Crocuta crocuta spelaea

Рештки печерної гієни часто знаходять в європейських печерах. У сучасному уявленні печерна гієна є підвидом плямистої гієни названим Crocuta crocuta spelaea. Вперше статус окремого виду для неї запропонували Еренберг (Ehrenberg) тощо (1938), через деяких відмінностей в морфології з плямистою гієною. У недавні часи деякі автори (Markova тощо, 1995; Baryshnikov, 1999) пропонували повернути печерній гієні статус окремого виду, але генетичний аналіз, зроблений Хофрайтером (Hofreiter) тощо (2004), не виявив відмінності в ДНК між цими видами.

Печерні гієни географічно були широко поширені, але морфологічні відмінності між ними невеликі, тому всі євразійські підвиди відносяться до Crocuta crocuta spelaea. Рештки з Африки описані як голотип форми сучасних гієн. Дуже маленька гієна відома з післяльодовикової Палестини[1].

Печерна гієна мала до 1 метра заввишки у плечах. Важила від 80 до 110 кілограмів. Ці тварини були нічними хижаками, жили в печерах і вирощували там же дитинчат.

Зубна формула печерної гієни така ж як у плямистої ${\displaystyle I{3 \over 3}C{1 \over 1}P{4 \over 4}M{0 \over 1}}$. Головна відмінність між ними в довжині кісток задніх і передніх конечностей. Різниця в пропорціях кінцівок вказує на кращу пристосованість до бігу, ніж у сучасних плямистих гієн з Африки.

Їх рештки широко поширені в печерах, де вони ймовірно і мешкали. Невідомо, чи був у них виражений статевий диморфізм, як у плямистих гієн. Також невідомо, чи жили печерні гієни великими групами або самотньо, хоча в їх плейстоценовому природному середовищі великі групи малоймовірні.

Знайдені в печерах, де проживали гієни, залишки їжі дозволяють описати їх раціон: олені, кабани, коні, зубри. Зрідка трапляються останки людей: неандертальців і кроманьйонців. Серед печерних гієн відомі і випадки канібалізму. Вони також харчувалися падлом при першій-ліпшій можливості[2].