Інгібітори моноаміноксидази

Інгібітори моноаміноксидази — біологічно активні речовини, здатні інгібувати один або обидва типи ферменту моноаміноксидази: МАО-А та МАО-Б. Найбільш відомі як високоефективні антидепресанти[1], а також у якості препаратів для лікування панічного розладу та соціофобії(наприклад, моклобемід[2]). Застосовуються при терапевтично-резистентній депресії та атиповій депресії.[3] Інгібітори моноаміноксидази використовують у терапії інших розладів, таких як хвороба Паркінсона.

Механізм дії

Інгібітори моноаміносидази(ІМАО) блокують катаболізм моноамінних нейромедіаторів (дофаміну, серотоніну, норадреналіну, гістаміну та ін.) моноаміноксидазою, тим самим підвищуючи їхні концентрації.

Класифікація інгібіторів моноаміноксидази

За своїми фармакологічними властивостями інгібітори моноаміноксидази поділяються на зворотні та незворотні[4], селективні та неселективні.

  • Селективні ІМАО інактивують переважно один з типів моноаміноксидази (МАО-А або МАО-Б). МАО-А переважно дезамінує серотонін, мелатонін, адреналін та норадреналін. МАО-Б дезамінує фенетиламін, МАО-А руйнує тирамін та інші слідові аміни. Дофамін дезамінують обидва типи моноаміноксидази.
  • Неселективні ІМАО інактивують обидва типи моноаміноксидази.

Ця класифікація є дещо умовною, оскільки в високих дозах ІМАО-Б втрачають селективність і блокують також МАО-А, а ІМАО-А у високих дозах (що перевищують максимальні рекомендовані в інструкції дози) значимо блокують МАО-Б.

  • Зворотні ІМАО, зв'язуючись з активним центром ферменту, утворюють з ним відносно стабільний комплекс. Цей комплекс поступово дисоціює, вивільняючи інгібітор моноаміноксидази, який далі надходить у кров і виводиться з організму, залишаючи фермент неушкодженим.
  • Незворотні ІМАО взаємодіють з моноаміноксидазою, утворюючи з нею ковалентні зв'язки. Фермент після цього стає нездатним виконувати свої функції і метаболізується, а замість нього організмом синтезується новий, що займає близько двох тижнів.

Медичне застосування

Інгібітори моноаміноксидази мають ефективність у лікуванні атипової депресії[3], тривожних розладів[5], обсесивно-компульсивного розладу[6], соціальної фобії[2], посттравматичного стресового розладу[7], межового розладу особистості(емоційно нестабільного розладу особистості)[8]. Нові ІМАО, такі як моклобемід і селегілін є більш безпечною альтернативою старим препаратам, серед яких похідні гідразину(такі як фенелзин) та транілципромін. Це пояснюється селективністю нових препаратів та, у випадку моклобеміда, зворотністю.[9]

Селективні ІМАО-Б, наприклад селегілін, разагілін та ін. є препаратами для лікування хвороби Паркінсона. Окрім прямої дії у підвищенні концентрації дофаміну в ядрах екстрапірамідної системи та інших відділах мозку та усуненню його дефіциту в нервових закінченнях, селегілін має нейропротекторні властивості[10]. Як інгібітор моноаміноксидази має також властивості антидепресанта, тому він застосовується для лікування депресії нашкірно у вигляді трансдермальної терапевтичної системи[11].

Примітки
  1. Culpepper, Larry (2013). Reducing the Burden of Difficult-to-Treat Major Depressive Disorder: Revisiting Monoamine Oxidase Inhibitor Therapy. The Primary Care Companion for CNS Disorders 15 (5). ISSN 2155-7772. PMC 3907330. PMID 24511450. doi:10.4088/PCC.13r01515. Процитовано 13 липня 2020.
  2. Versiani, M.; Nardi, A. E.; Mundim, F. D.; Pinto, S.; Saboya, E.; Kovacs, R. (1996-06). The long-term treatment of social phobia with moclobemide. International Clinical Psychopharmacology. 11 Suppl 3. с. 83–88. ISSN 0268-1315. PMID 8923115. doi:10.1097/00004850-199606003-00014. Процитовано 13 липня 2020.
  3. Atypical Depression in the 21st Century: Diagnostic and Treatment Issues. www.psychiatrictimes.com. Процитовано 13 липня 2020.
  4. Liebowitz, M. R.; Hollander, E.; Schneier, F.; Campeas, R.; Welkowitz, L.; Hatterer, J.; Fallon, B. (1990). Reversible and irreversible monoamine oxidase inhibitors in other psychiatric disorders. Acta Psychiatrica Scandinavica. Supplementum 360. с. 29–34. ISSN 0065-1591. PMID 2248064. doi:10.1111/j.1600-0447.1990.tb05321.x. Процитовано 13 липня 2020.
  5. Tyrer, P.; Shawcross, C. (1988). Monoamine oxidase inhibitors in anxiety disorders. Journal of Psychiatric Research. 22 Suppl 1. с. 87–98. ISSN 0022-3956. PMID 3050061. doi:10.1016/0022-3956(88)90070-2. Процитовано 15 липня 2020.
  6. Annesley, P. T. (1969-06). Nardil Response in a Chronic Obsessive Compulsive. British Journal of Psychiatry (англ.) 115 (523). с. 748–748. ISSN 0007-1250. doi:10.1192/bjp.115.523.748. Процитовано 15 липня 2020.
  7. Davidson, Jonathan; Walker, J. Ingram; Kilts, Clinton (1987-02). A Pilot Study of Phenelzine in the Treatment of Post-traumatic Stress Disorder. British Journal of Psychiatry (англ.) 150 (2). с. 252–255. ISSN 0007-1250. doi:10.1192/bjp.150.2.252. Процитовано 15 липня 2020.
  8. Carolina, Jennifer D. Durham, PharmD Specialty Resident in Primary Care Campbell University School of Pharmacy Buies Creek, North Carolina Rebekah R. Arthur Grube, PharmD, BCPS Assistant Professor, Campbell University School of Pharmacy Clinical Specialist in Adult Internal Medicine and Psychiatry Duke University Medical Center Durham, North Carolina Stephen H. Fuller, PharmD, BCPS, CPP Associate Professor, Campbell University School of Pharmacy Clinical Specialist in Adult Primary Care Cary HealthCare Associates Cary, North. Borderline Personality Disorder. www.uspharmacist.com (англ.). Процитовано 15 липня 2020.
  9. Liebowitz, M. R.; Hollander, E.; Schneier, F.; Campeas, R.; Welkowitz, L.; Hatterer, J.; Fallon, B. (1990-09). Reversible and irreversible monoamine oxidase inhibitors in other psychiatric disorders. Acta Psychiatrica Scandinavica (англ.) 82 (S360). с. 29–34. ISSN 0001-690X. doi:10.1111/j.1600-0447.1990.tb05321.x. Процитовано 15 липня 2020.
  10. Ebadi, M.; Sharma, S.; Shavali, S.; El Refaey, H. (1 лютого 2002). Neuroprotective actions of selegiline. Journal of Neuroscience Research 67 (3). с. 285–289. ISSN 0360-4012. PMID 11813232. doi:10.1002/jnr.10148. Процитовано 15 липня 2020.
  11. Citrome, Leslie; Goldberg, Joseph F.; Portland, Kimberly Blanchard (2013-11). Placing transdermal selegiline for major depressive disorder into clinical context: Number needed to treat, number needed to harm, and likelihood to be helped or harmed. Journal of Affective Disorders (англ.) 151 (2). с. 409–417. doi:10.1016/j.jad.2013.06.027. Процитовано 15 липня 2020.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.