Єфет Євген Борисович

Народився і виріс в Євпаторії в караїмській сім'ї. З дитинства мріяв стати моряком, захоплювався історією вітчизняного флоту та вивчав все, що пов'язано з військово-морською службою[3]. Під час літніх канікул працював човнярем, корзинщиком в пекарні, матросом на рятувальній станції[4][5]. У 1927 році закінчив 1-шу Євпаторійську дев'ятирічну школу[6]. У 1929 році переїхав до Ленінграда, працював на заводі «Червоний путиловець»[5].

У 1930 році вступив до Військово-морського училища імені М. В. Фрунзе, де й став членом Комуністичної партії[7]. Успішно закінчивши в 1933 році училище, направлений викладачем на курси прискореної підготовки командного складу флоту в Кронштадт. У квітні 1934 року домігся переведення на посаду штурмана есмінця «Ленін»[8]. З вересня 1935 на тральщику «Клюз» служив спочатку помічником, а згодом і командиром[9][7]. У листопаді 1937 року був призначений командиром тральщика «Стріла», а в 1939 році — командиром есмінця «Карл Маркс»[7][9]. Зі своїм кораблем брав участь у радянсько-фінській війні, удостоєний ордена Червоного Прапора, а дванадцятьох членів його екіпажу нагородили орденами й медалями[10].

Напередодні Німецько-радянської війни, в 1940 році, став командиром ескадреного міноносця «Гордий»[11].

Під час операції з евакуації гарнізону військово-морської бази Ханко 12 листопада 1941 року загін кораблів у складі есмінців «Суворий» і «Гордий», мінного загороджувача «Урал», 4 тральщиків (Т-206, Т-217, Т-211, Т -215), 6 катерів «малий мисливець» і двох підводних човнів Л-2 і М-98 вийшов у напрямку ВМБ Ханко. На шляху кораблі двічі зазнали торпедних атак, після півночі почали форсування мінного поля, в тралах почалися підриви. В 00:44 14 листопада на міні підірвався й затонув катер МО-301 (весь екіпаж загинув), о 01:05 підірвався й затонув тральщик Т-206 «Верп» (з екіпажу врятовані 21 чоловік, загинули 32 людини). Відразу після вибуху через неузгоджені дії зіткнулися есмінець «Суворий» і тральщик Т-217, при цьому есмінець отримав значну пробоїну. Коли його екіпаж усунув пошкодження й корабель почав набирати хід, біля борту вибухнула міна, корабель втратив хід й отримав значні пошкодження. Для надання йому допомоги повернулися 2 тральщика. Після безуспішної боротьби за порятунок корабля, його екіпаж (230 осіб) прийнятий на борт катерами й тральщиками, есмінець затоплений. Також загинула на мінах підводний човен Л-2 (з екіпажу загинули 49 осіб, врятовано 3 особи), а підводний човен М-98 пропав безвісти (його доля невідома по теперішній час).

До Ханко продовжували рухатися лише есмінець «Гордий», «Урал», 1 тральщик й 3 катери. Протраленої тральщиком смуги було вочевидь замало для безпечного плавання, до того ж всі кораблі «нишпорили» при русі, йти в кільватері один до одного було практично неможливо. У підсумку о 03:20, о 03:30 та в 3:36 есмінець «Гордий» тричі підірвався на мінах, отримав важкі пошкодження й затонув в семи милях на північ від острова Наїссаар[12]. Врятовано були 87 членів екіпажу. Серед загиблих були командир есмінця Є. Б. Єфет, комісар, старпом й інші офіцери, які відмовилися рятуватися раніше своїх підлеглих. О 08:46 на Ханко прибули лише мінний загороджувач «Урал» і 2 катери «малий мисливець» (на їх борту були члени екіпажу загиблого «Гордого»).

Про це повідомлялося в листівці політуправління Червонопрапорного Балтійського флоту, випущеної в 1942 році:

... Корми есмінця так глибоко пішла під воду, що по верхній палубі стало неможливо ходити. Пересуватися по ній можна було тільки поповзом, чіпляючись за скоби і виступи ... До загибелі корабля залишалися лічені секунди, але ні командир, ні комісар не покидали містка. З інших кораблів чули, що з містка гинучого есмінця щось кричали тим, хто чіплявся за якірні пристрої на здибленому баку. Єфет і Сахно підбадьорювали червонофлотців. І раптом пролунав спів. Спершу ледь чутні голоси звучали все голосніше й голосніше. Над нічним морем пливли звуки «Інтернаціоналу». Його співали командир корабля Єфет, воєнком Сахно, співали червонофлотці, що залишилися на кораблі[13].