Juncus albescens

Два таксони в межах Juncus triglumis s. lat. розглядалися як види, підвиди, або різновиди. Деякі автори повідомляють, що J. triglumis і J. albescens у значній мірі симпатричні, тому їх важко тримати один від одного в деяких регіонах. У той час як інші повідомляють порівняно чіткі морфологічні відмінності. Основні відмінності: у J. triglumis найдовший стягуючий приквіток короткий і тупий, оцвітина коротка й тупа й приблизно половини довжини зрілої капсули, не стає білуватою під час в'янення, плід звужується під дзьобом, а стебла значно довші, ніж листи. У J. albescens найдовший стягуючий приквіток довший, гострий або з розширеною шіловидою пластиною, оцвітина довша, більш гостра й приблизно такої ж довжинами, як капсула, стає білуватою під час в'янення, плід звужується в самому дзьобі, стебла приблизно такої довжини, як листя. У Скандинавії, J. triglumis s. lat. вища рослина, а J. biglumis — дрібніша, на Шпіцбергені — протилежно, через те, що свальбардівські J. albescens значно менші ніж скандинавські J. triglumis. Порівняння рослин J. triglumis континентальної Європи з рослинами J. albescens Шпіцбергену, Ґренландії та сх. Канади дає чіткі, наведені вище відмінності, але порівняння з рослинами з пн.-зх. Північної Америки й пн.-сх. Азії показують менше відмінностей.

Це багаторічні зелені трав'янисті рослини. Утворюють невеликі купини, за допомогою короткого, розгалуженого кореневища. Більшість листів прикореневі. Стебла 2–6(7) мм, прямі, циліндричні, гладкі або злегка ребристі, без або з одним листом на нижній половині стебла. Листки 1.5–4 см такі ж або трохи коротші, ніж стебла, тонкі, 0.5–0.9 мм, ниткоподібні й гладкі або злегка ребристі з довгою 0.5–1.5 см червонувато-коричневою піхвою.

Суцвіття — головки з (2)3(5) квітами на одній висоті або з 1 квіткою незначно (1–2 мм) нижче, ніж інші, під якими видно зазвичай 3 приквітки. Приквітки 2.5–3.5(5) мм, коротші, ніж квіти, широко ланцетні або яйцеподібні, гострі, червонувато-коричневого кольору з темно-коричневої серединною жилкою, що простягається до вершини. Все суцвіття стає сірувато білим з віком, що видно на більшості рослин, оскільки стебла й суцвіття часто залишаються на рослині впродовж кількох років. Квіти радіально симетричні. Оцвітина з 6 (3 + 3) листочків. Листочки оцвітини ланцетні. Зовнішні листочки 3–4 мм, гострі, коричнево-червоні або рожеві; внутрішні листочки трохи коротше, ніж зовнішні, тупі, білуваті й значно більш напівпрозорі, завдовжки з плоди. Тичинок 6, завдовжки з листочки оцвітини. Пиляки вузькі, 0.6–0.8(0.9) мм довжиною. Плоди 1-камерні капсули, 3–4(5) мм, гострі, блискучі, оливково-коричневого кольору з численним насінням.

Статеве розмноження насінням; немає вегетативного розмноження. Адаптований до вітрозапилення, але, передбачаються, самозапилення є загальним. Немає адаптації до розсіювання насіння. Імовірно розсіювання на довші відстані здійснюється птахами, які часто відвідують болота, де росте вид.

Поширення непевне; ймовірно, вид поширений головним чином у південно-арктичних і північно-бореальних зонах Північної Америки (Аляска, Канада, Ґренландія) й Азії (Росія); також трапляється на а. Шпіцберген і в Гімалаях (Пакистан). Здається, відсутні в європейській частині Росії. Походження рослин зі Шпіцбергену, швидше за все, ґренландське.

Рослина спеціалізується на зростанні в мілководних арктичних болотах.

• The Flora of Svalbard Архівовано 24 квітня 2017 у Wayback Machine. (англ.)
• Pan-arctic flora (англ.)
• eMonocot 1.0.5^{[недоступне посилання з червня 2019]} (англ.)
• Flora of Pakistan (англ.)