Ангела Меркель

1989 року, після падіння Берлінської стіни, А. Меркель вступила до організації «Німецька вільна молодь» (Freie Deutsche Jugend), покликаної керувати молоддю, відданій державі, і стала активісткою Партії демократичного відновлення, де обійняла посаду секретаря Департаменту агітації і пропаганди. Так вона стає однією з головних експерток із політичної комунікації в НДР. За службовим обов'язком, науковим і політичним, Меркель часто їздить у країни радянського блоку, зокрема до Москви, тим більше, що вона вільно володіє російською. Через кілька місяців Анґела Меркель раптово змінює свій політичний табір і вступає до організації «Демократичний прорив» (Demokratischer Aufbruch) — нового руху, ініційованого західнонімецькою християнською демократією. Їй відразу доручають ті ж функції, тільки тепер її нова посада називається на західнонімецький зразок: «прессекретар».

Після останніх парламентських виборів у НДР вона увійшла до уряду Лотара де Мезьера, останнього кабінету міністрів НДР, і стала прессекретарем голови уряду, хоча її організація «Демократичний прорив» отримала лише 0,9 % голосів. У цей період вона бере активну участь у «переговорах 2+4», які поклали початок чотиристоронній угоді про статус Берліна і його окупації союзниками, а також у переговорах з приводу об'єднання Німеччини, які Кондоліза Райс веде з Вашингтона. Щоб уникнути масованої еміграції на захід, Меркель без зволікання запустила процес інтеграції НДР у ринкову економіку і зону марки.

У цей час її коханця Йоахіма Зауера найняла американська фірма «Біосим Текнолоджі» (Biosym Technology). Цілий рік він провів у Сан-Дієго (Каліфорнія) в лабораторії компанії, що працює на Пентагон. Потім він стає експертом в «Акселріс» (Accelrys), іншій компанії в Сан-Дієго, що працює на Пентагон. Анґела Меркель, зі свого боку, удосконалює свою англійську: тепер вона говорить нею вільно.

Після об'єднання Німеччини 1990 року А. Меркель вступила до Християнсько-демократичного союзу (ХДС), який був тоді при владі. У грудні того ж року її обрано депутаткою Бундестагу.

Анґела Меркель на плакаті ХДС 1995 року

В уряді Гельмута Коля Меркель стала міністеркою у справах жінок і молоді. Від 1991 року А. Меркель віцеголова Християнсько-демократичного союзу. 1994 року перейшла на посаду міністерки навколишнього середовища. 1998 року партія ХДС була змушена піти в опозицію, а навколо Гельмута Коля вибухнув скандал із приводу незаконних зовнішніх пожертвувань на рахунки ХДС. Скандал зачепив також і голову ХДС Вольфганга Шойбле і той змушений був піти у відставку.

Анґела Меркель відреклася від Коля і зажадала від партійного активу змінити керівництво ХДС і почати партійне «відновлення». У квітні 2000 року 96 % членів партії обрали її наступницею Шойбле на посаду голови ХДС. Цей успіх був особливо примітний на тлі того, що Меркель — жінка, східна німкеня і протестантка, вкрай нетипова для цієї партії. 2002 року Меркель погодилася на єдину кандидатуру на посаду федерального канцлера від ХДС/ХСС — прем'єр-міністра Баварії Едмунда Штойбера. Штойбер вибори програв і це підсилило внутрішньопартійні позиції Меркель. 2003 року Меркель демонстративно підтримала американське вторгнення в Ірак, поїхавши до США.[27] 2004 року вона зуміла домогтися обрання кандидата від ХДС/ХСС — Горста Келера — на посаду президента Німеччини.

Після несподіваної ініціативи Ґерхарда Шредера про дострокові вибори 2005 року, Анґела Меркель була обрана кандидатом від ХДС/ХСС на посаду федерального канцлера Німеччини. На виборах коаліція ХДС/ХСС випередила СДП всього на 1 %.[28]

За результатами виборів у Бундестаг блок ХДС/ХСС і вільних демократів випередив СДП із «зеленими» усього на три голоси. У зв'язку з нездатністю сформувати стійку парламентську більшість християнським демократам довелося піти на створення «великої» коаліції із СДП — вдруге в історії ФРН.

Анґела Меркель на з'їзді ЄНП, 2012

10 жовтня 2005 року голова Християнсько-соціального союзу, прем'єр-міністр Баварії Едмунд Штойбер повідомив, що на переговорах про формування «великої» панівної коаліції, які проводили Анґела Меркель, Ґерхард Шредер і голова СДП Франц Мюнтеферінг, було вирішено, що Анґела Меркель стане новим канцлером Німеччини.[29]

В обмін на згоду на канцлерство Анґели Меркель СДП мало отримати у майбутньому кабінеті 8 міністерських портфелів: закордонних справ, фінансів, юстиції, праці, з питань охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я, транспорту, а також економічного співробітництва і розвитку.

До ХДС/ХСС — поряд з керівником відомства федерального канцлера в ранзі міністра — відходять посади міністрів оборони, внутрішніх справ, економіки, сім'ї, освіти, а також сільського господарства.[30]

Тим часом, Ґерхард Шредер заявив, що його не буде в наступному уряді ФРН. Раніше не виключалося, що він може обійняти в новому уряді посаду віцеканцлера і міністра закордонних справ.

22 листопада 2005 року Анґела Меркель була обрана федеральним канцлером Німеччини, 397 депутатів Бундестагу проголосували «за», 202 — «проти», 12 — «утрималися».[31]

27 вересня 2009 року в Німеччині відбулися парламентські вибори, за результатами яких була сформована коаліція між блоком ХДС/ХСС та вільними демократами.[32] 28 жовтня Федеральний канцлер Німеччини Меркель була переобрана на посаду голови уряду ФРН за підсумках виборів до Бундестагу і коаліційних переговорів.[33]

17 грудня 2013 року було офіційно приведено до присяги новий коаліційний уряд ХДС/ХСС і СДП на чолі з Анґелою Меркель.[34]

Анґела Меркель, Петро Порошенко та Джо Байден, 2015

У зовнішній політиці Меркель відома своєю беззастережною підтримкою американського курсу, виступаючи за зближення зі США.[35] Але після того, як на президентських виборах 2016 року переміг Дональд Трамп, відносини між Німеччиною та США погіршились. Трамп критикував Німеччину за малі витрати на оборону в рамках НАТО — 1,23 відсотка від свого ВВП, тоді як США — 3,39 відсотка.[36] Також Трамп розкритикував план Німеччини щодо будівництва газопроводу «Північний потік-2» та за закупівлі російського газу і заявив, що розглядає можливість введення санкцій США проти газового проєкту «Північний потік-2». Він був переконаний, що саме Німеччина може заблокувати цей процес, переставши купувати російський газ.[37] На думку Трампа, «Німеччина стала заручницею Росії». У відповідь Меркель нагадала, що раніше частина її країни була під контролем іншої держави, але тепер Берлін проводить свою зовнішню політику і сам ухвалює потрібні йому рішення. Канцлерка заявила, що «на своєму досвіді» знає, як це, коли частина Німеччини контролюється Радянським Союзом.[38]

Анґела Меркель неодноразово критикувала Ґерхарда Шредера за «надмірну» дружбу з Володимиром Путіним і заявляла, що, в разі обрання канцлеркою, займе твердішу позицію щодо до Росії. Меркель мала намір розбити «тріумвірат» Шредера з Жаком Шираком і Володимиром Путіном і поліпшити відносини з США та країнами Східної Європи.

Меркель є послідовною противницею прийняття Туреччини до Європейського Союзу.[39] Найбільше, що вона згодна надати Туреччині, — «привілейоване партнерство».[40] Також у березні 2010 року, після того, як економіка Греції опинилась на межі дефолту, Анґела Меркель заявила, що Єврозоні необхідний механізм виключення з неї окремих країн за систематичне порушення правил фінансової стабільності.[41]

Під час Уельського саміту НАТО 2014 року Меркель виступила за інтенсивнішу співпрацю між Україною та альянсом. Водночас вона заявила, що «про членство України в НАТО не йдеться».[42]

Меркель вважала можливим вихід Великої Британії з Євросоюзу.[43] 19 січня 2019 року вона заявила, що зробить все, щоб Велика Британія залишила ЄС з угодою, оскільки на ній лежить історична відповідальність. Водночас вона заявила, що Німеччина поважає рішення Британії вийти і навіть після «Brexit» Велика Британія повинна бути важливим партнером.[44]

Анґела Меркель підтримала введення санкцій проти Росії на тлі подій на Сході України. 8 січня 2015 року під час зустрічі з Арсенієм Яценюком Меркель заявила, що частину санкцій проти Росії, які не стосуються Криму, можна буде зняти лише після того, коли Росія виконає Мінські угоди.[45] 2 лютого Меркель заявила, що Німеччина не постачатиме в Україну зброю і наголосила на потребі мирного вирішення конфлікту на Донбасі.[46] У червні 2015 року Меркель заявила, що конфлікт на Донбасі став екзаменом у відносинах Німеччини й Росії.[47]

21 серпня 2019 року Анґела Меркель та прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон не підтримали повернення Росії до «Великої сімки». Меркель заявила, що щодо України не було «достатньо прогресу»[48].

У внутрішній політиці вона мала намір продовжити курс реформ Ґерхарда Шредера, однак «іншими способами». Її головною оголошеною метою було створення робочих місць і підтримка економіки за рахунок зменшення соціальних допомог.

Згідно із соцопитуванням, яке проводилось у вересні 2015 року, політику Анґели Меркель підтримують 63 % німців. Це був найнижчий рівень підтримки Меркель з грудня 2012 року. Найбільше Меркель критикували за її політику щодо мігрантів та недостатньо швидке засудження насильницьких антимігрантських протестів. Протягом серпня до Німеччини прибули приблизно 104 тисяч мігрантів.[49] У листопаді 2016 59 % німців підтримало переобрання Меркель канцлеркою після виборів до Бундестагу 2017 року.[50] 

Опитування соціологічного інституту Kantar Emnid, проведене на замовлення медіагрупи Funke у липні 2018 року, показувало, що німці більше довіряють французькому президенту Емманюелю Макрону, ніж Анґелі Меркель. Їй довіряли 51 % співвітчизників, тоді як не довіряли — 45 %, тоді як Макрону довіряли 55 % німців. Серед тих, хто висловив недовіру Меркель і Макрону, найбільше прибічників правопопулістської партії «Альтернатива для Німеччини».[51]

• Орден Свободи (Україна, 22 серпня 2021) — за визначні особисті заслуги у зміцненні українсько-німецького міждержавного співробітництва, підтримку державного суверенітету та територіальної цілісності України[52]

Анґела Меркель одружена вдруге, дітей не має. Першим її чоловіком, з яким вона одружилася 1977 року ще в Лейпцигу, був Ульріх Меркель. Познайомилася з ним на третьому курсі. Розлучилася після переїзду в Берлін після університету (розійшлися 1981 року, за рік до офіційного розлучення). Після розлучення залишила його прізвище. Другий чоловік — професор теоретичної і фізичної хімії Університету ім. Гумбольдта Йоахім Зауер (Joachim Sauer). Почала зустрічатися з ним 1984 року, коли професор ще був у шлюбі. 30 грудня 1998 року вони одружилися.[53]