Войскунський Євгеній Львович

Євгеній Войскунський народився у 1922 році в Баку. Після закінчення середньої школи він поступив у Ленінградську академію мистецтв, проте в 1940 році призваний на службу у військово-морський флот.[1] Під час німецько-радянської війни Войскунський брав участь у обороні півострова Ханко де служив разом із Михайлом Дудіним[2][1], а пізніше в обороні Ленінграда. Пізніше працював військовим кореспондентом. Після закінчення війни служив у військово-морському флоті до 1956 року, отримав звання капітана-лейтенанта, заочно закінчив Літературний інститут імені Горького. Активну літературну діяльність розпочав із 1961 року. Із 1971 року письменник живе у Москві. Тривалий час разом із Дмитром Біленкіним і Аркадієм Стругацьким Войскунський керував Московським та Всесоюзним семінарами молодих письменників-фантастів.[3][1]

Літературну творчість Євгеній Войскунський розпочав у 1955 році книгою морських оповідань.[1][3] З 1961 року розпочав роботу в жанрі наукової фантастики разом із своїм двоюрідним братом Ісаєм Лукодяновим. Зі слів самих авторів, поштовхом до написання їх першого фантастичного роману була дорожня пригода, свідками якої вони стали в рідному для них місті Баку, під час якої пішохід лише дивом проскочив перед колесами вантажівки. На короткий час Войскунському і Лукодянову здалось, ніби пішохід пройшов скрізь автомобіль, який наїхав на нього, неначе як ніж через масло. І саме ідея проникності твердих тіл лягла в основу їх першого спільного і найкращого роману «Екіпаж «Меконгу»»[1], в якому описуються як найновіші наукові відкриття, так і таємниці минулого. Роман умовно входить до дилогії, яку називають «Інститут фізики моря». До неї також включають роман «Ур, син Шама», в якому описується історія хлопчика-шумера, якого іншопланетяни забрали на свою планету, та який завдяки парадоксу Ейнштейна після повернення на нашу планету потрапив у 70-ті роки XX століття. Найпомітнішими іншими фантастичними творами дуету письменників є романи «Дуже далекий Тартесс», «Плескіт зоряних морів», «Незаконна планета», повість «Чорний стовб»[3], оповідання «Прощання на березі», а також цикл творів «Життя і пригоди Олексія Новикова, космічного розвідника». У письменницькому дуеті Ісай Лукодянов був генератором фантастичних ідей та технічних подробиць, а Войскунський переважно робив літературну обробку текстів творів. Проте плідне співробітництво письменників порушилось у зв'язку із незалежними від них причинами. Після публікації роману «Ур, син Шама» письменників звинуватили в сіонізмі, і тривалий час вони не могли публікуватися. Ці звинувачення та неможливість друкуватися призвели до того, що Лукодянов важко захворів, і невдовзі помер, а Войскунський на тривалий час відійшов від написання фантастики. Після 1980 року Войскунський пише переважно твори про німецько-радянську війну «Кронштадт», «Світ тісний», а також роман, присвячений тривалому періоду історії колишнього СРСР «Румянцевський сквер».[1] Лише наприкінці 90-х років XX століття письменник повернувся до жанру фантастики, та опублікував повісті «Химера», яка є переробкою раніше опублікованого оповідання дуету письменників «Прощання на березі», і «Відрядження».

Євгеній Войскунський відомий не лише як письменник, але й як перекладач із азербайджанської мови. Він переклав російською мовою більшість творів азербайджанського письменника Гусейна Аббасзаде.[4]

Помер Євген Войскунський 3 липня 2020 року в Москві.

Твори Євгенія Войскунського та Ісая Лукодянова перекладені англійською, угорською, румунською, французькою, болгарською, японською, німецькою та іншими мовами.

Євгеній Войскунський нагороджений орденом Вітчизняної війни, двома орденами Червоної зірки, орденом «Знак Пошани», та медалями «За бойові заслуги», «За оборону Ленінграда» і «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.». У 1984 році за твори про військових моряків Войскунський отримав премію імені Костянтина Симонова. У 2003 році Євгеній Войскунський отримав премію імені Єфремова за визначний внесок у розвиток фантастики, а в 2004 році отримав премію Російського Конвенту шанувальників фантастики. У 2009 році Євгеній Войскунський отримав премію імені братів Стугацьких в номінації «Критика і публіцистика», а в 2011 році отримав премію «Аеліта» за визначний внесок у галузі фантастики.

Євгеній Войскунський був одружений, його син Олександр Войскунський є відомим російським психологом, спеціалістом із впливу Інтернету на психіку людини.[5][6]

• Первый поход. \ Повести. — М.: Воениздат, 1956
• Наш друг Пушкарёв. \ Рассказы. — М.: Воениздат, 1960
• Экипаж «Меконга». \ Роман. — 1962. М.: Детгиз (у співавторстві з І. Б. Лукодяновм)
• На перекрёстках времени. \ НФ-рассказы. — М.: Знание, 1964 — (У співавторстві з І. Б. Лукодяновим)
• Очень далёкий Тартесс. \ Фант. роман. — М.: Молодая гвардия, 1968 — (У співавторстві з І. Б. Лукодяновим)
• Плеск звёздных морей. \ Роман. — М.: Дет. литература, 1970 — (У співавторстві з І. Б. Лукодяновим)
• Море и берег. \ Повести и рассказы. — М.: 1975
• Ур, сын Шама. \ Фант. роман. — М.: Дет. литература, 1975 — (У співавторстві з І. Б. Лукодяновим)
• В дальнем плавании / Е. Л. Войскунский. — М. : Знание, 1980. — 96 с. — (Прочти, товарищ!).
• Незаконная планета. \ НФ-роман. — М.: Дет. литература, 1980 — (У співавторстві з І. Б. Лукодяновим)
• Чёрный столб. \ НФ-повести. — Баку: Гянджлик, 1981 — (У співавторстві з І. Б. Лукодяновим)
• Кронштадт. \ Роман. — М.: Сов. писатель, 1984
• Мир тесен. \ Роман. — М.: Сов. писатель, 1990
• Девичьи сны. \ Роман. — М.: Текст, 2000
• Химера. Командировка. \ Повести. — М.: РИПОЛ-КЛАССИК, 2004
• Очень далекий Тартесс \ Фант. роман. — М.: Вече, 2006 — (У співавторстві з І. Б. Лукодяновим)
• Баллада о Финском заливе \ Документальная повесть. — Ж-л «Дружба народов», 2005
• Румянцевский сквер. \ Роман. — М.: Текст, 2007
• Остров в океане \ Эссе. — Ж-л «Если», № 8, 2008.
• Полвека любви. \ Мемуарный роман. — М.: Текст, 2009

• Євгеній Войскунський на сайті livelib.ru (рос.)
• Євгеній Войскунський на сайті fantlab.ru (рос.)
• Писатель Евгений Войскунский. Интервью. Радио «Свобота» (рос.)
• Классики: Евгений Войскунский, Исай Лукодьянов (рос.)