Гудзонова затока

Гудзо́нова зато́ка (англ. Hudson Bay) — природний величезний та відносно мілководний резервуар води у північно-східній Канаді.

Гудзонова затока з космосу
Гудзонова затока
англ. Hudson Bay
фр. baie d'Hudson
інук. Kangiqsualuk ilua
названо на честь Генрі Гудзон[1]
60°00′ пн. ш. 85°00′ зх. д.
Частина від Північна Атлантика і Північний Льодовитий океан
складники Джеймс[1]
гирло Гудзонова протока, Фокс, Ф'юрі-енд-Хекла і Джеймс
Прибережні країни  Канада
Регіон Онтаріо
Квебек
Манітоба
Нунавут
Довжина 1370 км
Ширина 1050 км
Площа 1 240 000 км²
Максимальна глибина 270 м
Середня глибина 100 м
Площа водозабору 3 861 400 км²
Вливаються
  • Сіл, Thlewiaza Riverd, Гейс (річка), Winisk Riverd, Povungnituk Riverd, Rivière Innuksuacd, Little Whale Riverd, Nastapoka Riverd, Tha-anne Riverd, Kogaluc Riverd, Great Whale Riverd, Severn Riverd, Kovik Riverd, Телон (річка), Broad Riverd, McConnell Riverd, Owl Riverd, Q15108619?, Little Beaver Riverd, North Knife Riverd, South Knife Riverd, Kongut Riverd, Vauquelin Riverd, Iktotat Riverd, Qikirtaluup Kuunga Riverd, Koktac Riverd, Sheldrake Riverd, Longland Riverd, Sorehead Riverd, Chukotat Riverd, Rivière de la Corneilled, Нельсон і Черчилл
    • Острови Белчер, Оттава, Мансел, Котс, Акіміски
    ідентифікатори і посилання
    P3006/ідентифікатор Marine Regions Geographic 4252
    GeoNames 5978134
    У проєкті OpenStreetMap ↑68841 ·R (Онтаріо, Квебек, Манітоба, Нунавут)
    Гудзонова затока
    Гудзонова затока (Канада)
     Гудзонова затока у Вікісховищі

    Географія
    Водозбірний басейн Гудзонової затоки

    Міжнародна гідрографічна організація вважає Гудзонову затоку частиною Північного Льодовитого океану[2], але деякі інші джерела вважають затоку частиною Атлантичного океану[3][4][5][6][7], не в останню чергу через те, що водообмін затоки з Атлантикою значно перевершує її водообмін з Північним Льодовитим океаном.

    На півночі Гудзонова протока сполучає Гудзонову затоку з Атлантичним океаном; на її півдні — внутрішня затока Джеймс.

    Води Гудзонової затоки омивають узбережжя провінцій Манітоби, Онтаріо, Квебеку та території Нунавут.

    Площа поверхні затоки складає 819 000 км² або 1 240 000 км² (якщо до складу Гудзонової затоки включають Гудзонову протоку та затоки Джеймс, Фокс і Унгава)[8]. Водозбірний басейн затоки дуже великий, близько 3 861 400 км²[9], і охоплює південно-східну частину Нунавута і Саскачевана, більшу частину Манітоби, Онтаріо, Квебеку і навіть невелику частину американських штатів Північна Дакота, Південна Дакота, Міннесота і Монтана.

    Геологія

    Затока розташована поблизу центру гравітаційної аномалії, яка була детально відображена на картах, отриманих за допомогою апарату GRACE.

    Акваторія виникла в результаті затоплення низин водами гігантського льодовикового озера під час кліматичного катаклізму близько 6200 р. до н. е. Точна дата дискусійна, проте можна з упевненістю сказати, що море утворилося за деякий час до велетенського скандинавського зсуву Стурегга [10]. У південно-східній частині імовірно знаходиться ударний метеоритний кратер діаметром 443 км [11]. Гіпотетична східна кромка цього кратеру - майже ідеальної форми дуга Настапока, а центр має знаходитися у районі архіпелагу Белчер. Західне узбережжя низинне і рівне на північ аж до Арвіату, далі стаючи все більш порізаним і скелястим; найглибше вдаються в сушу затоки Честерфілд та Ранкін[12].

    Морське дно в районі затоки зазнає ізостатичне підняття, здіймаючись зі швидкістю приблизно 60 см на 100 років і все більше оголюючись[12].

    Історія

    Затоку названо на честь британського дослідника Генрі Гудзона (англ. Henry Hudson), який в 1610 досліджував її узбережжя на шхуні «Діскавері» (англ. Discovery), екіпаж якого вчинив бунт 12 липня 1611 після довгої зими на кризі, що захопила корабель.

    У роках 1668-1669 корабель «Нонсач» (англ. Nonsuch) повернувся з Англії в Гудзонову затоку: саме тоді й почалася жвава торгівля хутром факторією, яка згодом переросла у Компанію Гудзонової затоки.

    Межі моря

    Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі Гудзонової затоки:[13]:

    Острови

    У Гудзоновій затоці багато островів, які переважно розташовані біля східного узбережжя. Все острова Гудзонової затоки, як і острови в затоці Джеймс, є частиною території Нунавут, хоча права на деякі з них оскаржуються народом крі.

    Найбільші острови: Котс і Мансел та Акіміски і Чарлтон у затоці Джеймс. У Гудзоновій затоці також розташовані архіпелаг Белчер (англ. Belcher Islands) та острови Оттава.

    Клімат

    Акваторія затоки лежить в субарктичному кліматичному поясі, південна (затока Джарвіс) — помірному кліматичному поясі[14]. Влітку переважають помірні повітряні маси, взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря. Зустрічається багато морської криги. Прохолодне сире літо з частими туманами; досить вітряна волога зима[15]. На півдні панують помірні повітряні маси, переважає західний перенос. Значні сезонні коливання температури повітря. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми, влітку тумани[15].

    Біологія

    Акваторія затоки утворює окремий екорегіон Гудзоновий комплекс арктичної зоогеографічної провінції[16]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до арктичної циркумполярної області арктичної зони[17].

    Води Гудзонової затоки містять велику кількість розчинених поживних речовин, тому одноклітинні водорості швидко ростуть у верхніх, освітлених шарах води. Дрібні ракоподібні, як і безхребетні, що мешкають на дні, служать джерелом їжі для молюсків, морських їжаків і морських зірок.

    Серед риб, що мешкають у затоці, можна назвати полярну камбалу, тріску, палтуса та лосося, мігруючого в озера і річки на нерест. Кільчасті нерпи, бородаті тюлені та гренландські лисуни населяють райони, де є ділянки чистої води. Моржі, дельфіни і косатки живуть в північній частині затоки, а білі ведмеді мігрують взимку з півночі, щоб полювати на тюленів на льоду.

    Близько 200 видів птахів збираються на узбережжі та на островах; до них належать качки, мартини, гаги, гагари, гуски білі, лебеді, кулики, снігові сови і круки. На берегах затоки зустрічаються такі травоїдні ссавці, як карибу і вівцебики, також тут водяться хутрові звірі.

    Див. також

    Примітки
    1. https://www.britannica.com/place/Hudson-Bay
    2. IHO Publication S-23 Limits of Oceans and Seas; Chapter 9: Arctic Ocean. International Hydrographic Organization. 2002. Процитовано 1 липня 2017.
    3. Lewis, Edward Lyn; Jones, E. Peter, ред. (2000). The Freshwater Budget of the Arctic Ocean. Springer. с. 101, 282–283. ISBN 978-0-7923-6439-9. Процитовано 26 листопада 2010.
    4. McColl, R.W. (2005). Encyclopedia of World Geography. Infobase Publishing. с. 57. ISBN 978-0-8160-5786-3. Процитовано 26 листопада 2010.
    5. Earle, Sylvia A.; Glover, Linda K. (2008). Ocean: An Illustrated Atlas. National Geographic Books. с. 112. ISBN 978-1-4262-0319-0. Процитовано 26 листопада 2010.
    6. Reddy, M. P. M. (2001). Descriptive Physical Oceanography. Taylor & Francis. с. 8. ISBN 978-90-5410-706-4. Процитовано 26 листопада 2010.
    7. Day, Trevor; Garratt, Richard (2006). Oceans. Infobase Publishing. с. 21. ISBN 978-0-8160-5327-8. Процитовано 26 листопада 2010.
    8. Hudson Bay / Britannica kids - Students
    9. Canada Drainage Basins. The National Atlas of Canada, 5th edition. Natural Resources Canada. 1985
    10. Rick Schulting et al. Catastrophic final flooding of Doggerland by the Storegga slide tsunami. Academia.edu (англ.). Архів оригіналу за 7 березня 2015. Процитовано 1 березня 2015.
    11. В. П. Юрковец. В Канаде на побережье Гудзонского залива есть кратер диаметром 443 километра. icmmg.nsc.ru (рос.). ИВМиМГ СО РАН. Архів оригіналу за 4 липня 2017. Процитовано 5 січня 2017.
    13. Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу за 8 жовтня 2011. Процитовано 6 лютого 2010.
    14. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
    15. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
    16. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
    17. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.