Phyllobius virideaeris

Основні ознаки[1]:

• жук має 3,5–5 мм завдовжки;
• тіло вкрите яскраво-зеленими округлими лусочками з металевим полиском.
• щетинки у проміжках надкрил дуже короткі, ледь помітні;
• джгутик вусиків товстий, його 4-7-й членики не довші від своєї ширини;
• ноги товсті, жовтуваті, стегна часто біля середини чорнуваті.

Лусочки мають зовні та всередині певну мікро- і наноструктури, із якими взаємодіє світло. Колір та блиск лусочок виникає внаслідок падіння і відбиття світла на них[2].

Всередині виду виділено три підвиди: Ph. virideaeris cineripennis Gyllenhal, 1834, Ph. virideaeris pedestris Schilsky, 1911 та Ph. virideaeris virideaeris Laicharting, 1781. Для останнього встановлено 15 назв, синонімічних вказаній[3]

Вид поширений майже по всій Палеарктиці від Іспаніії та Алжиру на заході до Східного Сибіру й Китаю — на сході; на півночі — до Великої Британії та Норвегії[3]

В Україні реєструвався в Львівській, Вінницькій, Волинській, Закарпатській, Київській, Миколаївській, Рівненській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, та Черновицькій областях[4].

Мешканець мішаних лісів, розріджених чагарникових та лучних біотопів, трапляється також серед рудеральної рослинності в балках, гірських районах[5]. Імаго активні з квітня до червня включно. Жуки активні вдень. Вони є поліфагами на деревах, кущах та травах — деревії, полину, ймовірно — інших айстрових, на щавлі[6].

В Україні жуків реєстрували на березі бородавчастій, вербі та тополі [4]. Личинка жука мешкають у ґрунті і живиться корінням[7].

Хижий клоп Rhynocoris annulatus уполював зеленого філобіуса

Подібно до інших біологічних видів, довгоносик чорний є невід'ємною ланкою природних екосистем — споживаючи рослинні тканини і стаючи здобиччю тварин — хижаків та паразитів. Шкодочинність виду на культивованих рослинах не помічена.