Бориспіль

Бориспіль — одне з найдавніших поселень Київщини, відоме за літописними матеріалами як Летч, Льто, Олто. Перша літописна згадка про нього відноситься до поч. XI ст. коли в братовбивчій війні (1015—1019) між синами київського князя Володимира на річці Альті загинув князь Борис, який з 1072 року канонізований як один із перших святих Київської Русі. З іменем Бориса і пов'язана сучасна назва міста. Далі Летч неодноразово згадується в літописах до 1154 р. як укріплене городище, яке стояло на підвищенні між двома рукавами р. Альти. Місцевість була заболочена і лісиста. Летч за часів Київської Русі був не тільки укріпленим пунктом на межі Київського та Переяславського князівства, але й місцем зміни коней та місцем відпочинку для різних посольств, гінців, княжих дружин, князів.

Під час монголо-татарської навали поселення на території сучасного Бориспільського району та сам Летч були зруйновані. А з XIII ст. ці землі переходять під владу Великого князівства Литовського.

Пізніше ця територія належала королівському товмачу Солтанові Албеєвичу. В 1508 році він продав ці землі Київському Пустинно-Микільському монастирю. Монахи володіли землею до кінця XVI ст. Ймовірніше всього, що в цей час Бориспіль (в окремих джерелах — Баришпіль, Боришпіль) і отримав свою сучасну назву. На монастирських землях в цей період почали селитися втікачі з Правобережжя.

Після 1569 року всі українські землі, які раніше належали литовцям, відійшли до польської Корони. За рішенням польського сейму від 1590 року містечко Бориспіль отримав у володіння Войтех Чоновицький, який в документах 1590 року згадується як гетьман запорізьких козаків. У цих документах Бориспіль вперше згадується як містечко.

У 1596 році Бориспіль, який на той час був уже значним поселенням, Сигізмунд III зробив королівською маєтністю. Того ж року було утворено Бориспільське староство.^{[джерело?]} В часи польського панування місту було надано Магдебурзьке право. Відтоді міська ратуша Борисполя користувалася власною печаткою з гербом — зображенням Святого Станіслава (Інститут рукопису НБУ ім. В. Вернадського. — Ф. 1. — Спр. 50683).

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. Україну охоплює ряд козацько-селянських повстань. За придушення повстання під проводом Семерія (Северина) Наливайка (1594–1596) сейм надав Бориспільське староство магнату Станіславові Жолкевському спочатку у ленне володіння, а з 1623 року воно стає власністю родини Жолкевських (залишається ним до 1648 року)^{[джерело?]}. Тоді у містечку було 77 господарств і близько 370 мешканців.

Наприкінці XVII ст. Бориспіль став досить великим містечком з двома брамами — Переяславською та Київською, кількома вулицями. Тут жили переважно міщани, які займались ремеслами та промислами. У XVIII столітті Бориспіль перетворився на значний економічний центр. Цьому сприяло те, ще тут проходив шлях Київ-Полтава.

Універсалом від 14 січня 1752 року гетьман Кирило Розумовський передав Бориспіль з навколишніми землями у вічне володіння своїй сестрі та її чоловіку, бунчуковому товаришу Юхиму Дарагану. На той час Бориспіль мав офіційний статус сотенного містечка Київського (давніше — Переяславського) полку.

Є на мапі 1787 року[3]

У 1802 році Бориспіль став волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії. У місті діяли три парафіяльні школи, а в 1842 році відкрито початкове народне училище для державних селян. Варто згадати, що у місті на той час перебувала досить велика єврейська громада, існувало єврейське кладовище.

Під час Більшовицько-польської війни 2 червня 1920 року біля Борисполя відбувся бій між польсько-українськими та російськими червоноармійськими частинами. Тоді ж у травні-червні, в очікуванні звільнення від більшовицької окупації, місцеві мешканці підняли антирадянське повстання. Утім, об'єднані польсько-українські сили не змогли надати підтримку повстанцям і виступ був жорстоко придушений російськими військами.[4]

Того ж 1920 року в Борисполі було встановлено радянську владу. Почали створюватися сільськогосподарські артілі. Того ж року Бориспіль увійшов до складу Київської губернії, а в 1923 році став центром району. На той час у місті продовжувала існувати велика єврейська громада та єврейське кладовище.

3 1929 року починається колективізація. Це була справжня трагедія для українського селянства. Як і всюди по Україні, у Бориспільському районі вона супроводжувалася масовим розкуркуленням, знищенням найпрацьовитішого і тому найзаможнішого прошарку селянства. Люди в колгоспи йшли неохоче, чинили опір колективізації. Прокотилася хвиля «бабських бунтів». На придушення такого бунту в Борисполі було викликано кінну міліцію з Києва. Але незважаючи на опір населення, колективізація продовжувалася. 3 дрібних артілей утворюються 4 колгоспи: ім. Шевченка, ім. Кірова, «Серп і молот», «Перемога».

Війська Російської імперії проходять через Бориспіль, 1877 рік Війська Російської імперії проходять через Бориспіль, 1877 рік  Вулиця Київський шлях у Борисполі, 1902 рік Вулиця Київський шлях у Борисполі, 1902 рік

Меморіал жертвам Голодомору 1932-1933 р.р., Книшовий меморіально-парковий комплекс

Смертність сільського населення Бориспільського району (без м. Борисполя) з 1 січня 1933 р. до 1 січня 1934 року склала 5739 чоловік. Серед померлих за цей період було 266 дітей віком до одного року. Це за звітами. Фактично ж втрати були значно більшими.

Жертвами репресій стали багато жителів району та міста Борисполя. Серед них: Тарабан — нач. райземвідділу, Степанов — голова райвиконкому, Пінчук — бандурист, молодий письменник Жигалко та багато інших.

1939 року село Бориспіль отримало статус смт.[5]

23 вересня 1941 року Бориспіль окупували німецькі війська. На території аеродрому до жовтня 1942 року функціонував табір для військовополонених. У лютому 1943 року в придніпровських лісах біля Сошникова розпочав свою діяльність партизанський загін ім. Щорса. Звільнення Бориспільського району почалося у вересні 1943 року, у цей час тут діяли дві армії (38-а — під командуванням Никандра Чибісова, 40-а — під командуванням Кирила Москаленка). Бориспіль звільняла 136-а дивізія під командуванням Івана Пузікова. В ніч на 23 вересня бійці дивізії увірвались у місто, захопили аеродром, багато зброї, чимало полонених. За два роки окупації нацисти вбили і закатували в районі 497 громадян. Понад 5 тисяч вивезли до Німеччини. В боях за визволення від німецьких загарбників загинуло понад 8 тисяч мешканців району, у тому числі понад три тисячі бориспільців. Більше 5 тисяч воїнів лежать в братських могилах району. На території сучасної школи лінгвістики в період 1941—1943 рр.нацисти проводили розстріли місцевого населення. Після війни учні тоді ще 5-ї школи насипали курган з землі привезеної з місць найбільших битв Радянсько-німецької війни.

У 1959 р. чисельність населення Борисполя досягла 17,2 тис. осіб.

У 1965 році прийняв перших пасажирів новий Бориспільський аеропорт.

На початку 1970-х років Бориспіль почав інтенсивно розбудовуватися: виросло селище будівників газопроводу, з'явилися нові житлові квартали, де живуть переважно працівники аеропорту. У 1975 році Бориспіль отримав статус міста обласного підпорядкування[6].

Як свідчать дані, на початку 1980-х років на території міста та району працювали 36 промислових та сільськогосподарських підприємств, 27 будівельних та транспортних підприємств, 20 середніх та 8 восьмирічних шкіл, 50 медичних установ, 34 будинки культури та клуби, 47 бібліотек, спортивна та музична школи, районний будинок побуту, будинок культури.

Бориспільський район кінця 1960-х — поч. 1990-х років: всього по місту і району — 136 великих і малих підприємств і організацій, 15 радгоспів, 4 радгоспи-птахофабрики.

Галерея
Пам'ятний знак на честь перебування в м. Борисполі Т. Г. Шевченка Пам'ятний знак на честь перебування в м. Борисполі Т. Г. Шевченка  Книшовий меморіальний парковий комплекс Бориспіль Книшовий меморіальний парковий комплекс Бориспіль

З 24 серпня 1991 року — в складі Незалежної України.

Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 1000-річчя Борисполя відзначалося на державному рівні[7].

За класифікацією Кеппена клімат відносять до вологого континентального з теплим літом (Dfb). Середньорічна температура складає 8,0 °C, кількість опадів — 602 мм.[8]

Сферу культури в місті (і в цілому районі) репрезентують:

• міський будинок дитячої та юнацької творчості;
• міська централізована бібліотечна система[10] (також є 7 шкільних бібліотек та інших установ);
• у місті діє Бориспільський державний історичний музей;

Будинок дитячої та юнацької творчості міста Бориспіль.	Кінотеатр «Європа» До реставрації — «Дружба».	Бориспільський державний історичний музей.

Улюбленим місцем відпочинку містян є центральний парк, де в тому числі розташовані меморіал пам'яті воїнів Радянсько-німецької війни і алея героїв, міський стадіон «Колос» і міська спортивна школа, різноманітні заклади відпочинку, кафе, атракціони тощо.

Погруддя Павла Чубинського

Цікавими об'єктами історичного минулого та архітектури у Борисполі є:

• вал ІХ—ХІІ століть;
• Борисо-Глібська церква;
• Пожежна вежа;
• Меморіал пам'яті жертв Голодомору;
• Книшове кладовище;
• Залізничний вокзал 1901 року;
• Пам'ятник «Святий князь Володимир — Хреститель Русі-України»;
• Книшовий меморіальний парковий комплекс[11].

У місті також встановлено ряд інших пам'ятників і пам'ятних знаків — меморіал воїнів Німецько-радянської війни, пам'ятники П. Чубинському, пам'ятні знаки на честь перебування Т. Г. Шевченка в околицях міста і воїнам-афганцям.

Після здобуття Україною незалежності містяни неодноразово порушували питання знесення пам'ятника В. І. Леніну та зміни назв декількох вулиць. Наприклад, у ніч на 1 березня 2011 року представники організації «Патріот України» розбили постамент довкола пам'ятника Леніну, на якому були написані металеві букви «В. І. Ленін»[12]. 22 серпня 2011 року пам'ятник Ленінові було перенесено з площі перед Міськрадою[13]. 21 лютого 2014 місцевими мешканцями його було остаточно знесено[14].

Бориспільці пропонують замість Леніна поставити пам'ятник Павлові Чубинському. Автор тексту до українського гімну народився в їхньому місті.

23 серпня 2014 року у День Державного Прапора України урочисто відкрито пам'ятник Героям Небесної сотні[15].

• 
  Свято-Покровський кафедральний собор
• 
  Храм Святого пророка Іллі
• 
  Свято-Миколаївська церква
• 
  Храм Святих Володимира й Ольги (УГКЦ)

• Головатий Юрій Максимович
• Павловський Рафаіл Семенович
• Шкіль Василь Федорович
• Раєвський Петро Іванович

• Степаненко Сергій Євгенович (1967—2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.