Phyllobius virideaeris

Філóбіус зелéний (Phyllóbius virideaéris (Laicharting) жук з родини довгоносиків.

?
Філобіус зелений

Phyllobius virideaeris. Національний природний парк "Олешківські піски", травень 2021 року
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Надродина: Довгоносикоподібні (Curculionoidae)
Родина: Довгоносики (Curculionidae)
Підродина: Ентиміни (Entiminae)
Триба: Phyllobiini
Рід: Phyllobius
Підрід: Subphyllobius
Вид: virideaeris
Phyllobius virideaeris
( Laicharting), 1781)

Зовнішній вигляд

Основні ознаки[1]:

  • жук має 3,5–5 мм завдовжки;
  • тіло вкрите яскраво-зеленими округлими лусочками з металевим полиском.
  • щетинки у проміжках надкрил дуже короткі, ледь помітні;
  • джгутик вусиків товстий, його 4-7-й членики не довші від своєї ширини;
  • ноги товсті, жовтуваті, стегна часто біля середини чорнуваті.

Лусочки мають зовні та всередині певну мікро- і наноструктури, із якими взаємодіє світло. Колір та блиск лусочок виникає внаслідок падіння і відбиття світла на них[2].

Таксономія

Всередині виду виділено три підвиди: Ph. virideaeris cineripennis Gyllenhal, 1834, Ph. virideaeris pedestris Schilsky, 1911 та Ph. virideaeris virideaeris Laicharting, 1781. Для останнього встановлено 15 назв, синонімічних вказаній[3]

Поширення

Вид поширений майже по всій Палеарктиці від Іспаніії та Алжиру на заході до Східного Сибіру й Китаю — на сході; на півночі — до Великої Британії та Норвегії[3]

В Україні реєструвався в Львівській, Вінницькій, Волинській, Закарпатській, Київській, Миколаївській, Рівненській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, та Черновицькій областях[4].

Спосіб життя

Мешканець мішаних лісів, розріджених чагарникових та лучних біотопів, трапляється також серед рудеральної рослинності в балках, гірських районах[5]. Імаго активні з квітня до червня включно. Жуки активні вдень. Вони є поліфагами на деревах, кущах та травах деревії, полину, ймовірно — інших айстрових, на щавлі[6].

В Україні жуків реєстрували на березі бородавчастій, вербі та тополі [4]. Личинка жука мешкають у ґрунті і живиться корінням[7].

Значення у природі та житті людини

Хижий клоп Rhynocoris annulatus уполював зеленого філобіуса

Подібно до інших біологічних видів, довгоносик чорний є невід'ємною ланкою природних екосистем — споживаючи рослинні тканини і стаючи здобиччю тварин — хижаків та паразитів. Шкодочинність виду на культивованих рослинах не помічена.

Примітки

  1. Арнольди Л. В. , Заславский В. А., Тер-Минасян М. Е. 82. Сем. Curculionidae — Долгоносики, с. 485—621. В кн. Определитель насекомых европейской части СССР в пяти томах (под общ. ред. Г. Я. Бей-Биенко). Том 2. Жесткокрылые и веерокрылые. Ред. тома: Е. Л. Гурьева и О. Л. Крыжановский. (Определители по фауне СССР, издаваемые Зоологическим институтом АН СССР", вып. 89). М.-Л.: Наука, 1965. 668 с.
  2. Tamanis, E., Mihailova I., Kokina B., Valainis U., Gerbreders V., Balalaikins M., Barševskis A., Ogurcovs A. 2014. Surface structure and photonic nanoarchitectures in scales of weevils. Acta Biol. Univ. Daugavp., 14 (2): 207—215. https://www.researchgate.net/publication/271214673_Surface_structure_and_photonic_nanoarchitectures_in_scales_of_weevils.
  3. Alonso-Zarazaga, M.A., Barrios, H., Borovec, R., Bouchard, P., Caldara, R., Colonnelli, E., Gültekin, L., Hlaváþ, P., Korotyaev, B, Lyal, C.H.C., Machado, A., Meregalli, M., Pierotti, H., Ren, L., Sanchez-Ruiz, M., Sforzi, A., Silfverberg, H., Skuhrovec, J., Tryzna, M., Velazquez de Castro, A.J. & Yunakov, N.N. Cooperative Catalogue of Palaearctic Coleoptera Curculionoidea. S.E.A., Zaragoza, 2017. — 729 pp.
  4. Yunakov, N., Nazarenko, V., Volovnik, S., Filimonov, R. A survey of the weevils of Ukraine (Coleoptera: Curculionoidea) (excluding Platypodinae and Scolytinae) (Zootaxa, 4404) — Magnolia Press. 2018. — 494 pp.
  5. Burakowski B., Mroczkowski, M., Stefańska J. Katalog Fauny Polski. Tom XXIII, zeszyt 19. Chrząszcze — Coleoptera. Ryjkowce — Curculionidae, część 1. Warszawa: 1993.
  6. Piesik D. Seasonal abundance of insects occurring on Rumex confertus willd., as an interesting approach to the use of biological control agents \\ Electronic Journal оf Polish Agricultural Universities, 2004, 7 (2). http://www.ejpau.media.pl/volume7/issue2/biology/art-05.html)
  7. Smreczyński, S. Klucze do oznaczania owadów Polski. Część XIX Chrząszcze — Coleoptera z. 98b. Ryjkowce — Curculionidae. Podrodziny Otiorhynchidae, Brachyderinae. Warszawa: Polskie Towarzystwo Entomologiczne, PWN, 1966, s. 50–53
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.