серії «А» свого часу був витвором мистецтва, маючи витрату палива меншу 7 л/100 км (42 милі на галон). Завзятий водій міг розвинути максимальну швидкість у 70 миль/год (110 км/год) (заводські дані). Проведений дорожний тест журналом The Motor встановив максимальну швидкість у 67,2 милі/год (108,1 км/год), час розгону 0—60 миль/год 42,3 с. Гальмівна система з барабанними механізмами мала гібридний привід — спереду гідравлічний, ззаду: гідравлічний циліндр діяв на механічний привід стоянкового гальма. Гідромеханічний привід хоч і був прийнятним, критикували через застарілість. Стоянкове гальмо з системою важелів було доволі ефективним, а його важіль знаходився у незвичному місці — праворуч від сидіння водія (автомобілі з правим кермом). Нерівності дороги долала передня незалежна пружинна підвіска та залежна ресорна задня.

Випробуваний у 1952 р. журналом The Motor автомобіль мав максимальну швидкість 62 милі/год (100 км/год), розгін 0—50 миль/год (80 км/год) за 29 с. Витрата палива становила 38,8 миль на імперський галон (7,28 л/100 км, 32,3 милі на амер. галон). Разом з податками тестовий автомобіль коштував £553. Радіоприймач коштував додаткові £43, опалювач £9.[9] Динамічні характеристики залежали від доступного палива. На початку Другої світової війни високооктанове паливо зникло з продажу у Великій Британії. А доступне з початку 1952 р. паливо з октановим числом 70 вимагало зниження ступеня стиску двигуна, що і знижувало потужність усіх автомобілів, особливо малолітражних. З відновленням продажу високооктанового палива проблема зникла, що видно на прикладі А30 та його наступника А35.[10]

Австралійське виробництво

У Австралії А30 виготовлявся підприємством Austin Motor Company (Australia) Pty Ltd впродовж 1952—1954 рр., а British Motor Corporation (Australia) Pty Ltd у 1954—1956 рр.[11]

Двигун

New Austin Seven та Austin A30 Seven

У ранній торговій літературі зустрічаються назви New Austin Seven[12] та Austin A30 Seven.[13]

Посилання
  1. Barry Anderson, Building Cars in Australia, 2012, page 198
  2. AUSTIN SEVEN Car Sales Brochure c1953 #850, www.ebay.ie, as archived at web.archive.org
  3. Culshaw, David; Horrobin, Peter (1974). Complete Catalogue of British Cars. Macmillan. ISBN 0-333-16689-2.
  4. Robson, Graham (2006). A–Z British Cars 1945–1980. Herridge & Sons. ISBN 0-9541063-9-3.
  5. Adams, Keith. Austin A30/A35. www.aronline.co.uk. Процитовано 19 квітня 2016.
  6. Elias, Mark (20 лютого 2012). A Mighty Fun Sprite. Autoweek 62 (4): 21. ISSN 0192-9674.
  7. Austin A30-35 at Austin Memories. Архів оригіналу за 4 May 2012. Процитовано 19 квітня 2012. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  8. Sedgwick, Michael; Gillies, Mark (1993). A–Z of cars 1945–1970. Bay View Books. ISBN 1-870979-39-7.
  9. The A30 Austin Seven Road Test. The Motor. 12 листопада 1952.
  10. Autocar. 146 (nbr 4203). 28 травня 1977. с. 58–61.
  11. The Macquarie Dictionary of Motoring, 1986, page 24 & 62
  12. Austin Seven Brochure mx9293, www.ebay.co.uk, as archived at web.archive.org
  13. Austin A30 Seven 1951–56, storm.oldcarmanualproject.com Retrieved 27 June 2016

Література
  • Post War Baby Austins (1988) Sharratt, Barney ISBN 978-0-85045-710-0
  • Austin A30 & A35 Super Profile (1985), Henson, Kim, Haynes Publishing Group ISBN 0-85429-469-4
  • Austin A30 & A35 1951 - 1962, Brooklands Books, ISBN 0-907073-70-0
  • Allen, Michael (1985). British Family Cars of the Fifties. Haynes Publishing Group. ISBN 0-85429-471-6.

Зовнішні посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.