Ронні Джеймс Діо

Народився 10 липня 1942 року у Портсмуті, штат Нью-Гемпшир, єдиною дитиною у родині італійських емігрантів, Пета (Петсі) і Анни Падавона (англ. Pat & Anna Padavona), що переїхали до США. Виріс Ронні в Кортленді, штат Нью-Йорк, де працював його батько. Сім'я Падавона була віруючою, і Ронні ріс під впливом католицької релігії, але переконаним католиком так і не став[2].

В дитинстві головними захопленнями Ронні були книги, спорт і музика. Він любив читати романи Вальтера Скотта, легенди про короля Артура і наукову фантастику. Хлопчик мріяв стати бейсболістом, і одного разу попросив батька купити йому биту. Але батько хотів, щоб Ронні отримав музичну освіту і приніс додому трубу. Наступного дня після цього розпочались щоденні уроки Ронні, які тривали по чотири години. Завдяки цим урокам в Діо збільшився об'єм легенів і виробилася звичка правильно дихати, що пізніше позитивно відбилося на вокальних даних. Через деякий час хлопчик покинув гру на трубі. Після багатьох років він пояснив своє рішення наступним чином: «Труба - доволі простий інструмент, тому мені було не цікаво на ній грати. А ще я також був одним із багатьох трубачів. Не хотілось бути гвинтиком в механізмі. На щастя я відкрив для себе рок-н-ролл».

Вперше Ронні заспівав у віці семи років, під час виступу у школі. За його словами він майже знепритомнів від хвилювання. З примусу батька хлопчик виконував головну партію в церковному хорі.

Ронні завжди любив класичну музику, а Верді - його найулюбленіший композитор. «Ріголетто» і італійського майстра, а також «Кільце Нібелунгів» Ріхарда Вагнера, Діо називає поміж найулюбленіших.

У 1957 році Ронні разом з гітаристом Ніком Пентасом і барабанщиком Томмі Роджерсом створили гурт The Vegas Kings. Спочатку він зайняв місце бас-гітариста і грав на трубі, але через деякий час почав виконувати і вокальні партії. Трохи пізніше до них приєднався саксофоніст Джек Маскі, і незабаром гурт перейменували на Ronnie & The Rumblers (нав честь композиції «Rumble» легендарного гітариста Дуейна Едді). Музиканти орендували «American Login Hall», де по вікендах проводили танцювальні вечори, граючи по 2-3 години. Зароблених грошей ледве вистачало на покриття оренди.

В 1958 році гурт перебрався в сусіднє місто Джонсон-Сіті, де вони почали працювати в більшому залі. Але організатору танцювальних вечорів не сподобалась назва гурту, і вони вкотре її змінили на Ronnie And The Red Caps. Після цього до гурту приєднався вокаліст Біллі Де Вульф. Обов'язки менеджера виконував брат Ніка Пантаса, Джиммі. Він познайомився з власником приватної студії звукозапису, і незабаром гурт випустив свій перший сингл, тираж якого не перевищував декількох сотень екземплярів. Після випуску платівки гурт покинули Вульф і Маскі. Останньому батько поставив ультиматум: якщо син не припинить «займатися дурницями», то він не стане платити за навчання в коледжі. А ось Ронні зробив вибір на користь музики. Його товариш Даг Тейлер згадує - «Ронні так і не закінчив університет в Баффало. Він покинув навчання ще десь на першому курсі. Хоча він і був дуже здібним, він зовсім не цікавився заняттями». Місце Джека Маскі зайняв Дік Боттофф.

Наприкінці 1960 року гурт випустив свій другий сингл. Саме на ньому вперше з'являється псевдонім Ронні - "Діо" за ім'ям одного з членів мафіозного угрупування з Флориди, якого звали Джонні Діо. «Dio» в перекладі з італійського означає «Бог». Сам музикант так пояснив походження псевдоніму: «Моє справжнє прізвище було занадто довгим і екзотичним. Потрібно було щось таке, що легко запам'ятовується. Я хотів, щоб псевдонім показував моє італійське походження і вибрав прізвище одного з босів мафії - Джонні Діо. Не для того, щоб поживитися на поганій славі, а тому, що він був короткий і бив просто в ціль».

Тоді ж Діо зосередився виключно на вокалі, а Ronnie And The Red Caps перейменувались в Ronnie Dio & The Prophets. Під цією назвою гурт випустив декілька синглів і один альбом — Dio At Domino’s'. Сингл, до якого входили пісні «Mr. Mistery» і «Our Year», виданий в серпні 1963 року, вийшов не тільки у США, але й в інших країнах, включаючи Індію. Цікаво, що для першої з пісень, італієць Ф. Спеччіа написав італійський текст, і Ронні з перемінним успіхом виконав композицію мовою своїх предків. Наприкінці 1963 року на гурт звернув увагу промоутер з Нью-Йорку Саймон Брім. Саме він відправив гурт в тур по Скандинавії, разом з гуртом Боббі Комстока. І майже три місяці обидва гурти виступали на розігріві співачки Ліл Бебс. Подальші дії Саймона були досить суперечливі. По-перше, він вирішує випускати сингли, як сольні релізи Ронні Діо; а по-друге, дає команду записувати тільки кавери вже відомих пісень. У 1965 році Роджерса замінив Гері Дрісколл. Восени 1966 року сталася чергова зміна складу: на місце Діка Боттоффа був прийнятий двоюрідний брат Діо, Девід Файнштейн.

У вересні 1967 року давній друг гурту Даг Тейлер стає клавішником гурту. Гурт знову змінює назву на The Electric Elves. 12 лютого 1968 року, під час поїздки на черговий концерт, учасники колективу потрапили в автокатастрофу. Гітарист Нік Пентас загинув, а Діо пробив обличчям лобове скло, і йому було накладено близько 150 швів. У Девіда була зломана гомілка і також розбите обличчя. В лікарню з багатьма травмами потрапив і Даг. Ронні та Девід беруть на місце Тейлера Мікі Лі Соула. Наприкінці року назва гурту скорочується до Elves, а незабаром до складу повертається Тейлер, який стає гітаристом.

В середині 1970 року гурт останній раз змінює назву на Elf. «Команда називалась Elf, тому що я і мій кузен Дейв були невеликого зросту і були схожими на ельфів, - розповідає Діо. - Наш клавішник Міккі Лі Соул також був дуже маленьким, і навіть барабанщик Дрісколл, не був особливо великим і також нагадував ельфа». В січні 1972 року на одному з їх виступів побували учасники «Deep Purple» Роджер Гловер і Ян Пейс. Їм сподобався молодий гурт, і в 1972 році Elf випустили однойменний дебютний альбом, спродюсований Яном і Роджером. За словами Діо, це було чудом: «Було просто чудово знаходитися поряд з ними. Все пройшло дуже швидко: я грав на басі, і майже все ми робили наживо. Решта музикантів вступали, і я починав грати і співати одночасно. Ми були достатньо підготовлені, гурт був чудовим. Ми довго грали разом і разом виросли, тому ми просто розпочали запис і "бац": він вже закінчився. Вийшов по справжньому чудовий альбом, і створювали ми його із задоволенням»[3].

У 1973 група провела спільний тур з Deep Purple та підписала контракти з «MGM Records» у США та з «Purple Records» в Англії. В 1974 році гурт приїхав до Англії, де разом з продюсером Роджером Гловером розпочав роботу над наступним альбомом. Авторами пісень були Соул і Діо. Також вони обидвоє взяли участь у сольному проєкті Гловера під назвою The Butterfly Ball. Влітку 1974 року Elf виступали на розігріві Deep Purple під час концертів у США.

Ронні Джеймс Діо на сцені з Rainbow в 1977 році

Під час гастролів Deep Purple у Міннесоті, Блекмор запросив Діо до свого номера в готелі, зіграв йому мелодію і запропонував до наступного дня написати текст. Ронні погодився. Наступного дня відбулось прослуховування і Блекмору все повністю сподобалось. Він разом з Elf записав свій сольний альбом. 21 липня 1975 році Річі Блекмор пішов з Deep Purple і запропонував учасникам Elf стати його колегами у проекті Rainbow. Роджер Гловер також планував включити Діо до свого гурту, і той навіть дав свою згоду, але потім вирішив вибрати Блекмора. В Rainbow Ронні Діо був вокалістом, одним з основних композиторів і писав тексти пісень. Проте, якщо в Elf він був беззаперечним лідером, то в Rainbow таким був Річі Блекмор. Одного разу гітарист запропонував Діо використати його середнє ім'я Джеймс, і той погодився. Так з'явилося його повне сценічне ім'я: Ронні Джеймс Діо.

Перший альбом Ritchie Blackmore's Rainbow був випущений у 1975 році. Після того як альбом був записаний, Річі Блекмор звільнив з гурту усіх, крім Діо. В новому складі Rainbow записали другий студійний альбом Rising, який вийшов у 1976 році і зайняв шосте місце у чартах Великої Британії. Rising часто часто називають найкращим альбомом Rainbow[4]. Через рік був виданий концертний альбом On Stage, а в 1978 році — Long Live Rock 'n' Roll, після виходу якого Rainbow стали одним з найуспішніших європейських гуртів[5].

На всіх цих альбомах Діо не грав на жодному інструменті, але відомо, що окрім текстів, він складав музику і брав участь в аранжуваннях усіх пісень[6]. Вокаліст був щасливий працювати в гурті:

Гурт був створений мною і Річі з певним задумом. Ми обидва любили один жанр музики - класику, ми обоє були шанувальниками Баха, в цьому ми були схожі. Ми по-справжньому любили рок-н-ролл. Deep Purple були для мене найулюбленішим гуртом у світі, а Річі був моїм героєм. Оригінальний текст (англ.) That band was created by the two of us with a special purpose in mind. We both loved the same kind of music, which was classical music. We were both real Bach aficionados. That was our point of reference. Rock 'n' roll music was what we loved. Deep Purple was my favorite band on earth, Ritchie was my hero. [7]

Річі Блекмор був дуже задоволений потенціалом Діо: за його словами, коли він вперше почув вокаліста, то у нього «по спині забігали мурашки». Також гітарист говорив, що йому не потрібно було нічого пояснювати, так як Ронні робив все, як потрібно. Проте після виходу Long Live Rock 'n' Roll Блекмор під тиском лейблу вирішив змінити напрямок гурту до мейнстріму, що дуже не сподобалось Діо. До того ж вокалісту набридло завжди знаходитись в тіні легендарного Річі[5], і в 1979 році він покинув Rainbow: «для мене завжди було задоволенням грати з Річі, але робити музику, яку він планував, не стало б для мене таким; він хотів стати поп-артистом і писати пісні про кохання, а я цим не займаюсь»[8]Блекмор, навпаки, говорив, що Діо був звільнений з гурту. Спочатку причиною звільнення він назвав творчі мотиви. Але за словами Козі Павелла, це було наслідком зіткнення двох сильних характерів, і бажання Ронні мати свій гурт і бути в центрі уваги.

Тоні Айоммі, гітарист Black Sabbath, на зустрічі з Діо запропонував тому роль вокаліста в гурті. Наступного дня Оззі Осборн був звільнений і на його місце прийшов Ронні Джеймс Діо. В першу ж ніч його появи в гурті проходить репетиція, в процесі якої з'являється пісня «Children of the Sea». Раніше всі тексти в гурті писав Гізер Батлер, а тепер це почав робити тільки Діо. Ронні дуже вдало вписався в новий колектив: його фантазійний стиль написання пісень з образами драконів, мечів, чарівників і замків дуже підійшов до звучання Black Sabbath. Також за словами гітариста Тоні Айоммі, поява Ронні дозволила гурту відкрити нові горизонти в музиці і змінити ритміку. Сам вокаліст розповів, що він писав похмурі тексти уже в Elf, в якому він міг робити те, що хоче: писати максимально похмурі пісні[8]. Зазвичай музиканти писали по двоє: Айоммі і Діо з акустичною гітарою, але інколи до них приєднувались інші учасники гурту[9].

Перший альбом за участю Діо, Heaven and Hell, мав великий успіх: зайняв дев'яте місце у Великій Британії, був проданий тиражем більше мільйона і подарував гурту нове покоління фанів[10]. На підтримку альбому відбулись виступи у США, Японії, Австралії, Великій Британії. На концертах Ронні виконував не тільки свої пісні, але й ті, які раніше співав Осборн.

Я не хвилювався тому, що моїм завданням було стати не таким як Оззі, а бути музикантом, який писав пісні до альбому Heaven and Hell і виконував їх. Неможливо замінити легенду, можна тільки намагатися самому стати нею. Оригінальний текст (англ.) I was never nervous because my place in the band was not to be Ozzy, but to be the singer who just performed and wrote on the Heaven and Hell album. You can't replace a legend… you can only try to become one yourself. [11]

Ронні показує публіці «козу»

Другий альбом — Mob Rules, записаний в листопаді 1981 року, несильно програвав попередньому[12], і також мав успіх: став «золотим» в США і потрапив до двадцятки найкращих у Великій Британії. Під час туру на підтримку альбому, на концерті 22 травня 1982 року, мер Кортленда вручив Діо символічні ключі від рідного міста.

Але період Діо в Black Sabbath увійшов до історії рок-музики не тільки якістю і популярністю альбомів: в цей час вокаліст зробив модним жест у вигляді рогів пальцями, який він часто показував глядачам на концертах[13].

Цей жест, який назвали «козою», став невід'ємною частиною рок-концертів, а також привітанням для людей, які слухають важку музику. За словами самого Діо, «козу» він побачив у своєї бабусі, яка використовувала його як частину забобону, який відводить пристріт і нечисту силу[14]. Демонстрація цього жесту в даному контексті в поєднанні з містичними текстами і важкою музикою Black Sabbath створювала особливу атмосферу концертів.

У серпні 1982 року Black Sabbath розпочали тур "Live Evil" (саме так повинен був називатись їх концертний альбом). Після останнього концерту Айоммі і Батлер не з'явились на заплановану зустріч з фанами. І, взагалі, вони намагались останнім часом не спілкуватись з Діо. Як сказав Батлер: "Ми зрозуміли, що Діо хоче стати головним в гурті, і нам це не подобалось". За словами самого Ронні, успіх привів до того, що Батлер разом з Айоммі почали зловживати наркотиками і також позначилось на особистих стосунках. Це стало початком кінця. В жовтні 1982 року, коли Ронні Джеймс Діо і барабанщик Вінні Аппісі покинули гурт. Причиною став конфлікт, який стався після того, як звукорежисер звинуватив їх в проникненні на студію вночі і виводу себе на міксі на передній план під час запису концертного альбому Live Evil[12].[12][15].

Ронні вирішив створити власний гурт. Барабанщиком став колега по Black Sabbath Вінні Аппісі. Гітаристом спочатку став Джейк І. Лі. Бас-гітару тимчасово взяв до рук Діо. Під час однієї з репетицій Лі зіграв рифф, який пізніше ліг в основу пісні «Don't Talk To Strangers». Але незабаром Лі пішов з гурту (спокусившись більш вигідною пропозицією Оззі Осборна). Діо вирішив більше не зв'язуватись з американськими музикантами і разом з Вінні Аппісі відправився до Англії, щоб розпочати пошук музикантів для гурту. Незабаром їх знайшли: першим став колега Діо по Rainbow - бас-гітарист Джиммі Бейн, а другим - молодий гітарист Вівіан Кемпбелл.[16]. Але скоро музиканти розпочали репетиції разом, і через деякий час з'явились аранжування до пісень «Holy Diver» та «Don’t Talk to Strangers», і після цього справи пішли в гору[12]

Згадані композиції увійшли до першого альбому гурту Dio Holy Diver, який зайняв 13-е місце в британських чартах і 56-е в США[прим. 1]. Критики високо оцінили альбом, і багато пісень з нього були признані класикою хард-року[17]. Ронні Джеймс Діо був названий читачами журналу «Kerrang!» найкращим вокалістом, а його гурт - найкращим новим колективом 1983 року[18]. Сам Діо в інтерв'ю 2006 року сказав, що зі всієї своєї творчості він вважає бездоганними три альбоми: Rising, Heaven and Hell і Holy Diver[16].

Наступні два альбоми - The Last in Line і Sacred Heart — також мали великий успіх і відрізнялись театралізованими концертами: в концепцію першого були покладені єгипетські мотиви, а під час оформлення сцени другого з'явилась ідея величезного дракона, з яким бореться Ронні під час виконання пісні «Sacred Heart». Також в цей альбом, який Ронні охарактеризував, як «похмурий в стилі Dio», увійшла пісня «Rock 'n' Roll Children», яку музикант назвав своєю улюбленою: «Вона багато означає для мене. Я написав цю пісню з позиції людини, яка в той час була молодша за мене і любила, наприклад, носити шкіряні шмотки, в той час як прихильники міні-спідниць, показуючи на неї пальцем, шепталися: "Подивись на цього відморозка!". І це дуже не просто переживати і перетравлювати в собі. Так що хтось повинен був написати пісню про дітей рок-н-роллу, про те, які вони. А мені це було добре відомо. Вони просто втекли від всього... Коли я виконую цю пісню, то завжди відчуваю себе спокійним. В тебе повинна бути пристрасть до чогось. А це і є моя пристрасть. Тому я так люблю цю пісню»[19].

Після цього почався невеликий спад популярності гурту[20][15]. Четвертий студійний альбом Dream Evil був прийнятий непогано, а наступний за ним Lock Up the Wolves зайняв найнижче місце в чартах в порівнянні з попередніми[21]. До 1990 року Діо був єдиним з оригінального складу Dio.

В 1991 році колишній колега Ронні по Black Sabbath басист Гізер Батлер попросив вокаліста дозволу прийти до нього на концерт, і той відповів згодою при умові, якщо вони разом виконають одну з спільних композицій. 8 серпня на концерті в підтримку Lock Up the Wolves в Міннеаполісі музиканти зіграли «Neon Knights», після цього випили пива і згадали минуле в Black Sabbath[15]. Так з'явилась ідея відновити склад гурту, який працював над Heaven and Hell і Mob Rules, яку з радістю підтримав гітарист Тоні Айоммі[15].

Вирішили, що гурт запише один альбом і Діо повернеться до свого колективу, але після успіху Dehumanizer у 1992 році, Ронні вирішив продовжити роботу в колективі. Проте під час туру в підтримку альбому учасники знову почали уникати один одного, і коли Діо дізнався про те, що Black Sabbath не проти виступити в одній з двох частин концерту Оззі Осборна, він прийняв рішення піти: «Ми хотіли знову поставити гурт на ноги шляхом реформування і зробити її особливою, і раптом, ми збираємося грати в початковій частині концерту її екс-лідера! Також я знав, що коли закінчиться це шоу, вони оголосять про своє об'єднання, що і трапилось»[3].

Ронні на сцені з Dio в 2005 році

Ронні знову повернувся в Dio. В 1994 році був виданий альбом Strange Highways. В гурту виникли проблеми з видавцем альбому, який не хотів підтримувати реліз[3]. Роздумуючи про проблеми Strange Highways, Діо сказав, що альбом звучав занадто сучасно[3]. Через два роки гурт Dio випустив Angry Machines, в якому Ронні відійшов від середньовічної тематики в сторону проблем сучасного світу. На цьому альбомі підіймалось багато тем, серед яких - недосконалість церкви, держави, батьків і проблема чоловіків і жінок: «Я твердо вірю в те, що чоловіки знаходяться в небезпеці, спочатку жінки засліплюють, а потім крадуть твої мрії»[8][прим. 2]. В 1998 році вийшов Inferno: Last in Live — двохдискове видання, в основу якого лягли коцерні записи 1996-97 років. В 1999 році Діо разом з Інгві Мальмстіном записав кавер-версію пісні «Dream On» гурту Aerosmith.

В 2000 році вийшов перший концептуальний альбом Діо — Magica. Сюжет альбому - фантастична історія боротьби добра і зла: намагання мешканців «Іншого світу» захопити священну книгу і панувати планетою. Кожна з композицій є невід'ємною частиною сюжету, а повну версію можна прочитати в буклеті до диску або послухати її в прочитання Ронні Діо[прим. 3].

У новому тисячолітті Dio випустили ще два студійних альбоми: Killing the Dragon 2002 рік і Master of the Moon 2004 рік. Ронні Джеймс Діо розповів, яку суть він вклав в пісню «Killing the Dragon»: «вона про тих, хто робить зло, і про те, що робить світ, щоб протистояти цьому. В фантазійних розповідях дракони викрадали дітей і годували ними своє потомство. В першій частині я співаю, що хтось вкрав дитину, друга частина про жорстокого феодального лорда і третя - про "електричне рабство"»[22][прим. 4]. Другий згаданий альбом, Master of the Moon, Діо назвав «найважчим після Dehumanizer»[23].

Також було випущено два концертних альбоми: Evil or Divine - Live in New York City, у 2005 році, і Holy Diver - Live, у 2006 році. У 2005 році вийшов триб'ют альбом Елісу Куперу Welcome to the Nightmare: An All-Star Salute to Alice Cooper, на якому можна почути виконання пісні «Welcome To My Nightmare» Ронні Джеймсом Діо. Не зважаючи на довге існування гурту і досить великий вік Діо, в 2006 році вокаліст дав зрозуміти, що його музична кар'єра ще не закінчена:

Dio - це гурт, який був завжди у відмінній формі і пишається тим, що робить, отримуючи при цьому тільки найвищі оцінки. І якщо наша музика зачіпає в людей потрібні струни, значить, все гарад. І той факт, що ми багато гастролюємо, каже про те, що ми живі. Ми випускаємо платівки і постійно виступаємо. І це здорово![19]

Ронні на сцені з Heaven and Hell в 2007 році

В 2006 році Діо об'єднався з учасниками Black Sabbath Тоні Айоммі, Вінні Аппісі і Гізером Батлером в складі гурту Heaven & Hell. Ідея відновити спільну творчість виникла після того, як музикантам запропонували записати декілька пісень для диску The Dio Years: запис пройшов дуже легко, і всі залишились задоволені[24].

В серпні 2007 року вийшов концертний альбом Live from Radio City Music Hall, до якого увійшли дві нові композиції: «The Devil Cried» і «Shadow of the Wind». Діо казав, що після об'єднання музиканти почали відчувати задоволення від спільної роботи, і хотіли показати всім те, що вони ще здатні створювати нову музику не гіршу від старої[24].

28 квітня 2009 року вийшов альбом The Devil You Know. Влітку 2008 року його запис проходив на студії Ронні Джеймса Діо. Першим синглом, який тут записали став «Bible Black»: «Коли починаєш з такого блокбастера, то наступна робота стає легшою, тому що вже є певне мірило для решти композицій», — прокоментував Діо[24]. Після того, як всі пісні були готові, гурт відправився в Уельс на студію Rockfield, де до цього працювали над Dehumanizer. Heaven and Hell вистачило менше трьох тижнів, щоб закінчити запис. За словами Діо, музиканти здивовано дивились один на одного і запитували, невже робота насправді закінчена: «Ми просто хотіли зробити одну справу добре і не намагались бути тими, ким ми не є»[24]. Ресурс Allmusic називає The Devil You Know найважчим з усіх альбомів цього складу музикантів[25].

Влітку в останній частині світового турне музиканти захворіли: у Тоні Айоммі розпочались проблеми з пальцями, Вінні Аппісі вивихнув плече, а Ронні почав мучити біль в шлунку[9]. Тоді була вирішено зробити перерву для того, щоб усі учасники гурту змогли прийти до норми.