Elf

Гурт був створений в 1967 році і отримав назву «The Electric Elves». До оригінального складу гурту увійшли, окрім самого Діо (який тоді ще виступав під своїм справжнім іменем — Рональд Падавона), гітарист Девід Файнштейн (двоюрідний брат Ронні), гітарист Нік Пантас, клавішник Даг Тайлер і барабанщик Гері Дріскол. На бас-гітарі грав сам Діо. У тому ж році гурт підписав контракт з «Decca Records» і в кінці року випустив сингл «Hey Look Me Over» / «It Pays To Advertise» (Прізвище Ронні на платівці було надруковане з помилкою, як «Падавано»). Ронні вважає, що склад гурту виглядає на сцені досить переконливо: «Вони не знали, що про нас думати. Ну ось, виходимо ми, „маленькі люди“». Було багато сміху, доки ми не починали грати. В кінцевому результаті, ми ледь не довели всіх до смерті своїм потужним звучанням".

12 лютого 1968 року, під час виїзду на черговий концерт, музиканти потрапили до аварії. Нік Пантас загинув, а Ронні наклали 150 швів після того, як він обличчям пробив вітрове скло . В Девіда була зламана щиколотка і також розбите обличчя. До лікарні з великою кількістю травм потрапив Даг. Ронні і Девід вирішили часу не втрачати, і на місце Тайлера запросили Мікі Лі Соула, який тільки но повернувся з армії. В кінці року назва гурту скоротилась до «The Elves», а незабаром повернувся Тейлер. Так як місце клавішника було зайняте, Даг почав грати на гітарі.

В листопаді 1969 гурт під новою назвою випустив сингл, на лейблі «Decca». На стороні А була розміщена нова версія композиції «Walking in Different Circles» (для солідності до неї додали партію струнних інструментів). На другій стороні була композиція Тейлера «She's Not The Same».

У лютому 1970 року з'являється черговий сингл з піснями Тейлера «Amber Velvet» і «West Virginia». Сингл виходить не тільки у США, але й в європейських країнах. Під час концертних виступів гурт крім власних композицій виконував пісні з рок-опери Tommy гурту The Who.

В середині 1970 року гурт востаннє змінює назву на ELF.

	Команда називалась ELF, тому що я і мій кузен Дейв були дуже невисокими і схожими на ельфів. Наш клавішник Мікі Лі Соул також був дуже маленьким, і навіть барабанщик Гаррі Дріскол був не особливо великим і також нагадував ельфа. Так розпочинався наш шлях до справжнього року. В той час нашими кумирами були Deep Purple, Cream та інші. Вони для мене багато означали і завжди будуть. Це були наші герої, люди, на яких ми хотіли бути схожими. На щастя, я створив свій власний стиль, завдяки якому я не був схожий на інших вокалістів, і цей стиль з роками ставав все важчим. Початком історії ELF потрібно вважати випуск однойменного диску. Раніше існувало багато гуртів, зокрема, Electric Elves, - в них змінювались назви, склад. Ми намагались відсіювати слабких музикантів, залишати сильних і так рухалися до успіху. В ті часи, для того щоб отримати хоча б шанс на успіх, потрібну було добряче за нього поборотися. Пройти через всі ці концерти в невеликих барах, клубах, університетах, добитися можливості заробляти своєю музикою. Бути самовпевненими в хорошому значенні цього слова. Музиканти, котрі були в гурті на той момент, коли ми взяли назву ELF, знали все це, пройшли вогонь і воду, і тому підписання контракту з фірмою грамзапису було лише питанням часу. Звичайно, знаходячись на рівні клубів, я не збирався зупинятися на досягнутому. Завжди хотілось вирватись за межі рідного міста, побачити весь світ... Але для цього спочатку потрібно було пройти цю клубну школу, отримати необхідний досвід
— Ронні Джеймс Діо

В січні 1972 року на гурт звернули увагу двоє музикантів Deep Purple, бас-гітарист Роджер Гловер і барабанщик Ієн Пейс. «Прослуховування проводилось лейблом „Columbia“, а Пейс і Гловер в той час якраз думали зайнятися продюсуванням, і шукали кандидатури. Взнавши про цей захід, вони подумали: а раптом там може бути щось цікаве — і також прийшли нас послухати. В результаті ми отримали контракт, а Ієн і Роджер стали нашими продюсерами. Завдяки цьому ми потрапили в тур з Deep Purple і сильно з ними подружилися» — згадує Файнштейн.

Роджер Гловер розповідав: «Ми з Пейсом вперше побачили їх у Нью-Йорку. Вони звучали просто чудово. Важко було повірити, що такий неймовірний звук могли видавати ці низькі хлопці. Ронні був найкращим вокалістом з усіх, кого я раніше чув і з ким раніше працював. Незвичайний акомпанемент Міккі на піаніно робив музику зовсім незвичайною».

В квітні 1972 року музиканти ELF відправились до студії «Studio One» міста Атланта для запису альбому. В цей час в складі вже не було Тейлера. Він переїхав до Нью-Йорку, де влаштувався на роботу агентом по організації концертів. . Дебютний альбом, під назвою Elf, був випущений лейблом «Purple Records» в серпні 1972 року. Тоді ж вийшов сингл «Hoochie Koochie Lady/First Avenue». Гурт провів два тури, на розігріві Deep Purple, у США (в серпні-вересні і листопаді-грудні 1972 року).

В кінці 1972 року лейблом «Eastern Artists» «Sit Down (Everthing Will Be Allright)/Gambler, Gambler», на диску було написано: «Рон Рей представляє найбільший маленький рок-н-ролльний ансамбль у світі».

У 1973 році гурт покинув Файншетейн, якого замінив гітарист Стів Едвардс. Оскільки Діо вирішив зосередитись на вокалі у гурті з'явився новий бас-гітарист, Крейг Грубер.

Влітку 1973 року ELF підписали два контракти. Реалізацією їхніх дисків в США стала займатися «MGM», у Великій Британії — «Purple Records». На початку 1974 року ELF приїхали в Англію, де в «The Manor Studios» з продюсером Гловером почали роботу над новим альбомом. Авторами пісень були Діо і Соул. За словами Грубера вони 9 місяців жили в замку XIII століття, власником якого був Річард Бренсон, британський бізнесмен, засновник корпорації «Virgin», до якої входили студії звукозапису, всесвітня мережа музичних магазинів, авіа- і залізничні компанії тощо

В березні 1974 року з'явився в продажу другий альбом ELF Carolina County Ball (в США він був випущений з іншою обкладинкою і назвою LA 59).

8 квітня 1974 року виходить сингл «L.A. 59/Ain't It All Amusing», після чого гурт до кінця травня супроводжує Deep Purple в британському турі. Мікі Лі Соул і Ронні Діо також узяли участь в записі альбому Гловера Butterfly Ball and Grasshopper's Feast.

Влітку 1974 року гурт знову виступав на розігрів Deep Purple на концертах у США.

В грудні до гурту приєднався перкусіоніст Марк Носіф. Третиій альбом гурту, Trying to Burn the Sun, продюсував Гловер. Запис відбувався на студії «Kingsway Studios», яка належала екс-вокалісту Deep Purple Ієну Гіллану. Після закінчення запису гурт у складі Діо, Соул, Грабер і Дріскол перейшли до складу створеного Річі Блекмором гурту Rainbow.

Девід Файнштейн (David Rock Feinstein) грав у різних гуртах, поки не створив свій хеві-метал проект The Rods. В 1987-му році гурт розпався, а Файнштейн залишив музику. В 2004-му році він після довгих років мовчання виступив з новим сольним альбомом, а в 2007 році Було заявлено про возз'єднання The Rods. В 2010 році вийшов новий альбом Файнштейна Bitten By the Beast, до якого увійшов останній запис Ронні Джеймса Діо «Metal Will Never Die».

Даг Талер почав працювати у музичному бізнесі. В 1983 році він став одним з менеджерів Motley Crue, а в наші дні, він як співробітник компанії «Metropolitan Talent», є менеджером таких музикантів, як Арт Гарфункель, Брюс Хорнсбі і Ratdog.

Діо був вокалістом Rainbow до кінця 1978 року, коли протиріччя відносно подальшого стилю гурту спричинили до його звільнення. Після цього він став вокалістом Black Sabbath, звідки пішов в 1982 році. Після цього він створює власний проект Dio, сз яким виступав до кінця 2009 року. Після цього у нього був діагностований рак шлунку. 16 травня 2010 року Ронні Джеймс Діо відійшов до іншого світу. Діо є однією з найвизначніших фігур хеві-метал сцени.

Грабер був звільнений з Rainbow влітку 1975 року, а осінню за ним пішли Дріскол і Соул. Грабер дуже недовго був у складі Black Sabbath, колм гурт ненадовго залишив Батлер, після чого створив з Дрісколом гурт Bible Black, до якого також увійшли Джеф Фенхольт і Ендрю Дак Макдональд. Гурт записав два альбоми, які пройшли непоміченими, після чого розпався. Грабер після цього гастролював з Гері Муром, а потім приєднався до гурту The Rods і грав в ньому до його розпаду. Після цього співпрацював з деякими маловідомими гуртами, а також зайнявся виготовленням бас-гітар.

Марк Носіф после розформування гурту грав в Ian Gillan Band, а після того я Гіллан розпустив цей проект, підмінив Брайна Дауні в Thin Lizzy, а в 1978–1980 роках грав в гурті Гері Мура G-Force. В подальшому він співпрацював з багатьма музикантами, і грав в різних жанрах.

Мікі Лі Соул після Rainbow недовго грав в Ian Gillan Band, після чого музика для нього стає з професії лише хобі. Він працював техніком у гурті Deep Purple, інколи беручи участь у записі альбомів як запрошений музикант або грав разом із друзями.

Гері Дріскол після звільнення з Rainbow грав в гуртах Dakota і Star Castle, поки не створив з Грабером Bible Black, з яким так і не досяг успіхів. Після розпаду гурту заробляв сесійною роботою. В 1987 році загинув від руки наркомана. Саме це дозволило відновити гурт ELF.

• Elf on allmusic.com
• Elf на myspace.com
• Сторінка Гері Дріскола на myspace.com