Боженко Василь Назарович

Васи́ль Наза́рович Боже́нко (1867/1869/1871, с. Бережинка, нині Кропивницький район — 19 серпня 1919, Славута або 21 серпня 1919, Житомир) — більшовицький польовий командир та військовий діяч часів війни 1917—1921 років, українофоб, колаборант, посібник російських більшовиків.

Василь Назарович Боженко
Народився 1871
Хутір Бережинка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська Імперія
Помер 21 серпня 1919(1919-08-21)[1]
м. Славута, Заславський повіт, земля Погорина, УНР
Поховання Житомир
Діяльність революціонер
Учасник Російсько-японська війна, Громадянська війна в Росії і Радянсько-українська війна (1917—1921)
Військове звання командир бригади
Наступник Васіч Василь Миколайович
Партія РСДРП
Родичі Боженко Назар
У шлюбі з Боженко Феодосія Мартинівна

Входить до числа постатей, які підпадають під закон про декомунізацію[2].

Життєпис

До революції

Народився 1871 (за іншими даними — 1867 або 1869) року[3] в сім'ї бідняка у селі Бережинка Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Кропивницький район, Кіровоградська область, Україна). З 12 років йому довелось піти на заробітки. В березні 1904 за поширення листівок Одеського комітету РСДРП був вперше заарештований. Учасник російсько-японської війни. Повернувшись з війни, продовжував революційну роботу в масах на Єлисаветградщині, за що у 1907 був позбавлений волі на три роки.

З 1915 по 1917 — столяр у Київських механічних майстернях, один із керівників профспілкового руху: голова профспілки деревообробників. 3 березня 1917 на зборах представників заводів та майстерень Боженко обирається до Тимчасового виконавчого комітету по організації Київської ради робітничих депутатів, тоді ж вступає у більшовицьку партію[4].

Після революції

Під час Київського січневого збройного повстання 1918 року на чолі Деміївського червоногвардійського загону брав участь у боях проти Української Центральної ради. З березня 1918 року після зайняття Києва німецькими військами — на Донбасі. У травні того ж року на чолі невеликого загону виходить з України в «нейтральну зону». Як свідчить очевидець, на початку вересня В. Н. Боженко з титулом «командуючого всіма повстанськими силами» у селі Юринівка (на той час — Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії) займається організацією повстанських загонів, очолює повітовий військово-революційний комітет. Результатом його роботи стає злиття щонайменше 30 загонів у три з'єднання, командирами яких було призначено його самого, Салая та Черняка.

Надгробна плита у Житомирі
Пам'ятник у Києві (було зруйновано у 2015 році)

Наприкінці вересня 1918 призначений командиром 2-го батальйону, а в листопаді — командиром Таращанського полку, пізніше — командиром Таращанської бригади, що входила до складу 1-ї української радянської дивізії, згодом — 44-ї стрілецької дивізії, якою командував Микола Щорс. Таращанський полк, разом з Богунським, брав участь у бойових діях проти Директорії і захопленні Києва 5 лютого 1919, за що був нагороджений Червоним прапором, а командир Боженко — іменною золотою зброєю. За життя нагороду Боженкові так і не було вручено.

Смерть

Помер (за однією з версій був отруєний ЧК в процесі ліквідації партизанщини в Червоній Армії)[5], за одними даними 21 серпня 1919 року в Житомирі[3], за іншими — на станції Славута 19 серпня 1919. Похований у Житомирі, могила не збереглася.

Родина

Дружина Боженка — Феодосія Мартинівна — загинула при загадкових обставинах (за однією з версій, була вбита ЧК)[5] у 1919 році. Ймовірно, похована в Києві. Брат Михайло за часів громадянської війни командував ескадроном Богунського полку, брав участь у німецько-радянській війні: був командиром загону народного ополчення Дніпровського металургійного заводу ім. Дзержинського[6].

Ставлення до української мови

Затонський наводив приклад Василя Боженка, який на прохання поставити україномовну п'єсу відповів ламаною російською (добре її так і не вивчив): «Пьесу розришаю, но заприщаю, как на контреволюционном языке»[7].

Пам'ять
  • Вулиця Боженка — у багатьох містах України (близько 70-ти) та Росії періоду більшовизму. В процесі декомунізації в Україні назва вулиці Боженка залишилася тільки в Луцьку та окупованому Луганську.

Примітки
  1. Боженко Василий Назарович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Список осіб, які підпадають під закон про декомунізацію | Офіційний вебсайт УІНП. www.memory.gov.ua. Процитовано 11 лютого 2019.
  3. Шушківський А. І. Боженко Василь Назарович… — С. 172.
  4. Згідно з «канонічним» за радянських часів виданням «Історії Великого Жовтня», у Тимчасовому комітеті Боженко був єдиним більшовиком поміж решти членів комітету: трьох есерів та трьох меншовиків.
  5. Митрофаненко Ю. Боженко, Щорс та інші. Трагедія «червоних отаманів»
  6. Див. Григорович Д. Ф., Замлинський В. А., Немятый В. Н. Коммунистическая партия Украины в годы Великой Отечественной войны. — К. : Політвидав України, 1980.
  7. Стецишин О. Як більшовики зневажали українську мову // Історія. — 2016. — № 8 (33) (серп.). — С. 4—5.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.