Іошуа Цейтлін

Іошуа Цейтлін (1742, Шклов 18 серпня 1822, Херсон) — вчений рабин, філантроп і підприємець. Був учнем рабина-талмудиста Ар'є Лейба Бен Ашера Гунцберга, автора праці Шаагат Ар'є. Підтримував тісні відносини з князем Потьомкіним, фаворитом Катерини II, брав активну участь у розбудові інфраструктури Російської імперії в Тавриді вздовж Чорного моря.

Іошуа Цейтлін
Народився 1742
Шклов, Білорусь
Помер 18 серпня 1822(1822-08-18)
Херсон, Російська імперія
Країна  Російська імперія
Діяльність рабин, підприємець, філантроп
Конфесія юдаїзм

Біографія

Будучи знавцем політичної економії, Іошуа Цейтлін підтримував тісні стосунки з князем Потьомкіним, фаворитом Катерини II. Під час Російсько-турецької війни 1787—1791 років займався поставками в російську армію. Успішно вів торговельні справи, за що отримав чин надвірного радника в 1787 році.

Невідомо, яким чином Цейтлін потрапив в оточення Потьомкіна, але під заступництвом князя він досяг великих висот як підрядник і постачальник. Князь надзвичайно високо цінував здібності Цейтліна і часто возив його з собою під час подорожей по півдню імперії, а також довірив йому керівництво всіма своїми маєтками. Цейтлін під час російських військових походів брав позики для постачання армії, а пізніше став керувати монетним двором в Криму. Коли Потьомкін будував міста в Новоросії, Цейтлін завжди фінансово підтримував свого покровителя[1].

За свідченнями сучасників, «Цейтлін походжав разом з Потьомкіним, як його брат і друг». Однак він зміг зберегти свій етнічний облик: навіть на офіційних заходах в складі княжого почту завжди носив традиційний єврейський одяг, дотримувався кашрут, був віруючим і з задоволенням вступав в богословські диспути, які вів нарівні з видатними богословами. Як учень рабина і талмудиста Ар'є Лейба, він дуже добре знав священні тексти і мав репутацію талановитого гебраїста. Більш того, Потьомкін і сам був радий брати участь в богословських диспутах свого фаворита і рабинів (при цьому в його свиті завжди були обов'язково присутні православний священник та мулла)[1].

Листувався з берлінським єврейським філософом Мозесом Мендельсоном, ідеологом руху Хаскали; переказував його ідеї Потьомкіну. Той, на хвилі перемог в Російсько-турецькій війні загорівся ідеєю вигнати турків з Палестини і знову заселити її євреями. Для цієї мети він навіть створив Ізраїлевскій кінний полк, який складався з іудейських солдатів під командуванням німецьких офіцерів. Однак солдат ніяк не вдавалося навчити муштрі, тому незабаром формування довелося розпустити[1].

Одного разу був удостоєний аудієнції Катерини II. За його клопотанням імператриця видала розпорядження про повсюдне використання терміна «євреї» замість слова «жиди». Втім, його пропозиції про розширення прав євреїв в Росії вона так і залишила без задоволення[2].

Іошуа Цейтліну, окрім маєтку Устя (900 душ кріпаків) в Могилевської губернії, належало сільце Софіївка в Херсонській губернії[2]. Відійшовши від справ, Цейтлін проживав у своєму маєтку Устя, де він іноді консультувався з іншими рабинами з вчених та богословських питань. Він надавав матеріальну допомогу багатьом талмудистам і вченим і підтримував великий бейт-мидраш («дім навчання»), в якому жили багато єврейських вчених, забезпечених всім необхідним для життя, щоб вони могли здійснювати свої дослідження без будь-яких побутових турбот. Серед вчених, які скористалися його щедрістю, були рабин Нахум, автор Тосафот Біккурім; Мендель Лепін, автор Хесбон ха-Нефеш; лікар Барух Шик. Цейтлін був автором анотації до Сефер Міцвот Катан, відправленого до друку (Копись, 1820) і доповненого деякими з його «респонсів» — побутовими або законодавчими питаннями і відповідними думками.

Фінансово підтримував прихильників руху єврейського просвітництва (Хаскала). Серед його підопічних були письменник і педагог Менахем-Мендл Лефін, знавець граматики івриту Нафталі-Герц Шульман; рабин, астроном і популяризатор науки Борух Шик[1].

Помер в 1822 році, залишивши після себе багату матеріальну та духовну спадщину[1].

Примітки

Посилання

  • Еврейская энциклопедия, Изд. О-ва для Научных Еврейских Изд. и Брокгаузъ-Ефронъ. Спб.: 1906—1913; репринт: М.: Терра, 1991. ISBN 5-85255-057-4.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.