Eupetaurus cinereus

Довжина тіла вивчених особин від 51 до 61 см, хвоста від 38 до 48 см. Між передніми і задніми лапами еластична шкіряна перетинка вкрита хутром. Хвіст пухнастий, тіло покрите густим хутром. Забарвлення спини синювато-сірого кольору, черевної частини блідо-сірого. Хутро на горлі і вухах кремово-біле. На стопах чорне. Хутро на хвості довжиною близько 7,6 см. Кігті тупі, пристосовані для проживання в гірській місцевості.

Вид було вперше описано Олдфілдом Томасом у 1888 році за зразками з колекції Луї Манделлі (Louis Mandelli), які він здобув на межі Непалу та Тибету. В 1889 за музейними зразками була відкрита і західна популяція виду, що мешкала на кордоні Пакістану та Афганістану, але довгий час вид був відомий лише за поодинокими музейними зразками (до 1997 року їх було відомо лише 10) та навіть вважався вимерлим.

В 1994 році Пітер Захлер вперше описав живу вивірку та знайшов рештки інших вивірок у кублах сов. Популяція білок виявилася достатньо здоровою, але через нічний спосіб життя та важкодоступну місцевість вони були малодоступні для мисливців. Як виявилося, кігті вивірки не були тупими, як в описі Томаса; скоріш за все, останній працював зі старим зразком.

Основу раціону складають бруньки і шишки дерев. Взимку заглиблюється в ліси, де харчується в основному мохами і лишайниками. Про репродуктивні особливості практично нічого не відомо. За сезон імовірно може приносити два поноси.

Вид живе в надзвичайно суворих умовах, на обмеженій території. Судячи з усього, вид завжди був дуже рідкісний. Потрібні подальші дослідження адаптивних і репродуктивних особливостей. Вид знаходиться під загрозою зникнення. За останні 10 років розмір території проживання скоротився вдвічі через вирубку лісів. Загальна чисельність популяції становить від 1000 до 3000 особин. У найближчі 5 років прогнозується скорочення популяції ще на п'яту частину, адже не припиняться неконтрольовані вирубки лісів у цьому регіоні.

• Qamar, Z. Q., Ali, U., Minhas, R. A., Dar, N. I. and Anwar, M. (2012). New Distribution Information on Woolly Flying Squirrel (Eupetaurus cinereus Thomas, 1888) in Neelum Valley of Azad Jammu and Kashmir, Pakistan. Pakistan Journal of Zoology, 44(5): 1333—1342.
• Dinets, V. (2011). Observations of woolly flying squirrel (Eupetaurus cinereus) in Nanga Parbat Range of northern Pakistan. Mammalia 75(3): 277—280.
• Zahler, P. (1996). Rediscovery of the woolly flying squirrel (Eupetaurus cinereus). Journal of Mammalogy 77: 54-57.
• Zahler, P. (2001). The woolly flying squirrel and gliding: does size matter? Acta Theriologica 46: 429—435.
• Zahler, P. and M. Khan. (2003). Evidence for dietary specialization on pine needles by the woolly flying squirrel (Eupetaurus cinereus). Journal of Mammalogy, 84(2): 480—486.
• Zahler, P. and C. A. Woods. (1997). The status of the woolly flying squirrel (Eupetaurus cinereus) in Northern Pakistan. pp 495—514 in Biodiversity of Pakistan (S. A. Mufti, C. A, Woods, and S. A. Hasan eds.). Pakistan Museum of Natural History, Islamabad.