Іванов Борис Миколайович

Народився у Петербурзі в родині військового моряка, рано залишився сиротою.

1916 року опиняється в Києві, влаштовується робітником у кондитерській. Тут познайомився з робітниками-підпільниками, бере участь у розповсюдженні прокламацій серед солдатів, котрі відправлялися на фронт.

В часі громадянської війни — розвідник і кулеметник у загоні Боженка, на панцернику «Красний ураган» як червоноармієць вів бої за Ніжин і Київ; був сигнальником і кулеметником Дніпровської воєнної флотилії. Був у боях під Лоєвим, Пічками, Трипіллям — на канонерських човнах «Вірний», «Губітельний», «Загрожуючий». Згодом — Чорноморський флот, в загоні тралення та загородження — сигнальник на кораблі «В. І. Ленін», загін розміновує води Чорного моря.

В тому часі захоплюється ліпленням, військове командування його скеровує на навчання до Одеського політехнікуму образотворчих мистецтв, вчився у Бориса Яковлєва — 1924—1929. На другому курсі йому доручили зняти посмертну маску з Григорія Котовського.

Був двадцятип'ятитисячником, здійснював по селах колективізацію. Працював головним художником Міськкомунвідділу Одеси, організатор і директор художнього технікуму в Миколаєві (1930—1934). Після закінчення навчання працював у відділі мистецтва Наркомосу в Харкові, 1933 року переїхав до Києва, займається лише скульптурою.

26 червня 1941 він добровільно вступає до Пінської флотилії, стає кулеметником на моніторі «Житомир». У вересні у районі Голосіївського лісу групу моряків-дніпровців оточили значно більші сили ворога. Коли скінчились гранати і патрони, Іванов, двічі поранений, останньою гранатою підірвав себе разом з гітлерівцями — про це повідомив у спогадах Олексій Ізмалков, колишній головний художник ВМФ СРСР, моряк Волзької військової флотилії[1]. Таким чином Іванов входив до складу так званого 2-го сухопутного загону ПВФ чисельністю 300—400 чоловік, що складався з особового складу екіпажів загиблих кораблів ПВФ та боронив рубежі Київського укріпрайону поблизу Голосіївського лісу[2] під час другого німецького штурму Києва[3]. Але проти цієї версії свідчить той факт, що бої на рубежах КиУР, у тому числі в Голосіївському лісі, закінчилися 19 вересня, коли Червона Армія залишила місто Київ[3]. Найбільш вирогіднішою версією загибелі Іванова Б. М. є дані про його смерть під містечком Бориспіль на Лівобережжі 20 вересня[4], де в той день йшли запеклі бої моряків-дніпровців з ворогом[2].

• 1929 — «Воєнмор»,
• 1935 — «Снайпер»,
• 1938 — «Моряки», відміченого I-ю премією на VI Всеукраїнській художній виставці
• 1939 — «В. П. Чкалов», зберігається в Національному художньому музеї України,
• 1940 — Паркова статуя льотчика Чкалова, встановлена у Києві,
• 1941 — Пам'ятник Котовському, Котовське,
• «Г. І. Котовський»,
• портрет Г. Петровського,
• портрет П. Постишева,
• портрет актора М. Щепкіна.

В 1965 році в Київі на будинку № 6 пл. Калініна, нині Майдан Незалежності, було встановлено меморіальну дошку.[5]

  Художники, які загинули в боротьбі 

проти німецько-фашистських загарбників
       у 1941-1945 роках
    Вербицький Лазар Якович
    Горілий Павло Петрович
    Донченко Євген Семенович
    Іванов Борис Миколайович
    Кияшко Євген Іванович
    Нерубенко Володимир Федорович
    Пивоваров Григорій Леонідович
    Приходько Яків Степанович
 Брати по мистецтву, ви завжди з нами.

• Прес-центр^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• УРЕ
• Дніпровська військова флотилія
• Скульптор Борис Іванов
• Київський календар (рос.)