Гері Мур

Гері Мур розпочав грати в 8 років, коли до нього потрапила акустична гітара. В чотирнадцять років у нього з'явилась справжня якісна гітара. З того часу Гері Мур навчився грати на стандартних «праворуких» гітарах, попри те, що він був шульгою. Як і більшість своїх однолітків, він був захоплений музикою Елвіса Преслі та Бітлз. Після того, як він відвідав концерти Джимі Гендрікса та John Mayall's Bluesbreakers, уподобанням Гері Мура став блюз-рок.

Та найбільший вплив на нього справив Пітер Грін з гурту Fleetwood Mac, який допоміг Гері Муру оволодіти гітарою. За це в 1995 Гері Мур випустив платівку Blues for Greeny, яку він присвятив своєму музичному батькові. На платівці були лише композиції Пітера Гріна. Для запису платівки Гері Мур використав інструмент, на якому грав сам Пітер Грін. Гітара була надана йому в оренду, а згодом він навіть погодився її викупити, аби, за словами Пітера Гріна, у неї був «гідний дім».

Першим гуртом гітариста був шкільний Granny's Intentions, після якого в 1968 був блюз-гурт Skid Row (Філ Лайнотт — вокал, Брендан Шилдс — бас, Ноел Бріджмен — ударник).

Після того, як Лайнотт перейшов до Thin Lizzy, гурт записав два альбоми. Гері Мур заснував фольк-гурт Dr. Strangely Strange, після чого в 1973 році прийшла черга Gary Moore Band (Френк Бойлен — бас, Пірс Келі — ударник).

В молодому віці музика Гері Мура була варіацією на тему Джеффа Бека, але в середині 1970-х під впливом Карлоса Сантани Гері Мур здобув свою манеру — пронизлвий та ліричний стиль, що ідеально підходив до стилю хард-н-хеві, який тільки зароджувався.

В січні 1974 року Лайнотт запросив Мура до Thin Lizzy на місце Еріка Бела, проте через 4 місяці гітарист пішов до Colosseum II Джона Хайсмена, де записав три альбоми (на платівках 1976 та 1977 є і його вокальні партії). В січні-травні 1977 Гері Мур працював в Thin Lizzy, потім знову пішов до Colosseum II, повернувся в серпні 1978 року та знову пішов через рік, після успіху свого сольного сингла «Parisienne Walkways» (UK-8). В 1979—1980 Мур працював в складі американського хард-рокового гурту G-FORCE (Тоні Ньютон — вокал, Віллі Ді — бас, Марк Носіфф — ударник, Ian Gillan Band), з яким записав однойменний диск.

В жовтні 1982 р. музикант підписав сольний контракт з компанією «Virgin Records» та запросив визнаних майстрів хард-рока — ударника Єна Пейса, басиста Нейла Мюррея, клавішника Дона Ейрі та вокаліста Чарлі Хуна. Гурт випустив альбом «Corridors Of Power» (UK-30/ US-149). Попри те, що більшість із майстрів, яких Мур запросив до гурту, полюбляли жорстку готичну форму хард-рока, музика Гері Мура вийшла неагресивною та комерційно успішною. Альбоми 1984 та 1985 рр. посіли в Англії 12-е місце, а альбом 1987-го року — восьме. На жаль, мелодійний хард-н-хеві Гері Мура не вирізнявся якимось новаторством чи енергетикою. Та все ж це була високоякісна музика, яку записали зірки світового рока.

В 1990 році Гері Мур випустив досить гідний альбом «Still Got The Blues» (UK-13/US-83), до запису якого були залучені Альберт Кінг, Альберт Коллінз та Єн Тейлор. Музика диска була стилізована під хеві-блюз. У цьому стилі гітарист працює майже 7 років. Також цікавими були альбом «After Hours» (UK-4/US-145), концертний диск, збірка, спільний альбом ВВМ «Around The Next Dream» (з Джеком Брюсом та Джинджером Бейкером, в найкращих традиціях CREAM) та посвячення Пітеру Гріну «Blues For Greeny» (UK-14).

В 1997 з'явився новий студійний альбом «Dark Days In Paradise», який привів до шаленого обурення давніх шанувальників музиканта. Мур досить гідно виступив в амплуа вокаліста, змістивши гітару на другий план. Стилістично альбом нагадує творчість Карлоса Сантани та Еріка Клептона, але є більш еклектичним. В цілому, незвичайні пишні аранжування надають альбому деякого шарму, проте для більшості слухачів це був поворот музиканта до естрадної, а значить, комерційної музики.

В 1999 році народився електронний блюз-рок — альбом «A Different Beat». Гері Мур вдався до експериментів з електронним звуком. Поєднання пронизливого соло гітари та жорсткого брекбіта можна оцінювати двояко: або як спробу знайти щось нове та свіже, або як загравання перед молоддю. Альбоми 1997 та 1999 років залишаються доволі спірними та невивченими. На жаль, вони не стали подіями в британській електронній музиці, хоча й заслуговують значно більшого.

У 2004 році вийшов диск «Power of the Blues», на якому усі треки були новими, але зіграними в старому, притаманному Гері Муру, стилі блюз-рока.

В жовтні 2010 року Гері Мур провів своє турне Україною — 7 жовтня він виступав у палаці «Україна» в Києві, 8 жовтня  — в Палаці спорту в Харкові, 9 жовтня — в Виставковому комплексі «Метеор» в Дніпропетровську і 12 жовтня — в Палаці спорту в Одесі.

Гері Мур помер у віці 58-ми років рано вранці в суботу, 6 лютого 2011 року, в готелі «Kempinski Resort» у місті Естепона, Іспанія (за повідомленнями менеджера Адама Парсонса). За результатами медичної експертизи причиною смерті музиканта став серцевий напад.

25 лютого 2011 року Мур був похований на цвинтарі маленького села поблизу Брайтона (Англія). Родина Мура вирішила влаштувати його похорон не у Белфасті (Північна Ірландія), де він народився, а біля його будинку, де музикант прожив останні 15 років, і де живуть його діти.

Протягом років Гері Мур грав на великій кількості гітар. До них належать гітари Gibson Les Paul Sunburst та Gibson Les Paul Junior Пітера Гріна. Він також грав на гітарах Charvel, Ibanez, Hamer, Jackson, Heritage, Paul Reed Smith, SynthAxe.

Зазвичай як підсилювача використовував обладнання Marshall, хоча інколи це були Soldano та Fender

Мур часто використовував обладнання електронних ефектів. Це були пристрої ехо-ефекту Roland Space Echo, 555.

Внесок Гері Мура в музику та блюз зокрема був відзначений рядом комерційних пропозицій. У 2004–2006 рр. він рекламував підсилювачі Marshall, включаючи підсилювачі 1960-х та 1970-х рр.

• Офійний сайт Gary Moore (англ.)
• Фансайт Gary Moore (англ.)
• Звіт про концерт Харків 8 жовтня 2010 рік (рос.)