Águas de Março

«Águas de Março» була написана Жобімом у березні 1972 року. Чернетка віршів та музична тема, спочатку складена на гітарі, були записані в його сільському будинку Poço Fundo, в долині річки Ріо-Прету. Повернувшись до Ріо-де-Жанейро того ж дня, Жобім закінчив пісню і негайно продемонстрував друзям, відчуваючи, що створив щось незвичайне й цінне.[7]

Попередній рік був психологічно важким для Тома Жобіма. У вересні 1971 року він разом з Вінісіусом ді Морайсом, Каетано Велозу, Жілберту Жілем, Руєм Гуерра, Баденом Павеллом, Мілтоном Насіменту, Еду Лобу, Шику Буаркі та декількома іншими композиторами і виконавцями відмовився від участі в Міжнародному пісенному фестивалі TV Globo на знак протесту проти цензури, що діяла під час військової диктатури в Бразилії. Протестувальники були піддані політичному тиску з боку влади і репресіям різного ступеня, відповідно до Закону про національну безпеку.[8] Проблеми зі здоров'ям, відчуття непорозуміння з оточенням, самотності, що відчував автор під час створення «Águas de Março» наклали відбиток на текст, змусили згадати про «кінець шляху», «дно криниці».[9] Віршам, що нагадують скоріше потік свідомості, ніж зв'язну оповідь, притаманне чергування песимістичних та оптимістичних мотивів. Центральна метафора «Березневих вод» сприймається як образ повсякденного життя, його безперервного руху, його неминучого прямування до смерті — як березневі дощі, що відзначають кінець літа в Бразилії. Водночас, наведений у тексті образ води, як символу оновлення, веде до обіцянки життя.[8]

В травні 1972 року «Aguas de Março» видана на експериментальному «кишеньковому диску» («Disco de Bolso»), сторона A якого представляла Жобіма, а сторона B — невідомого тоді композитора Жуана Боску з піснею «Agnus Sei». Ідея «Disco de Bolso» належала співаку, автору пісень Сержіу Рікарду та журналу O Pasquim і полягала в публікації нових в музиці імен разом з відомими виконавцями.[10][11]

1973 року пісня в двох версіях, англійській та португальській, увійшла до альбому Jobim (1973), і того ж року з'явився бразильський реліз цього альбому, Matita Perê, що відрізнявся відсутністю англомовного треку. Жобім грав на фортепіано і гітарі, у супроводі Аірто Морейра (перкусія) та Жуана Палма (барабани), басистів Рона Картера і Річарда Девіса, тромбоніста Урбі Гріна та флейтистів Джеррі Доджена, Ромео Пенке, Філа Боднера, Дона Хаммонда і Рея Бакенстайна.[8]

1974 року записана нова версія з Еліс Режиною для дуетного альбому Elis & Tom. Інструментальний супровід цієї версії виконали Сезар Камаргу Мариану та Том Жобім (фортепіано), Эліу Дельміру та Оскар Кастру Невес (гітара), Луїзан Майя (бас-гітара) та Паулінью Брага (барабани). Еліс мала складні стосунки з Жобімом, не приховувала антипатії до маестро, але нагальна необхідність активізувати кар'єру, зіпсовану жорсткою критикою преси, змусила її взяти участь у проекті. Партнерство з Жобімом надало їй необхідного поштовху у відновленні кар'єри. Результатом співпраці стала найвідоміша інтерпретація «Águas de Março», яка слугує зразком для всіх інших версій.[12]

Завдяки великому успіху, «Aguas de Março» мала численні записи, у Бразилії (Жуан Жілберту, Лені Андраде, Міуша, Нара Леан, Данило Кайммі, Сержіу Мендеса, Os Cariocas тощо) та у всьому світі. Створена Жобімом англомовна версія пісні «Waters of March» не була прямим перекладом. Вона зберегла структуру і метафоричність португальського тексту, але значно відрізняється за змістом. Автор зробив в ній наголос, відповідно до погляду мешканця Північної півкулі, на березневих талих водах, що символізують весну, відлигу та оновлення, намагався уникати слів латинського походження, виключив згадки про суто бразильські терміни і явища. Серед найвідоміших виконавців «Waters of March» — Арт Гарфанкель, Елла Фіцджеральд, Ел Джерро.

Жобім також долучився до створення французького перекладу разом з шансоньє Жоржем Мустакі.[13] Пісня, названа «Les Eaux De Mars», увійшла до сольного альбому останнього Déclaration (1973).[14]