Douglas TBD Devastator

Складальна лінія TBD.

У 1934 р. ВМС США мали на озброєнні три сучасні авіаносці — важкі CV-2 «Лексінгтон» і CV-3 «Саратога» та експериментальний легкий авіаносець CV-4 «Рейнджер». Склад їх палубних авіагруп був відверто слабким. Єдиним спеціалізованим торпедоносцем був Great Lakes TG-2. Цей біплан мав максимальну швидкість з торпедою в 108 вузлів (200 км/год) і дальність лише в 330 морських миль (610 км). екіпаж складався з трьох осіб, які розміщувалися у відкритій кабіні. Також на озброєнні перебували двомісні бомбардувальники-біплани BM-1 і BM-2, здатні нести торпеду[1].

1931 року почалася робота над проектом трьох нових авіаносців типу «Йорктаун» — CV-5 «Йорктаун», CV-6 «Ентерпрайз» і CV-8 «Горнет»[2]. Замість застарілого авіаносця CV-1 «Ленглі» планувалося ввести в стрій CV-7 «Васп»[3]. Нові авіаносці необхідно було чимось озброїти. Тому 30 червня 1934 Бюро Аеронавтики ВМС США оголосило конкурс на створення торпедоносця на заміну TG-2. За технічними вимогами конкурсу (специфікація SD-119-3) літак повинен був здатен нести одну авіаторпеду Mark 13, або три 227-кг бомби, або змішане озброєння з 227-кг та 45-кг бомб.[4] Також було рекомендовано використати перспективний двигун Pratt & Whitney XR-1830-60 і літак мав поміщатись на підйомники авіаносців, але щодо всього іншого вимог не було.

При розробці нового літака було використано всі передові на той час підходи в авіабудуванні: літак був суцільнометалевим монопланом з гладкою обшивкою, шасі, яке прибиралось, і гідравлічним механізмом складання крила. Прототип під позначенням XTBD-1 піднявся в повітря 15 квітня 1935 року, і в конкурсі показав значно кращі характеристики ніж конкурент — біплан Great Lakes XTBG. Вже в лютому 1936 року був підписаний контракт на серійне виробництво, і з липня 1937 по листопад 1939 було виготовлено 129 літаків.[5]

• XTBD-1 — прототип, оснащувався двигуном XR-1830-60 потужністю 800 к.с.
• TBD-1 — серійний варіант з двигуном R-1830-64 потужністю 900 к.с. (129 екз.)
• TBD-1A — експериментальний TBD-1 з поплавковим шасі. Один літак було переобладнано.

Ескадрилія VT-6 авіаносця «Ентерпрайз» в польоті. Гаваї, 1941 рік.

Підготовлені до вильоту TBD на палубі авіаносця «Ентерпрайз»

Загалом TBD стояли на озброєнні сімох палубних торпедоносних ескадрилей, але до нападу Японії їх вже почали переводити в резерв. В строю все ще залишалось 69 літаків, ще 31 перебували в резерві. Перший бойовий виліт здійснили «Девастейтори» ескадрилей VT-5 і VT-6 з авіаносців «Йорктаун» і «Ентерпрайз» 1 лютого 1942 року проти цілей на Маршаллових островах. 10 березня «Девастейтори» з «Лексінгтона» і «Ентерпрайза» завдали ударів по японських суднах поблизу Лае на Новій Гвінеї. Торпедоносний удар був не надто вдалим, було випущено 23 торпеди, але вдалось потопити тільки одне допоміжне судно.

«Йорктаун» і «Лексінгтона» взяли участь в битві в Кораловому морі, а разом з ними дві ескадрильї «Девастейторів» — VT-2 і VT-5. Ще 3 травня 1942 року 12 TBD з «Йорктауна» бомбили базу гідролітаків на Тулагі — першому бойовому епізоді битви. 7 травня TBD взяли участь в потопленні авіаносця «Сьохо», в який попало 8 торпед. 8 травня була здійснена атака на «Сьокаку», проте жодна торпеда не влучила в ціль.

Наступним боєм, у якому взяли участь TBD, стала битва за Мідвей, до якої було залучено три ескадрильї TBD, загалом 41 літак. Найдосвідченішою та налітаною була авіагрупа «Ентерпрайза». Авіагрупа «Горнета» практично не мала бойового досвіду. Пошарпана в Кораловому морі авіагрупа «Йорктауна» була поповнена машинами з «Саратоги» та замість залишеної в Перл-Гарборі VT-5 на борт була прийнята VT-3[6]. Незважаючи на перемогу американського флоту, для «Девастейторів» бій був майже повним провалом — жодна торпеда не влучила в японські авіаносці, а втрати склали 36 літаків. Єдина користь від «Девастейторів» була в тому, що для їх перехоплення японські винищувачі «Зеро» мали спуститись на малу висоту, фактично дозволивши пікіруючим бомбардувальникам SBD Dauntless завдати ударів по японському флоту.

Після битви за Мідвей в строю залишилась тільки одна ескадрилья TDB — VT-4 на борту «Рейнджера», який діяв в Атлантиці. Але через декілька місяців вони були замінені «Авенжерами».[5]

Дані з Ударная авиация Второй Мировой — штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы[7]

• Tillman, Barrett. TBD Devastator Units of the U.S. Navy, Combat Aircraft Vol. 20. Oxford, UK: Osprey Publishing, 2000. ISBN 1-84176-025-0. (англ.)
• Friedman N. U.S. Aircraft Carriers: An Illustrated Design History. — Annapolis, Maryland, USA : Naval Institute Press, 1983. — ISBN 978-0870217395. (англ.)
• Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Douglas TBD Devastator