O Amor, o Sorriso e a Flor

Створення другого культового альбому Жуана Жілберту починається наприкінці 1959 року. Спільний успіх його першого альбому Chega de Saudade та трьох попередніх синглів спонукав Алоїзіу ді Олівейра, тодішнього художнього керівника звукозаписувальної компанії Odeon, замислитись про новий музичний проект подібний до Chega de Saudade. В січні 1960 року Жілберту приїхав до сільського будинку Тома Жобіма і там, далеко від міста і телефонів, «в атмосфері спокою і птахів» вони працювали близько десяти днів над піснями, що згодом стали класикою жанру.[2] Жобім побоювався знов зіткнутися з труднощами, що виникли під час запису першого альбому Жуана Жілберту, але цього разу був приємно здивований: запис платівки на студії тривав лише 11 днів і жоден значний технічний інцидент не став на заваді.[1]

Окрім шести пісень Жобіма і Ньютона Мендонси («Samba de Uma Nota Só», «Meditação», «Discussão», «Sou em Teus Braços», «Corcovado» та «Outra Vez»), Жуан Жілберту записав власну композицію «Um abraço no Bonfá», присвячену його другові, гітаристу Луїсу Бонфа і оригінальну версію самби «Doralice» Дорівала Кайммі, що також стала класикою босанови та джазу.[3]

Вихід альбому в травні 1960 року став величезним комерційним успіхом у Бразилії і значною подією в музичному русі босанова, викликавши захоплення у молоді Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу. Більшість пісень цього альбому стала стандартами джазової музики. На хвилі успіху молодого виконавця продюсер Алоїзіу ді Олівейра запросив його негайно готуватися до запису третього альбому, випуск якого було заплановано на початку 1961 року і який мав зватися просто João Gilberto.

Того ж року реліз альбому відбувся у Сполучених Штатах. Capitol Records випустив його під назвою Brazil's Brilliant João Gilberto.[4][5]