Шику Буаркі

Буаркі походить з інтелектуальної родини, його батько, Сержіу Буаркі ді Оланда (1902—1982) — видатний бразильський історик і соціолог ХХ ст., мати — Марія Амелія Сесаріу Алвім — піанистка і художниця, одна з засновників бразильської Робітничої партії. Шику також є молодшим братом співачки Міуши (порт. Miúcha) та старшим братом політика Ани ді Оланда (порт. Ana de Hollanda).

Шику народився у Ріо-де-Жанейро, 1946 року його родина перебралася до Сан-Паулу, а протягом 1952—1960 років жила в Італії. Після їхнього повернення на батьківщину, Вінісіус ді Морайс та інші, хто стояв біля витоків босанови, були частими гостями в родині Буаркі. З юних років Шику Буаркі захоплювався босановою, зокрема творами Тома Жобіма та Жуана Жілберту. Він поступив навчатися до архітектурного коледжу університету Сан-Паулу, але часто пропускав навчання, більше уваги приділяв музиці і складанню пісень.[1] Шику також цікавився європейською літературою і письменництвом, у 18 років написав своє перше оповідання.[2]

З 1965 року починає складатися музична кар'єра Буаркі. На фестивалі MPB одну з його пісень виконав Жеральдо Вандре, невдовзі Шику записує Pedro Pedreiro і Olê, Olá, що визнаються найважливішими серед його ранніх творів. В цей же час Шику робить перші кроки в театральному житті: створює музику до вистави Смерть і життя Северина (порт. Morte E Vida Severina на вірші відомого поета Жуана Кабрала ді Мелу Нету[1] Він з'являється на ТВ як виконавець босанови, виходить успішний альбом Нари Леан, що містить три пісні його авторства. 1966 року на 2-му телевізійному фестивалі MPB його пісня A Banda отримує почесне перше місце in 1966. Цей успіх робить Буаркі відомим, він отримує контракт зі студією звукозапису, веде щотижневу передачу на телебаченні, пише і записує низку пісень в жанрі босанова, самба та MPB, які два роки поспіль займають призові місця на фестивалях.

Шику Буаркі під час виступу. 2007

Пісня Roda Viva гостросоціального змісту і їдка п'єса з тою самою назвою, створені Буаркі 1968 року, викликали невдоволення військового уряду, і, аби уникнути неприємностей, він виїхав 1969 року до Італії на 18 місяців.

Повернувшись 1970 року на батьківщину, знайшов популярну музику зруйнованою, країна вступила в період військових репресій, Каетану Велозу, Жілберту Жиль, Еду Лобу та інші змушені були покинути Бразилію.[3] З цього часу соціальний протест стає основною темою пісень Буаркі. Він пише сотні пісень про безправне життя в Бразилії, про вуличних дітей, про повій. Пісня Construção, сюрреалістична фантазія про трьох будівників, що гинуть на роботі, стала популярною класикою, символом громадянської боротьби з політичними репресіями під час військового правління. Construção визнана журналом Rolling Stone бразильською піснею № 1.[4] Його творчість була піддана жорсткій цензурі.[2] Як він писав згодом «Це був виклик. Мені доводилося писати 20 пісень, аби дві з них пропустила цензура». 1974 року пише свій перший роман.[2]

Того ж року цензура забороняє будь-яку пісню його авторства і Буаркі пише пісні під псевдонімом «Жулинью да Аделаїде» порт. Julinho da Adelaide.[5] Аби уникнути цензури він змушений використовувати Езопівську мову, натяки, завуальований протест проти військового режиму.

Шику Буаркі є автором кількох романів, перекладених багатьма мовами, що отримали широке визнання читачів і літературних критиків та нагороджені літературними преміями (див. Книги й Визнання, премії та нагороди). Він також багато часу приділяє роботі в кіно (як композитор, виконавець, актор і сценарист)[6], співпрацював з відомими режисерами, як Карлус Дієгус (порт. Cacá Diegues) у стрічках «Прощавай, Бразилія» (порт. Bye Bye Brasil) та «Коли приходить карнавал» (порт. Quando o Carnaval Chegar) і Карлос Саура (ісп. Carlos Saura) у документальному музичному фільмі «Фадо» (ісп. Fados)[7]

Каетану Велозу так характеризував творчість Буаркі[8]

«Кращий поет нашого покоління — Шику Буаркі. Усе написане ним ідеально. Жоден слог не розходиться з нотою в його мелодіях. Его віршування — сама досконалість, в його римах — щедрість мови. Вони ніколи не вимучені. Вони природні в тому, що стосується звуку, і необхідні в тому, що стосується змісту. Він справжній майстер».

• 2002 — III Annual Latin Grammy Award — Кращий альбом MPB — Cambaio — виконавці Шику Буаркі та Еду Лобу[9]
• 2012 — XIII Annual Latin Grammy Award — Краща бразильська пісня (на португальській) — Querido Diário — автор пісні[10]

• Премія Жабуті
  • 1992 — за роман Збентеження порт. Estorvo (1992)[11]
  • 2004 — за роман Будапешт порт. Budapeste (2003)[12]
  • 2010 — за роман Розлите молоко порт. Leite derramado (2009)[13]
• 2010 — Літературна премія Сан-Паулу — Десять найкращих книг 2009 року: Розлите молоко порт. Leite derramado (2009)[14]
• 2013 — Премія Casa de las Américas в категорії ессе та прози José María Arguedas за роман Розлите молоко порт. Leite derramado (2009)[15]
• 2016 — Премія Роже Кайюа та французького PEN клуба в категорії «Латиноамериканська література»[16]

• 1996 — Командор Ордена Інфанта дона Енріке[17]
• 2003 — Орден За заслуги в культурі (Бразилія)[18]

Chico Buarqe. A Banda — MPB-2 (1966) youtube.com

• Charles A. Perrone (1989). Masters of Contemporary Brazilian Song: MPB 1965-1985 (англ.). University of Texas. Процитовано 05.03.2018.