Іво Санадер

У період своєї роботи в Австрії Санадер активно зайнявся політикою і створив в країні місцеве відділення хорватської націоналістичної партії «Хорватська демократична співдружність» (ХДС)[5][8].

Навесні 1990 року ХДС отримала близько 58 % голосів виборців на парламентських виборах в Хорватії; президентом республіки новообраний парламент обрав лідера партії Франьо Туджмана (хорв. Franjo Tudjman)[9][10]. У тому ж році Санадер знову повернувся до Спліта, де продовжив брати участь в діяльності ХДС[8]. У 1991—1992 роках Іво, за партійним призначенням, працював директором Хорватського національного театру в Спліті[4][5][8]. Згодом в пресі повідомлялося про політику «хорватізаціі репертуару», яку проводив Санадер як керівник театру[5].

У червні 1991 року Хорватія отримала повну незалежність від Югославії[11][12]. Незабаром почалася війна між хорватами і хорватськими сербами, що проголосили власну незалежність від Хорватії і яких підтримувала центральна влада Югославії[13]. У цей час Санадер входить до складу Сплітського комітету з питань обміну військовополоненими[8].

У 1992 році завдяки підтримці відомого діяча ХДС Йосипа Манолича (хорв. Josip Manolic) Санадер потрапляє до верхньої частини партійного передвиборного списку, завдяки чому був обраний до палати депутатів хорватського парламенту[4][6][8].

Санадер справив добре враження на президента Туджмана[8]. У тому ж році він був призначений міністром науки і технології і залишався на цій посаді до січня 1993 року[4][5]. У 1993—1995 роках Іво Санадер був заступником міністра закордонних справ Мате Гранича (хорв. Mate Granic)[4][6][14].

У листопаді 1995 року Санадер став главою адміністрації президента Туджмана і одночасно зайняв пост генерального секретаря Ради оборони і національної безпеки країни[4][5][6]. У січні 1996 року Санадер увійшов до складу Об'єднаної ради зі співробітництва між Хорватією і Боснією і Герцеговиною[5]. Однак уже в 1996 році Туджман зняв Санадера з цих посад[4][6]. За деякими даними, Санадер повсякчас нехтував своїми обов'язками, що не сподобалося президентові Франьо Туджману. Свою роль у охолодженні останнього до голови своєї адміністрації могли зіграти і неприязні стосунки між Іво та близькими соратниками Туджмана Гойко Шушаком (хорв. Gojko Susak) та Івічем Пашаличем (хорв. Ivic Pasalic)[8].

У 1996 році Санадер знов стає заступником міністра закордонних справ Хорватії Мате Гранича (залишався на цій посаді до 2000 року)[4][6]. У цей період він активно спілкується з видатним підприємцем Мирославом Кутлою (хорв. Miroslav Kutle), якого пізніше неодноразово судили за великі розтрати і підробки документів під час приватизації підприємств, вчинені ним у 1990-ті роки[15][16]. У 2000-ні роки були оприлюднені документи, які свідчили про те, що Кутла переводив на рахунки Санадера та іншим чиновникам значні суми[8].

Міхеїл Саакашвілі та Іво Санадер на конгресі Європейської народної партії у Варшаві 2009 року

У грудні 1999 року помирає Франьо Туджман, і вже в квітні 2000 року Іво Санадер обрається замість нього головою Хорватського демократичного союзу[4][5][7][17]. У тому ж році ХДС зазнала поразки на парламентських виборах і втратила владу[6]. Проте сам Іво був обраний до палати депутатів, де став заступником голови комітету із закордонних справ[4]. Політик закликав сербських біженців, які залишили Хорватію під час війни, повернутися до країни[6], проте виступив проти повної співпраці Хорватії з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії (МТКЮ), що переслідували осіб, замішаних у військових злочинах. Санадер застерігав трибунал від політично ангажованих рішень і заявляв про неможливість передачі представникам трибуналу документів, пов'язаних з основними військовими операціями середини 1990-х років років[18]. Очоливши ХДС, який в роки правління Туджмана був основним націоналістичним рухом, Санадер провів в партії значні реформи, відтіснивши від управління найбільш радикальних націоналістів, а також багатьох членів керівництва, які підозрювалися в корупції[6]. У той же час в пресі сам Санадер звинувачувався в фінансових махінаціях. Зокрема, стверджувалося, що він, використовуючи шантаж і непрозорі фінансові операції, придбав триповерховий будинок на околиці Загреба[6].

Іво Санадер, Ангела Меркель і Юркі Катайнен

Суперники ХДС, перебуваючи при владі, не змогли значно поліпшити економічну ситуацію в республіці, в результаті чого на парламентських виборах в листопаді 2003 року програли[6]. У грудні 2003 року президент Хорватії Степан Месич (хорв. Stipe Mesic) призначив Санадера прем'єр-міністром Хорватії, за його кандидатуру проголосували 88 депутатів із 152[4][5][19]. Однією з головних цілей Санадера як глави уряду став вступ Хорватії в НАТО[20]. Офіційно країна до блоку була прийнята 1 квітня 2009 року. Іншою метою прем'єр-міністра називався вступ країни до Європейського Союзу[21][22]. Статус кандидата на вступ до Євросоюзу республіка отримала в червні 2004 року[23][24]. Тоді ж Хорватія розпочала активну співпрацю з Міжнародним трибуналом з колишньої ЮГославії, хорватська влада видала трибуналу кількох генералів, яких обвинувачували у скоєнні військових злочинів в 1990-ті роки[24]. У жовтні 2005 року, після того як прокурор Карла Дельпонте визнала, що Хорватія співпрацює з міжнародним трибуналом повній мірі, республіка розпочала офіційні переговори про вступ до Євросоюзу[25]. Через місяць іспанська влада затримала генерала Анте Готовіну (хорв. Ante Gotovina), який переховувався протягом декількох років; третій в списку військових злочинців після боснійця Радована Караджича і серба Ратко Младича[26].

Лука Бебич, Степан Месич і Іво Санадер

У листопаді 2007 року ХДС знову перемогла на парламентських виборах, і в грудні того ж року президент Степан Месич призначив Санадера прем'єр-міністром на другий термін[27]. Переговори про вступ Хорватії до Євросоюзу проходили дуже повільно, а в грудні 2008 року були і зовсім були заблоковані Словенією в зв'язку з неврегульованою суперечкою про демаркацію словенсько-хорватського кордону[24][28].

У цей час прем'єр-міністр Санадер проводив ліберальну політику, що передбачала зменшення впливу держави на економіку[7]. При цьому наприкінці 2000-х років, незважаючи на запевнення Санадера про подолання Хорватією наслідків світової фінансової кризи, її економічне становище значно погіршилося[29].

1 липня 2009 року Санадер несподівано оголосив про свою відставку з постів прем'єр-міністра і голови ХДС, і взагалі про відхід з політичної арени[5][30][31]. У зв'язку з відходом Санадера з посади глави уряду був формально відновлений отриманий ним на виборах 2007 року мандат депутата парламенту, який давав йому право на недоторканість. Проте Іво Санадер після відставки призупинив дію цього документа[32]. Як наступницю Санадер рекомендував однопартійку Ядранку Косор (хорв. Jadranka Kosor), яка вже 3 липня була призначена новим прем'єр-міністром, а 4 липня обрана і головою Хорватського демократичного союзу[30][33][34].

Наприкінці грудня 2009 року в першому турі виборів президента Хорватії зазнав поразки кандидат від ХДС Андрія Хебранга (хорв. Andrija Hebrang). Цю поразку Санадер різко розкритикував, звинувативши нове керівництво партії, після чого заявив про намір повернутися в політику[5][35]. У відповідь на це 5 січня 2010 року керівники ХДС ухвалили рішення виключити Санадера з партії[36].

Восени 2010 року Іво Санадер почав співпрацювати з Колумбійським університетом (англ. Columbia University) в США як запрошений дослідник[37]. Тоді ж австрійська преса розповіла, що після відставки Санадер зареєстрував в Австрії нову компанію Prima Consulting GmbH, в якій йому належали 95 % акцій[38]. Тим часом в ЗМІ стали активно публікувати матеріали, де Санадер звинувачувався в корупції під час свого перебування при владі в 1990-х роках[38][39].

У жовтні 2010 року Санадер відновив свій депутатський мандат, ставши незалежним депутатом[32][40]. Проте 9 грудня того ж року парламент Хорватії у відповідь на заяву слідчих про те, що Санадер може бути причетний до корупції, позбавив екс-прем'єра депутатської недоторканності, але він покинув територію Хорватії[41]. 10 грудня, після того як Хорватія видала міжнародний ордер на арешт Санадера, його було заарештовано в Австрії[42][43]. Хорватська влада заморозили всі рахунки колишнього прем'єр-міністра і 13 грудня відправила до Австрії запит на його екстрадицію[44].

У липні 2011 року австрійська влада здійснила екстрадицію Санадера до Хорватії. В країні було розпочато розслідування відразу за кількома справами у підозрі колишнього глави кабінету міністрів в зловживанні владою та корупції[45][46]. 31 серпня 2011 року Управління боротьби з корупцією і організованою злочинністю Хорватії (USKOK) висунуло перше звинувачення проти Санадера — стверджувалося, що в 1994—1995 роках він забезпечив підписання кредитної угоди між хорватським урядом і австрійським банком Hypo Bank на суму 140 млн австрійських шилінгів і отримав за це від банку комісійні в розмірі 7 млн (близько 500 тис. євро)[47][48].

У листопаді 2012 року окружний суд Загреба визнав Санадера винним в отриманні у 2008 році суми в розмірі 5 млн євро за надання угорській нафтогазовій компанії MOL Group права керування хорватським нафтовим концерном INA. Суд заслухав 50 свідків і переглянув 6 тисяч сторінок документів. Колишній хорватський прем'єр-міністр був засуджений на 10 років тюремного ув'язнення і став таким чином «найвищим державним посадовцем, що був засуджений за корупцію в державі — майбутньому члені Європейського Союзу»[49][50]. Прокуратура вимагала найвищого покарання — 15 років ув'язнення.

2018 року Сандера було засуджено до 2,5 років ув'язнення за звинуваченням у наживі на війні.

30 грудня 2019 Іво було засуджено на 6 років ув'язнення за звинуваченням у корупції. Загребський суд визнав його винним у отриманні 2008—2009 року 10 млн євро хабара від угорської нафтової компанії MOL, за що їй було надано найбільший паке такцій компанії INA (Хорватія). Іво був відсутній у суді, відбуваючи попереднє покарання[51]. Разом з Санадером за даною справою було засуджено директора MOL Жолта Ернаді.