Єрьоменко Яків Пилипович

Яків Пилипович Єрьоменко
Народження	1900; Воскресенівка
Смерть	13 лютого 1945; Паневежис
Поховання	Паневежис
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	сухопутні війська
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби	1918–1945
Партія	КПРС
Звання	Генерал-майор
Командування	116-та стрілецька дивізія; 169-та стрілецька дивізія; 255-та стрілецька дивізія; 24-та гвардійська стрілецька дивізія; 67-ма гвардійська стрілецька дивізія
Війни / битви	Громадянська війна в Росії; Радянсько-німецька війна

Я́ків Пили́пович Єрьо́менко (нар. 1900 — пом. 1945) — радянський воєначальник часів Другої світової війни, гвардії генерал-майор.

Життєпис

Народився 1900 року в слободі Воскресенівці, нині — селище міського типу Октябрський Бєлгородського району Бєлгородської області Росії. Українець.

У лавах Червоної армії з лютого 1918 року. Учасник громадянської війни в Росії. Член ВКП(б) з 1926 року.

Закінчив Військову академію імені Фрунзе і Військову академію Генштабу СРСР.

20 липня 1940 року призначений командиром 116-ї стрілецької дивізії. Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. 4 вересня 1941 року отримав важку контузію, але продовжував командувати дивізією. 7 вересня того ж року відсторонений від командування командуючим армією за перебування в нетверезому стані.

З 7 жовтня 1942 по 23 грудня 1943 року командував 169-ю стрілецькою дивізією. Брав участь у Сталінградській і Курській битвах.

1 березня 1943 року полковнику Я. П. Єрьоменку присвоєне військове звання «генерал-майор».[1]

Деякий час командував 255-ю стрілецькою дивізією, а з 19 липня по 19 серпня 1944 року — командир 24-ї гвардійської стрілецької дивізії.

З 24 серпня 1944 року — командир 67-ї гвардійської стрілецької дивізії на Ленінградському фронті. Під час боїв на території Прибалтики 67-ма гвардійська стрілецька дивізія, діючи північно-західніше Шяуляя (Литва), в результаті важких боїв прорвала оборону супротивника на всю глибину й за 4 дні пройшла понад 90 кілометрів, захопивши при цьому до 140 населених пунктів, знищивши понад 1300 солдатів і офіцерів ворога та багато озброєнь і військової техніки.[2]

Внаслідок гострого психозу, спричиненого контузією, отриманою ще у вересні 1941 року, 11 січня 1945 року шпиталізований на лікування до ФЕП-165. Помер 13 лютого 1945 року від паралічу дихання і серцевої діяльності.[3]

Похований на офіцерському кладовищі в місті Паневежисі (Литва)[4].

Нагороди

Був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора (01.03.1938, 09.03.1943), орденами Суворова 2-го ступеня (27.08.1943), Вітчизняної війни 1-го ступеня (29.04.1945) і медалями.

Примітки

Сторінки російської історії. (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 листопада 2015.
Сайт МО РФ «Подвиг народа»: Нагородний лист на нагородження орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. (рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 26 листопада 2015.
ОБД «Мемориал»: Іменний список офіцерів, які померли від поранень і триманих на фронті хвороб у шпиталі ФЕП № 165. (рос.)
ОБД «Мемориал»: Книга обліку померлих ЕГ № 3466. (рос.)

Посилання

Энциклопедия Белгородской области. (рос.)
Хроника Великой войны: 1939–1945. (рос.)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Сторінки російської історії. (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 листопада 2015.

[2] Сайт МО РФ «Подвиг народа»: Нагородний лист на нагородження орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. (рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 26 листопада 2015.

[3] ОБД «Мемориал»: Іменний список офіцерів, які померли від поранень і триманих на фронті хвороб у шпиталі ФЕП № 165. (рос.)

[4] ОБД «Мемориал»: Книга обліку померлих ЕГ № 3466. (рос.)