Трипілля

Село Трипілля розміщене на правому березі Дніпра, у долині річки Красна при впадінні р. Бобриці, за 3 кілометри від станції Трипілля-Дніпровське. Тут сходяться три родючі долини, три поля, розмежовані річками Стугною, Красною та Бобрицею, тож невипадково виникла нехай і помилкова гіпотеза про те, що саме це дало назву селу.

При в'їзді до села Трипілля височіє Дівич-гора, на якій було розкопано жертовник богині-діви зарубинецької культури (ІІІ ст. до н. е. — ІІ ст. н. е.), залишки давньоруського городища — рештки міста Трепо́ля, згаданого в літописі від 1093 р. як уже існуюче. Ймовірно побудоване воно було близько 1032 р., коли Ярослав Мудрий, укріплюючи кордони Русі, ставив міста по Стугні.

Село відоме Трипільською ТЕС, яка є найбільшою ТЕС Київщини. На даний час електростанція знаходиться на території міста Українка біля станції Трипілля-Дніпровське.

Де ля Фліз. Трипілля (1854)

У центрі села на Посадовій Горі виявлено поселення трипільської культури (друга половина V тис. до н. е.) Ще одне поселення того ж часу площею близько 100 га знаходиться на околиці, біля дороги до с. Щербанівка, розкопане В.В.Хвойкою у 1897—1907 рр. Знахідки зберігаються у Національному музеї історії України. На Посадовій Горі є знахідки кераміки бронзової доби. Поселення ранньої залізної доби виявлено в різних частинах села, зокрема в урочищі Киселівка. За околицею на плато кургани скіфського часу, частина розкопана Хвойкою. На березі Дніпра (нині затоплений) при впадінні р. Красної виявлено сліди плавлення заліза часів зарубинецької культури.

Місто часів Київської Русі розташовувалося на Посадовій горі та біля її підніжжя. Час заснування — ХІ ст. підтверджено знахідками керамічного посуду цього часу, археологічними розкопками на горі зафіксовано культурні нашарування ХІ-XVII ст. Складалося з укріпленого дитинця та посаду загальною площею близько 30 га. Простежено у верхній частині гори сліди оборонного рову. З півночі посад був захищений р. Красною, з інших боків — штучним каналом, рештки якого збереглися до XVIII ст. Можливо, з ним пов'язана літописна згадка про «водні ворота» Треполя. У місті знаходилися стоянки торгових суден, що ходили по Дніпру. У околицях міста розвивалося гончарство, виявлено сліди гончарної майстерні в ур. Киселівка. Місто неодноразово згадано в літописах в зв'язку з міжусобними війнами та війнами проти половців.

Зокрема 1093 року половці розбили руське військо в битві на річці Стугна, поблизу Треполя[1].

Згадується в літописах Треполь і в 1135 та 1205 рр. Під час монгольської навали на Русь наприкінці 1240 р. місто було пограбоване і спустошене, але вже в 1300 р. згадується серед відроджених міст Київської землі.

На початку XVI ст. місто стало власністю бояр Детьковичів (Трепольських), які близько 1550 р. збудували тут мурований замок на Посадовій горі. Підвалини замку з каменю та цегли-литовки по вул. Рибальській та рештки оборонного валу дійшли до наших днів. У місті було три церкви та численні садиби заможних мешканців. Під час розкопок знайдено посуд XIV—XVII ст. та керамічні кахлі.

1592 р. Трипілля і замок були захоплені військами К. Косинського, 1596 р.— Северина Наливайка. В районі Трипілля відбувся бій з коронним військом. 1620 р. власники міста — Трепольські продали місто М.Бжозовському та А. Зборовському.

Після 1648 р. створена козацька Трипільська сотня у складі Київського полку. В 1659 році Трипілля було спалене військами російського воєводи Василя Шереметьєва. Зазнало до 1675 р. кілька нападів і було спалене остаточно, що підтверджено археологічними розкопками.

1 травня 1713 року гетьман Іван Скоропадський у листі до київського полковника попереджає про те, що козак Швайка зібрав і переправив через річку Рось близько 100 коней для нападу на Трипілля.[2]

Під час Коліївщини через село проходив повстанський отаман Микита Швачка (Швайка). Тут він мав збройну сутичку з московською частиною, яка стала в обороні поляків. Змусивши боєм ту частину відступити за кордон, Швачка, проте, був заскочений і повернув свій похід до Білої Церкви[3].

Із 1781 року Трипілля належало до Київського повіту Київської губернії і стало значним торговим осередком. Наприкінці 19 ст. засновано чавуноливарний і цегельний заводи. На 1900 рік чисельність населення становила 5,7 тис. осіб, на 1919 рік — 7,9 тис. осіб.

У січні 1919 Трипілля стало центром повстання проти Директорії Української Народної Республіки на чолі з уродженцем містечка отаманом Зеленим, а навесні 1919 року — центром антибільшовицького сел. руху в Київ. губ. У травні 1919 року після тривалого артилерійського обстрілу містечко захопили особливий загін Трипільського напрямку та Дніпровська флотилія червоних, але 3 липня 1919 Зелений відбив містечко. 4 липня 1919 сталася «трипільська трагедія» (за версією червоних), або «трипільська відплата» (за версією повстанців). Група червоних командирів та комсомольців була розстріляна на трипільській кручі (за версією червоних), або пройшла через «Божий суд» (за версією повстанців). У вересні 1919 повстанці визнали верховною владою Директорію УНР. Зелений, який був смертельно поранений у бою з денікінськими військами, за переказами, таємно перепохований у Трипілля. Радянську владу остаточно встановлено у травні 1920. За участь у повстанському русі рад. владою репресовано близько 700 мешканців Трипілля.^{[джерело?]}

Із 1923 р. перейменоване на Комсомолля — у складі Обухівського р-ну (1962—66 рр.— Кагарлицького р-ну), із 1925 р. має статус села.

1930 створено сільгоспартіль ім. Г. Петровського. Під час колективізації 1929 виселено до Сибіру 50 родин «куркулів», під час Голодомору 1932—1933 років в УСРР померло бл. 1,5 тис. мешканців села^{[джерело?]}. У 1930-ті рр. засуджено 500 мешканців села, із них 124 страчено^{[джерело?]}.

Із 30 липня до 2-ї половини серпня 1941 йшли оборонні бої на Трипільському плацдармі. Під час гітлерівської окупації (19 серпня 1941 — 8 листопада 1943) в селі діяло партійне підпілля. 1 липня 1943 року німецько - фашистськими загарбниками біля села в урочищі Розкопана розстріляно 700 мешканців Обухівського району, у тому числі мешканців Трипілля. На примусову роботу в Німеччину 1942-43 роки вивезено близько 600 мешканців села.

У 1950—60-ті рр. більшість мешканців Трипілля працювали в сільському господарстві та на рибопереробному заводі. У 1960-ті рр. історична частина села в заплаві річки Красна частково перенесена на височини через загрозу затоплення водами Канівського водосховища.

У 1956 році на вшанування учасників «Трипільського походу» на Посадовій горі встановлено обеліск. У 1959 році відкрито музей історії комсомолу. 1996 року на його базі створено Київський обласний археологічний музей, біля якого 2002 року встановлено пам'ятник В. Хвойці. У 2005 році відкрито приватний історико-археологічний музей «Прадавня Аратта-Україна» (закритий 2011 р.) Також в селі діє музей Бойової слави с. Трипілля. 2008 року неподалік обеліска встановлено пам'ятник отаману Зеленому.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2945 осіб, з яких 1342 чоловіки та 1603 жінки.[4]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 2874 особи.[5]

• Вадіс Олександр Анатолійович, генерал-лейтенант, начальник Управління контррозвідки СМЕРШ 1-го Білоруського фронту.
• Заброда Василь Климович, український футбольний функціонер.
• Заброда Оксана Кирилівна (1907—1977) — український радянський театральний режисер.
• Данило Терпило (* 16 грудня (28 грудня) 1886 с. Трипілля — † кінець листопада 1919, с. Стрітівка) — український революціонер, повстанський отаман, відомий під іменем Зелений.
• Валентин Терпило (* 11 березня 1934) — український економіст і банкір.
• Тимофій (Щербацький) — релігійний діяч, митрополит Київський і Галицький (1748—1757).
• Мамалига Анастасія Іванівна (1940) — український науковець-мовознавець, доктор філологічних наук, професор.

• 

  Музей «Прадавня Аратта — Україна». Будинок трипільців, реконструкція М. Ю. Відейка
  Трипільська культура
• Трипільська сотня
• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

• К. Буренко, М. Відейко Трипілля в течії віків. — К.: Прес-Кіт, 2012.
• М. Ю. Відейко. Трипілля // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 152. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Trypol // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 533. (пол.).— S. 533—536. (пол.)
• Домінік П'єр Де ля Фліз. Трипілля // Медико-топографічний опис державних маєтностей Київської округи з зображенням деяких природних витворів рослинного і тваринного світу, разом із статистикою кожного села, їхнім виглядом, зробленим з натури, зображенням селянських костюмів та географічною картою Київської округи. — К., 1854. — С. 528—530.
• Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989.

• Трипілля // Шевченківська енциклопедія: — Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 300.
• Трипілля // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1932-1934. — 1000 екз.
• Трипільська сільська рада
• Трипільська культура на Київщині
• Приватний історико-археологічний музей «Прадавня Аратта — Україна»
• Трипільська культура — Barbaricum
• Офіційний вебсайт Київської обласної державної адміністрації
• Трипілля — Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, тома — Історія міст і сіл Української РСР: Київ. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1968., Історія міст і сіл Української РСР. Київська область / Ф. М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. — 792 с.)
• Київський обласний археологічний музей. с. Трипілля / Киевский обласной археологический музей в с. Триполье
• Дивосвіт Трипілля. Буклет. Київ, Національний музей історії України, 2008.