Інукджуак

З 1908 року село мало назву Порт-Гаррісон (Port Harrison), на честь одного з акціонерів гірничої компанії, що провадила тут геологічні дослідження.[5] Однак, ескімоси називали його Інукджуак. 1965 року село було перейменоване на Інукджуак (Inoucdjouac), при цьому пошта Канади продовжувала використовувати стару назву Порт-Гаррісон. 1980 року Топонімічна комісія Квебеку вирішила наблизити офіційні назви ескімоських поселень до тих, що використовувалися ескімосами. Після цього село і місцеве поштове відділення отримали назву Інукджуак (Inukjuak).[6]

Ескімоська назва села "Інукджуак" у перекладі означає "Велетень".

Археологічні розкопки навколо села показують, що ця місцевість була здавна населена ескімосами.

Перші європейці з'явилися у цих місцях, можливо, лише у 1901 році під час експедиції геолога Альберта Пітера Лоу (Albert Peter Low), які прибули сюди у серпні того року. Лоу й назвав це місце "Порт-Гаррісон" на честь одного з акціонерів гірничої компанії.[5]

На початку XX століття одна з найвідоміших хутрових компаній з Франції “Брати Ревільйон” (фр. Révillon Frères) заснувала тут пункт скуплення хутра у ескімосів. 1920 року такий самий пункт заснувала тут Компанія Гудзонової затоки. Цього ж року Роберт Флаерті, один з засновників документального кіно, коштом компанії “Брати Ревільон” починає зйомки в селі стрічки “Нанук з Півночі” про життя ескімосів. Стрічка вийшла в прокат 1922 року.

1936 року Компанія Гудзонової затоки купує компанію “Брати Ревільон” і стає монополістом у скуповуванні хутра у місцевих ескімосів, залишаючись ним до 1958 року.

З 1928 року у селі діяла місія Англіканської церкви. 1935 року тут відкрито поштове відділення й пост канадської королівської кінної поліції, 1947 року тут з’явився фельдшерський пункт, а 1951 року – школа. З цього часу ескімоси, які досі жили переважно поза межами Порту Гаррісона, перебираються у село на постійне проживання й потроху кидають свій традиційний спосіб життя. Село Інукджуак отримало статус муніципального утворення у 1980 році.

1953 року канадський уряд силоміць переселив всім місцевих ескімоських сімей звідси у значно північніші арктичні села Гріс-Фіорд та Резольют. Уряд мотивував це бажанням зберегти традиції ескімосів на тлі того, що у Північному Квебеку були погані умови для полювання і це робило ескімосів значно залежними від державних субсидій. В той же час квебекські ескімоси були не готові до проживання у незвичних для них значно суворіших умовах північної Арктики й вважають, що це переселення було викликано бажанням канадського уряду підвищити свій суверенитет у Канадському арктичному архіпелагзі шляхом підвищення населеності цього регіону.[7]

Населення села Інукджуак за переписом 2011 року становить 1597 чоловік і для нього характерним є зростання у період від перепису 2001 року

• 2001 рік — 1294 осіб [8]
• 2006 рік — 1597 осіб [8]
• 2011 рік — 1597 особи [2]

Данні про національний склад населення, рідну мову й використання мов у селі Інукджуак, отримані під час перепису 2011 року, будуть оприлюднені 24 жовтня 2012 року.[9] Перепис 2006 року дає такі данні:[8]

• корінні жителі – 1340 осіб,
• некорінні - 85 осіб.

• Музей пам’яті та Центр культурної спадщини ім. Даніель Віталуктук (фр. Le Musée commémoratif et centre de transmission de la culture Daniel-Weetaluktuk) – музей ескімоської культури.[10][11] В експозиції представлені предмети сучасності й понад 200 археологічних предметів. Музей є єдиним музеєм такого рівня у Нунавіку. Названий на честь ескімоського антрополога Даніель Віталуктук (Daniel Weetaluktuk).

• Погода в селі Інукджуак на сайті Weatheroffice.
• Inukjuak на сайті організації Makivik Corporation.

1. Данні про село Інукджуак Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine. на сайті Топонімічної комісії Квебеку.
2. Результати перепису населення у Інукджуак 2011 року на сайті Statistics Canada.
3. https://www.donneesquebec.ca/recherche/dataset/gentiles — 2020.
4. Inukjuak на сайті Топонімічної комісії Квебеку.
5. Noms et lieux du Québec, ouvrage de la Commission de toponymie paru en 1994 et 1996. Також див.: Inukjuak на сайті Топонімічної комісії Квебеку.
6. Natural Resources Canada / Rayburn, Alan (1994): Naming Canada - stories about place names from Canadian Geographic. University of Toronto Press, Toronto. Текст статті Native names for Native places на сайті The Canadian Directory. Архівовано 17 серпня 2012 у Wayback Machine.
7. Tester, Frank J.; Kulchyski (1994). Tammarniit (Mistakes): Inuit relocation in the eastern arctic 1939–63. Peter. Vancouver, BC: UBC Press. с. 102–104. ISBN 978-0-7748-0452-3.
8. Результати перепису населення у Інукджуак 2001 й 2006 років на сайті Statistics Canada.
9. Дати оприлюднення результатів перепису населення 2011 року на сайті Statistics Canada.
10. Daniel Weetaluktuk Memorial Museum and Cultural Transmission Centre на сайті Société des musées québécois.
11. Le Musée commémoratif et centre de transmission de la culture Daniel-Weetaluktuk на сайті Avataq Cultural Institute.