Odeon Records
Odeon Records — лейбл звукозапису, створений 1903 року Максом Штраусом, Генріхом Цунцом та Отто Гайнеманном з компанії звукозапису International Talking Machine Company в Берліні, Німеччина. Лейбл названо на честь знаменитого паризького театру, класичний фасад якого став емблемою лейблу.
Odeon Records | |
---|---|
Рік заснування: | 1903 |
Статус: | закрита 1997 |
Засновник(и): | Макс Штраус, Генріх Цунтц |
Жанр(и): | різні |
Країна: | Німеччина |
Місцезнаходження: | Берлін |
Історія
Партнери Макс Штраус, Генріх Цунц та Отто Гайнеманн купили засновану 1897 року компанію Карла Ліндстрема. Вони перетворили підприємство Ліндстрема на публічну компанію Carl Lindström AG[1] і придбали 1903 року компанію звукозапису Fonotipia Records, включно з фабрикою Odeon International Talking Machine Company.
International Talking Machine Company зареєструвала лейбл Odeon в Німеччині 1903 року і тоді ж подала заявку на реєстрацію лейбла у США. 1904 року Odeon розпочав випуск перших двосторонніх грамофонних платівок. 1909 року лейбл відтворив перший запис великої оркестрової роботи і випустив комплект з 4 платівок «Лускунчика» Чайковського у виконанні Лондонського Палас Оркестра під керівництвом Германна Фінка.
Важливу роль у становленні Odeon, як могутньої міжнародної компанії, зіграв Карл Ліндстрем, колишній володар маленької фірми, яку поглинула International Talking Machine. Йому належать винаходи та розробка нових технологій виробництва. У липні 1911 Карл Ліндстрем отримав контрольний пакет акцій International Talking Machine і почав посилено її розширювати шляхом придбання безлічі дрібних європейських виробників. Невдовзі, окрім Odeon та Fonotipia, компанія Carl Lindström AG володіла також лейблами Beka Records, Parlophone, Lyrophon, Homophon та ін.[2] 1920 року музичним директором Carl Lindström AG став уродженець Києва, скрипаль Дайос Бела, діяльності якого компанія завдячує тисячами класичних оркестрових записів, випущених у Європі та Америці. 1926 року Carl Lindström AG була придбана англійською компанією Columbia Graphophone. 1931 року Columbia об'єдналася з Electrola, HMV та іншими лейблами сформувавши EMI.[1]
Берлінський завод Odeon записував, обробляв і експортував записи до багатьох країн. Для деяких з цих країн або регіонів існували великі національні каталоги: Греція, Скандинавія, Індія, Аравія, Нідерланди, Естонія, Португалія, Південна і Центральна Америка, Румунія, Туреччина, Угорщина, Китай, Голландська Ост-Індія, Сіам, Балкани тощо. У 1920-1930-х роках німецький Odeon експортував близько 70 % своєї продукції. Дистриб'юцію окремих записів Odeon в Сполучених Штатах здійснювала OKeh Records.[1]
1936 року директор берлінського Odeon був змушений піти у відставку, звільнивши місце для члена нацистської партії. 1936 року Odeon та Electrola повністю перейшли під контроль нацистської адміністрації.[1] Під час Другої світової війни фабрика Odeon в Берліні-Кройцберзі була повністю знищена авіацією США в лютому 1945 року. Після Другої світової війни у Західній Німеччині під лейблом Odeon було перевидано багато передвоєнних записів, а також записи поточної німецької та світової музики.
Після 1945 року лейбл Odeon використовувався у Великій Британії для продукції, що експортувалась до Африки. В Іспанії, Аргентині та Бразилії лейбл існував як дочірня компанія EMI до середини 1990-х років, коли остаточно зник із закінченням епохи вінілових платівок.
Більшість офіційних релізів Beatles, з'явилися з лейблом Odeon у Західній Німеччині, Японії, Іспанії, Скандинавії, Південній Америці та Франції, деякі з яких повільно визнавали Apple Records до 1971 року (або Parlophone), а згодом знов повернулися до Odeon.
Odeon в Бразилії
1900 року піонер бразильського звукозапису, чеський єврей та натуралізований американець Фредеріко Фігнер зареєстрував у Ріо-де-Жанейро фірму Casa Edison, яка продавала фонографи Едісона та записи.[1] В задній кімнаті контори він обладнав місце для звукозапису. Наступним кроком Фігнер у вересні 1901 року уклав угоду з генеральним директором німецької International Zonofone Company Фредеріком Прескоттом про утворення філії Zonofone в Бразилії з правами на ексклюзивне представництво. Того ж року на виконання угоди до Бразилії надіслали технічного спеціаліста і устаткування для записи семи- та десятидюймових платівок. Схема роботи передбачала, що воскові звукозаписи зроблені в Ріо-де-Жанейро надсилали до Німеччини, в Гановері виготовляли мідні матриці і штампували платівки, які поверталися для продажу в Бразилію.[3]
В жовтні 1902 року Zonofone Company стала частиною International Talking Machine. Винаходи і передові технології, що застосовувала нова компанія, дозволили значно підвищити якість платівок. Зареєстрований International Talking Machine 1903 року лейбл Odeon згодом відіграв значну роль в історії бразильської популярної музики. Частковий спад виробництва і закриття фабрик у Німеччині напередодні та під час Першої світової війни, сприяв інвестиціям в південноамериканський ринок. Директор International Talking Machine-Odeon Еміль Рінк запропонував Фредеріку Фінгеру очолити інноваційний проект з будівництва фабрики Odeon у Ріо-де-Жанейро. У квітні 1912 року сторони досягли згоди, будівництво і монтаж устаткування відбувалися швидкими темпами і вже у грудні того ж року Фінгер звітував про створення першого в Бразилії альбому.[1][3]
В середині 1950-х років художнім директором бразильської Odeon став Алоїзіу ді Олівейра, а Том Жобім — музичним директором. За сприяння ді Олівейру в 1956—1959 роках лейбл дав поштовх розвитку MPB, записав і поширив десятки нових імен та пісень. 1959 року Odeon випустив альбом Жуана Жілберту Chega de Saudade — перший альбом жанру босанова.[4]
Серед виконавців, записаних та виданих Odeon в Бразилії: Сільвія Теллес, Жуан Жілберту, Елза Суарес, Дорівал Кайммі, Антоніу Карлус Жобін, Фернанду Мендес, Луїс Бонфа, Еду Лобу та інші.
Лейбл зберігся в Бразилії як дочірня компанія EMI-Odeon до середини 1990-х років.
Примітки
- Shepherd, John (2003). Continuum Encyclopedia of Popular Music of the World: Performance and production (англ.). Volume II. A&C Black. с. 698—699. ISBN 978-0-8264-6321-0.
- Hoffmann, Frank, ред. (2004). Encyclopedia of Recorded Sound (англ.). Routledge. с. 1505—1507. ISBN 978-1-1359-4950-1.
- Ulhoa, Martha Tupinamba de; Azevedo, Cláudia; Trotta, Felipe, ред. (2014). Made in Brazil: Studies in Popular Music (англ.). Routledge. с. 64—67. ISBN 978-1-1359-5478-9.
- Castro, Ruy (2012). Bossa Nova: The Story of the Brazilian Music That Seduced the World (англ.). Chicago Review Press. с. 110—112. ISBN 978-1-6137-4574-8.