Meddle

На днях
(Мейсон, Гілмор, Вотерс, Райт)

У фільмі Live At Pompeii і на багатьох концертах цю пісню оголошували, як «Днями я розріжу тебе на дрібні шматочки» — саме так звучить єдина фраза, сказана уповільненим голосом Ніка Мейсона в композиції. Вітер поступається місцем загрозливій мелодії бас-гітари («Бінсон» з ефектом відлуння), до якої приєднуються клавішні, що грають стакато, і досить нескладний ритм ударних; потім слідує досить переконливе гітарне соло. Бас-гітара записана на двох доріжках — Гілмор грає в одному стереоканалі, а Уотерс — в іншому. Мелодія на четвертій хвилині композиції не що інше, як музична тема телевізійного серіалу «Doctor Who». Композиція завжди була однією з улюблених на концертах, її включили в передачу In Concert на Бі-Бі-Сі в жовтні 1971 року — останній раз, коли Pink Floyd спеціально щось виконували для Бі-Бі-Сі (запис у студії включав також блюзовий інструментал, який транслювали тільки в США). Під час світового турне 1987–1988 років, композиція відкривала другу частину програми, а на концертах 1994 року була записана версія, що потрапила на другу сторону синглу High Hopes/Keep Talking.

Подушка вітрів
(Гілмор, Вотерс)

Пасторально-задумлива і дуже «англійська» композиція пов'язана воєдино органом Річарда «Ріка» Райта, який знаходився на другому плані в аранжуванні інструментів. Так само як Fearless і San Tropez, пісню не виконували на концертах, очевидно музиканти розглядали її більше як «заповнювач» альбому, ніж центральну композицію.

Безстрашний
(Гілмор, Вотерс)

Непримітна композиція, хоча слова Вотерса, які виспівує Гілмор, і натякають на якісь майбутні події. Наприкінці композиції чутно, як уболівальники на стадіоні Енфілд у Ліверпулі виконують «місцевий» гімн — Річардом Роджерсом і Оскаром II Хаммерстайном You'll Never Walk Alone («Ти ніколи не підеш поодинці»).

Сан-Тропе
(Вотерс)

Є цинічною карикатурою Вотерса на самого себе, яка пояснює, наскільки добре соціалістичні ідеали поєднуються в ньому із замашками багатої рок-зірки. Деякі, утім, вважають, що найбільш туманні місця пісні мають відношення до першого досвіду Роджера з ЛСД, якого він спробував у Греції разом зі своїм кембріджским другом Найджелом Гордоном.

Шимус
(Мейсон, Гілмор, Вотерс, Райт)

З'явилася на світ як жарт. Собака на ім'я Шимус (Seamus) належала Стіву Мерріоту, який грав у Small Faces та Humble Pie, і навчив пса вити, як тільки той почує блюз. В студію пса привів Дейв Гілмор, друзі якого наглядали за собакою, поки господаря не було вдома. До того часу музиканти вже були дуже обкурені. Коли Гілмор почав імпровізувати щось блюзове, пес став скиглити і вити, що викликало у присутніх істеричний регіт та заклики до інженера Джона Леккі негайно включити запис.

Відлуння
(Мейсон, Гілмор, Вотерс, Райт)

Друга сторона альбому заповнена шедевром тривалістю 23,5 хвилини, який став результатом накладання студійної гри на монтаж більше двадцяти мелодій і музичних тем. Фрагментам були спочатку присвоєні робочі назви «Нічого, частини 1–24». У міру того, як розвивалася робота, окремим частинам надавалися свої назви — у стилі японських кінофільмів про монстрів — «Син з нічого» і «Повернення сина з нічого». Іноді композиціям надавали більш земні назви, які тиражували пірати. Під час перших концертних виконань музиканти пов'язували поезію тематично з різними планетами і космосом, але на час виходу альбому лірика ставала все більш замкнутою в собі. Писк сонара, що відкриває композицію, вийшов випадково, коли Рік підключив своє фортепіано через підсилювач «Леслі». Пізніше у музикантів пішло багато часу на те, щоб спробувати відтворити цей звук, і коли спроби не вдалися, ефект запозичили з оригіналу однієї з демонстраційних плівок, записаної в студії на «Еббі-роуд». В основному ж робота над альбомом проходила в «Ер Студіос». Напруга в крещендо, яке вело до третьої частини, досягає апогею, але сам куплет «є не антиклімаксом, а скоріше посткоїтальним мерехтінням». У багатьох концертних виступах публіка не хотіла, щоб закінчувалася музика «Echoes», пісню виконували з найбільшим ефектом у фільмі Pink Floyd — Live At Pompeii, де її грали двома частинами, завершуючи концерт у порожньому Колізеї. Також композиція стала цвяхом студійної програми In Concert на Бі-Бі-Сі в 1971 році. Ще одного варіанту виконання було записано Бі-Бі-Сі для In Concert в 1974 році, одночасно з «Dark Side…». Середню частину Echoes періодично використовували музиканти під час концертних виконаннях Embryo. Незважаючи на зростаючий успіх концертів, Роджеру Вотерсу це швидко набридло і він став частенько бавитися тим, що оголошував композицію під безглуздими іменами, наприклад, «Дивлячись через дірки колготок на дерев'яну ногу бабусі» або «Ми виграли двічі» — після виграшу улюбленої футбольної команди «Арсенал» в кубку Англії і завоювання нею першого місця в Англійській футбольній лізі в 1971 року. Студійний запис Echoes звучить також у фільмі про серфістів Crystal Voyager, де вона супроводжує сцени показу хвиль і моря, зняті камерою, встановленою на дошці для серфінгу. Очевидно, ці сцени справили належне враження на музикантів, так як вони використовували подібні іміджі в світлових ефектах при відкритті цією композицією кількох концертів турне 1987 року. На початку 1990-х років одне з рекламних агентств намагалося отримати дозвіл на використання композиції та кадрів з фільму Crystal Voyager для реклами засобу для чищення сантехніки, але безрезультатно.

Нова версія цієї композиції була виконана Девідом Гілмором на концерті Remember That Night у червні 2006 року у лондонському «Альберт-холлі» на підтримку свого сольного альбому On an Island. Концерт був присвячений також пам'яті Сіда Баретта, який помер у тому ж році.