Жид

Жид (з італ. giudeo[1], з лат. judaeus — від гебр. імені Юда, що означає «славетний», «хвалений»[2]; заст. жидови́н[3] — від староцерк.-слов. жидовинъ[4]) — застаріла, образлива в українській мові назва євреїв[5]. Традиційний слов'янський етнонім для позначення євреїв[6][7][8][9][10]. В українську мову цей термін прийшов з польської мови. Проте наразі загальновживаним і політично коректним вважається етнонім «єврей»[2].

Вживання цього етноніма в радянський час стало вважатися застарілим та образливим[7][11][12][13]. Головним чином через тривалий вплив російської мови і перебування України у складі Російської імперії та СРСР. У регіонах України, які були під меншим упливом російської мови через тривале перебування у складі Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, Польської Республіки (1918—1939) та інших країн, збереглося традиційне українське необразливе[8] використання цього етноніма для означення євреїв[14]. Вживається також у творах класиків української літератури та народних прислів'ях[15].

Термін «жид» також вживається у працях істориків, зокрема російських, коли термін «єврей» є анахронізмом.[16]

Етнонім жид в українській мові, українській культурі та українській історії іноді також вживається щодо кримчаків та караїмів[8][17][18].

У христології, з історії християнства також відомі дві течії від «перших християн»: «жидовствуючі» та «еллінізуючі».

Походження

Згідно з дослідженнями учених, слово «жид» прийшло на територію Київської Русі ще в дописемний період[8] (перші писемні згадки слова Остромирове Євангеліє (1056—1057): жидовинъ, Галицьке Євангеліє (1114): жидомъ). Слово пішло від латинського «judaeus», яке своєю чергою походить від гебрейського відповідника «юда», що мало загальне значення «славетний» чи «хвалений». Староєврейською «Yehudi» (звідси — Юдея) в грецькій вимові звучало «Judaios» (жид), звідси походить латинська версія лат. Judaeus. Початкове j у латинській версії в деяких давніх романських діалектах вимовляли як ж — наприклад на території Галії (нинішня Франція) почали вимовляти як фр. juif (жюїф), а на території давньої Британії — як англ. Jew (Джю). Вплив цієї старої старороманської вимови поширився й на слов'янські землі.

З часів Київської Русі відомі Жидівські ворота, дільниця Києва «Жидове» тощо[8].

У найдавніших українських церковних книгах поряд зі словом жид вживалося слово єврей (від староєврейського ibrt — той хто прийшов до Палестини з «тієї сторони»), але в світській мові з давніх-давен прийнялося тільки слово жид, слово ж єврей уживалося виключно в церковному середовищі[19].

Перехід давнього запозичення «жидъ» до зневажливого відбувалося під впливом декількох факторів. Зокрема згідно з однією з теорій, негативне забарвлення для євреїв це слово набуло після того, як православна церква проголосила під кінець 15-го століття юдаїзм «єрессю жидовствующих»[20]. Від того, що віруючі юдаїзму були в приниженні, слово «жид» набуло зневажливого забарвлення. В той час, слово «єврей» залишалося нормативним, оскільки пішло від мови святого письма «гебрей».

Починаючи з середини XIX століття, часів царювання Олександра ІІ, уся російська так звана «прогресивна» преса перестала вживати світське слово жид на перевагу церковному єврей. Слово жид стало табу і його перестали вживати на підставі нібито «лайливості». Відтак в світському сенсі слово єврей є російським словом, в українській мові в світському вжитку такого слова ніколи не було[19].

Історія вживання

Вживання в підпольській, підавстрійській Україні
Бучач до першої світової

Галичина тривалий час перебувала у складі Королівства Польського (або Корони), з 1772 року — Монархії Габсбургів (з 1804 року Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорської). Значною мірою через літературні норми польської (пол. Żyd) та німецької (нім. Jude) мов українці Галичини традиційно називали представників етносу словом «жиди» (це слово використовували, в тому числі, й самі прихильниками юдаїзму, хоча лише за переписом 1900 року тільки 5 % євреїв назвали рідною українську мову[21]). Слово, як нейтральне та нормативне, зафіксоване у працях українських письменників-класиків — Івана Франка[22], Лесі Українки[23], Василя Стефаника[24][25], Михайла Коцюбинського[26], Панаса Мирного[27], Степана Руданського[28] та інших[29].

1907 року був створений «Українсько-жидівський виборчий блок»[30], для участі у виборах до Австрійського парламенту від Східної Галичини[31]. Тоді були обраними сіоністи Генрик Ґабль, Артур Малєр та Адольф Штанд.

Під час визвольних змагань 1919 року в Тернополі сформовано «Жидівський курінь»[8] — самостійний оперативний військовий підрозділ 1-го корпусу Української Галицької Армії, який складався переважно з євреїв.

Слово вживалось:

У Галичині 1920—1930-х років, анексованій Польщею, під час розгляду судового позову ізраеліта у випадку вживання щодо нього слова «єврей» замість «жид», які задовільнив суд, позивач заявив:

Я є польський жид, а не радянський єврей.[34]

28 грудня 1938 року прем'єр-міністр Карпатської України Августин Волошин, після зустрічі з делегацією єврейських релігійних громад та сіоністських організацій, висловився за створення жидівської центральної канцелярії Карпатської України. Зокрема він сказав: «Погоджуюся з думкою заснування жидівської центральної канцелярії, яка могла б бути зв'язком між владою та жидівським населенням»[35].

Микита Хрущов у 1940 року приїхав до нещодавно включеного в УРСР Львова, і у своїх спогадах описав один епізод:

«А коли ми зібралися на мітинг у Львівському оперному театрі, то запросили туди й українців, і поляків, і євреїв, в основному робітників, хоча прийшла й інтелігенція. Виступали там серед інших і євреї, і нам дивно було чути, коли вони говорили: «Ми жиди і від імені жидів заявляємо» і таке інше… І потім в кулуарах я питав: «Чому ви так говорите про євреїв? Ви вимовляєте «жиди», адже це образливо! Мені відповідали «А у нас вважається образливим, коли нас називають євреями»[36].
Оригінальний текст (рос.)
А когда мы собрались на митинг во Львовском оперном театре, то пригласили туда и украинцев, и евреев, и поляков, в основном рабочих, хотя пришла и интеллигенция. Выступали там среди других и евреи, и нам странно было услышать, как они сами говорили: «Мы, жиды, от имени жидов заявляем...» и прочее. И потом, в кулуарах собрания я спрашивал: «Отчего вы так говорите о евреях? Вы произносите — „жиды“, это же оскорбительно!». Мне отвечали: «А у нас считается оскорбительным, когда нас называют евреями».

У сучасному Львові працює заклад «Галицька жидівська кнайпа „Під Золотою Розою“».[37]

Вживання у підросійській Україні

З давнини і до кінця XVIII століття слово «жид» було єдиним, яке вживалося як у мові, так і в офіційних документах. Так, відома т. зв. єресь «жидівствуючих» (Новгород, біля 1470).

У Рішительних пунктах (1728) частина пункту 14 присвячена жидам:

… а Жидамъ в Малую Россію на ярманки для купеческаго промыслу въѣзжать позволяется; только продавать им свои товары обтомъ, а въ рознь, на локти и фунты не продавать, а на вырученныя изъ товаровъ деньги покупать товары жъ, а денегъ, золота и серебра, из Малой Россіи за границу отнюдь не вывозить и чтобъ оные Жиды в Малую Россію копѣек и другой монеты подъ Россійскимъ гербом не ввозили, и того накрѣпко смотрѣть приказать, а жить Жидамъ в Малой Россіи, и чтобъ никто ихъ не принималъ, запрещается, и имѣетъ то быть по силѣ указа прошлаго 1727 году.[38]

Починаючи з 1787 року Катерина ІІ на прохання шкловських юдеїв, яке від їхнього імені подав рабин Іошуа Цейтлін, довірена особа князя Потемкіна, заборонила вживати слово «жид» в офіційних документах Російської Імперії. Однак слово продовжувало вживатись в побуті та в літературі, оскільки інший біблійний відповідник «єврей» (чи гебрей) були занадто книжними і маловідомими широкому загалу.

Наприклад, Григорій Квітка-Основ'яненко в першій частині сатиричного[39] роману «Пан Халявський» (1839) вкладає в уста головного героя — поміщика Трушка Халявського — такий текст:

«…драли пташині гнізда, а надто гороб'ячі. Пуцьверінкам їхнім тут же одкручували голівки, а старим пташкам, коли зловлювали, не було пощади. Нас так і напучували: матінка не один раз нам поясняли, що горобець межи птаством — те ж саме, що й жид межи людьми, і тому щадити їх не випадає. Матінка, дарма що неписьменні були, та мали прегарну пам'ять: уже в літах бувши, вони не забували історій, чутих змалку.[40] »
Оригінальний текст (рос. дореф.)
«…разоряли птичьи гнезда, а особливо воробьиные. Птенцам их тут же откручивали головки, и старым, когда излавливали, не было пощады. Нас так и наставляли: маменька не один раз нам изъясняли, что воробей между птицами — то же, что жид между людьми, и потому щадить их не должно. Маменька, хотя и неграмотные были, но имели отличную память: и в старости не забывали историй, слыханных ими в детстве.»

Внаслідок зростання самосвідомості єврейського народу та різко негативного забарвлення цього слова в російській мові, питання щодо вжитку в українській мові переросло також в суспільно-політичну дискусію. В 1861 р. член Харківсько-Київського таємного товариства, студент єврейського походження В. Португалов звернувся до редакції санктпетербурзького українського журналу «Основа» з закликом припинити вживати слово «жид», яке євреї України вважали образливим[41]. Ця пропозиція не знайшла підтримки серед українських інтелектуалів того часу (в статті-відповіді[42] стверджується, що назва «жид» прийшла з Польщі), котрі посилалися на необразливе вживання в історичних пам'ятках, фольклорі, а також в українській літературі того часу. У деяких виданнях вживання слова «жид» пояснювалося як своєрідний протест проти русифікації.[джерело не вказане 1029 днів] Звідси виникало небажання вживати слово «єврей» як непритаманного українській мові запозичення з російської[43]. Деякі письменники, такі, як Михайло Драгоманов, Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Сергій Єфремов почали добровільно відмовлятися від етноніму «жид» на користь нейтрального «єврей».

Підтримку зміни етноніму також висловив Михайло Грушевський, який відмічав, що українці, котрі намагалися позбутися назви «русин» чи «малорос» і називатися «українцями» мали б розуміти почуття своїх єврейських співгромадян. Зі здобуттям незалежності України у 1917 р. і формуванням Центральної Ради, слово «єврей» набуло офіційного визнання, зокрема при формуванні Міністерства Єврейських Справ.

Після приходу більшовиків упродовж 1920—1930 рр. відбулася широка компанія боротьби з антисемітизмом, в межах якої вживання слова жид було повністю заборонене. Після цього в усіх виданих у Радянському Союзі словниках української мови слово «жид» було оголошене застарілим[14]. У правописному словнику Григорія Голоскевича (1929) слово «єврей»[44] подається як нормативне, без варіанта «жид». Євген Тимченко в «Історичному словнику» (1932) зауважує, що «назва набула образливого значення»[45]. Ця зміна була зумовлена зокрема впливом певної частини української інтелігенції 19-го сторіччя (Куліш та ін.), та значною чисельністю російських євреїв серед політичних, військових і наукових лідерів, що мали вплив на українську традицію, свідомість і науку під час УРСР[46][47][48][49][50]. У Західну Україну ці зміни проникли два десятки років пізніше, але не зачепили словники та літературу, видані українською діаспорою[14]. Тому слово «жид» у діаспорі та на Західній Україні у первинному значенні залишилося й по сьогодні, що обумовлено його історично нейтральним уживанням там[51].

На думку ізраїльського професора Соломона Ґольдельмана, вживання в українській мові етноніма єврей на противагу синоніму жид є ознакою святенництва та боягузства, оскільки його вживання є в українській мові природним і не має зневажливого характеру, як у мові російській[52].

Др. Петро Мірчук вважає, що в російській мові прийнято назву «євреї», а назві «жид» надано значення національної образи й зневаги. Такий підхід накинули росіяни в окупованій Україні українській мові. Але він вважає такий підхід неправильним, адже назва «єврей» московська. В українській мові, як і в інших слов'янських мовах, від найдавніших часів вживається назва «жид», яку принесли в слов'янські краї з Франції й Німеччини самі жиди. Тому, на його думку, москалізм «єврей» засмічує українську мову.[53]

Микола Рябчук стверджує, що слово «жид» в українській мові (як і в польській, словацькій, чеській) споконвіку вживалося як єдине й цілком нейтральне означення згада­ного народу. Росіяни, в яких антисемітизм споконвіку був складовою частиною державної ідеології, мусили створити нейтральне слово «єврей» на противагу лайливому (в їхній мові, але не в нашій) слову «жид». Після окупації України більшовиками ця ганебна ди­хотомія («євреї» — «жиди») бу­ла силоміць впроваджена і в українську мову.[54]

На Волині

У 1580—1764 роках на Волині та Червоній Русі діяв відомий Сейм Жидівський.

У Луцьку один з історичних районів старого міста, де проживали юдеї, називався (-ється) Жидівщина.[55][56]

Вживання в окупованій нацистами Україні

Вживалося багатьма часописами, як галицькими, так і теренах, контрольованих більшовиками ще з 1920-х років. Серед часописів можна назвати, зокрема, «Нове Запоріжжя», «Дніпропетровська газета», «Нове життя» (Старокостянтинів), «Голос Дніпра», «Українське життя», «Українське слово» (Київ), «Українське слово» (Станиславів) тощо[57], «Дзвін» (Кривий Ріг)[58].

Одна із заміток у часописі «Львівські вісті» з травня 1944 називалася «Сталін та жиди»[59].

Сучасне використання слова

В Україні слово «жид» залишається вживаним в українськомовному середовищі[8], що пояснюється народними традиціями релігійного вживання (колядки, вертеп та ін.) та вживанням у літературі, однак в офіційній мові його уникають, оскільки воно вважається ненормативним і неприйнятним унаслідок російського впливу на менталітет українців. Представники єврейської національності та частина громадян України вважають слово «жид» образливим через уживання цього слова чорними сотнями під час «єврейських погромів» у Російській імперії, через що, відповідно, уявлення юдейської кабалістики про зміну долі через зміну імені (назви) — часто обстоюється заміна вживання «жид» на «єврей» на теренах колишньої Російській імперії.

Слід відзначити, що слово «жид» має виразно образливий відтінок у російськомовних громадян України. Тому вживання слова «жид» часто тягне за собою звинувачення оратора в антисемітизмі. Без негативного забарвлення слова, що мають аналогічне походження, зараз уживаються в польській мові — «Żydzi», словацькій — «Židia», чеській — «Židé», німецькій — «Jude», болгарській — «Жид», хорватській — «Židovi», словенській — «Žídi», «Žídje», «Júdje», боснійській — «Židovi» поряд з «Jevreji», литовській — «Žydas», угорській — «Zsidók», італійській — «giudeo», латині — «judaeus», з негативним у румунській — («Jidani»).

Зі здобуттям Україною незалежності неодноразово відбувалися спроби (особливо в західній частині країни) відновити офіційне вживання слова «жид» як рівнозначного синоніму «єврей».

Доктор філологічних наук Олександр Пономарів уважає, що в українській мові слово «жид» завжди було нейтральним і не мало антисемітського характеру. Негативного забарвлення слово «жид» набуло через те, що воно має негативне значення у російській мові. Через заперечення євреїв, він радить не вживати це слово, хоча формальних підстав для цього немає[13].

1995 року Єврейська рада України виступила із заявою стосовно спроб відновити вживання етноніму «жид» в сучасному українському суспільстві[12]:

Ніякі умови реаніматорів не змусять нас сприйняти слово «жид» як нашу самоназву, також як українці не хочуть знов стати «хохлами» чи «малоросами», росіяни — «москалями», а поляки — «ляхами». Невже для того Україна стала незалежною, щоб в ній під виглядом повернення до історії ображали цілий народ — євреїв — громадян України? Ми, діти України, працюємо на розбудову нашої Батьківщини, робимо свій внесок в її обороноздатність, науку, культуру, мистецтво і ми не хочемо відчувати себе чужинцями на землі, де багато поколінь нашого народу жили з іншими народами багато століть. Доля України — це і наша доля, доля українців єврейського походження, і ми вимагаємо до себе поваги. Ми не жиди, ми — євреї.

Проти вжитку слова жид, яке вжив у своїй репліці у соціальній мережі Facebook депутат Верховної ради України Ігор Мірошниченко, у грудні 2012 року виступила також і Незалежна рада єврейських жінок України, зазначивши, що євреї сучасної України вважають його образливим[60]:

В Україні споконвіку проживає національна меншина — євреї. Чоловіки — євреї, жінки — єврейки. Національності «жиди» і «жидівки» в Україні немає. Також як і національності «хохли» й «хохлушки». Те, що припустимо для маргіналів, неприпустимо для парламентарів. Слово «жидівка» з Ваших вуст звучить як антисемітська образа. А промовлене державним службовцям, воно є вираженням антисемітизму на державному рівні.

У грудні 2011 року Український католицький університет закликав відмовитися від образу «жида» у традиційному українському вертепі[61]:

Ми не можемо заперечити той історичний факт, що образ «жида» був традиційним для українських різдвяних вертепів. Мало того, цю роль — поряд з іншими негативними ролями, як-от Ірода чи Смерті — сприймали ентузіастично, у них вкладали багато душі й гумору. Так народ у бароковому стилі представляв дихотомію добра і зла.

Можна лише вітати прагнення багатьох із вас берегти культурні традиції та звичаї. Але варто також замислитись, чому це прагнення таке вибіркове.

Згідно з аналізом, проведеним Міністерством юстиції України, не виявлено норм, якими б заборонялось уживання термінів «жиди», «жид» та «жидівка». Проте, в актах законодавства України вживаються терміни «єврейський», «особи єврейської національності», «євреї»[62].

Помічник головного рабина Києва Моше Асмана Давид Мільман позитивно висловився у коментарі Цензор. НЕТ з приводу заяви Міністерства юстиції про слова «жид» і «жидівка», а також про те, що їх вживання не перечить українському законодавству:[63].

Мені особисто, як людині, не як духовному лідерові, слово «жид» подобається. Для України, так само як і для Польщі, — це слово традиційне. До революції взагалі не було іншого визначення. Важливо, що вкладає в це слово людина, яка його виголошує. І це не можна врегулювати ніяким законодавством. Погодьтеся, слово «кохана» теж можна вимовити так, що жінка зрозуміє, що її ненавидять.

Давид Мільман також додав:

Я знаю людей, цілком шанованих, які від подібних слів приходять в лють і впадають в легкий неадекват. Я, як приватна особа, готовий дозволити називати мене «жидом» і обіцяю, що нікого я за це не буду бити по обличчю.
[64]

Український історик Сергій Білокінь у Передньому слові до перевидання Української малої енциклопедії зазначає:

Ті, хто вимагає відмовитися від слів «жид», «жидівський», виступають проти самої української культури, адже ці слова є у Грінченковому словнику української мови, у «Приказках і прислів'ях» Матвія Номиса і в Шевченка. Перше видання — український мовний камертон, зразковий корпус української лексики, вершина української лексикографії. Друге — пам'ятка пареміографії, що виявляє світогляд українського селянства ХІХ ст., коли — до большевиків — органічна традиція втілювалась щонайповніше. Нарешті, Шевченків «Кобзар» — найважливіша, сакральна, найгеніальніша книжка української нації. У «Кобзарі» слова «єврей» немає жодного разу. В абсолютно нейтральному контексті вживає слово «жид» і Онацький. Заборонила його совєцька цензура циркуляром від 18 грудня 1929 року, готуючись до процесу «Спілки визволення України».

Головний рабин Заходу України[65] Мойше Лейб Колесник уважає, що «жид» — фольклорна форма, яку не варто використовувати офіційно, оскільки це може сприйматися як образа, але можна — у приватному житті, що він сам робить у розмовах, наприклад, з представниками старшого покоління Галичини[66].

Діаспора

Термін «жид» довгий час вживався у повоєнних виданнях україномовної діаспори, але поступово почав виходити з вжитку після притоку пострадянської хвилі міграції, де слово вважалося за однозначно образливе.

Також слово досі (початок 21 ст.) вважається нейтральним і вживається в лемківських діалектах у Польщі (які частина лемківських активістів вважає за окрему «лемківську мову»), через те, що термін «жид» також є нейтральним в польській мові[67][68][69].

- Но, што мі тепер з тобом робити - гварит Жыд. - Пуст мя - як з мене тото проклятя зыйде, то я ти вынадгороджу. (Теодор Кузяк. Ружана ци Томко)

У власних назвах

Етнонім «жид» зберігся у багатьох мікротопонімах на території Західної України (як от поле Жидівське Болото (с. Вільхівці)[70], поле Жиди (с. Закомар'я), ліс Жидівка (с. Смиків), вулиця Жидівщина (м. Радехів), кладовище Жидівський цвинтар (с. Варяж), поле За Жидами (с. Нова Кам'янка) та ін.[71]), а також у назвах села Ожидів (Львівська область), села Жидичин (Волинська область). З втіленням в життя цілеспрямованої політики радянської влади зі знищення традиційних українських топонімів, село Жидівці в Бердичівському районі 1934 року перейменовано у Радянське, а у 1930 році однойменне село у Погребищенському районі на Чапаєвку. Однак на Київщині збереглася історична назва річки Жидок.

У Болгарії топонім — Жидов-Дол. У Македонії топонім — Жидилово. У Білорусі — Жидча та ін..

Існують українські прізвища, що походять від слова «жид» (Жидок, Жидик, Жидківський), литовське ім'я Жидрунас — Жидрунас, російські прізвища (Жидков, Жидовінов, Жидкова, руське — Лука Жидята тощо; та ін..

У футбольній культурі

У субкультурі футбольних фанів прізвисько «жиди» отримали вболівальники команд, що асоціюються з історичними єврейськими кварталами або громадами:

У назвах рослин і комах

В українській мові від етнічного «жид» утворено похідні назви рослин та комах: словом «жидик», «жидочок» називається «чорний жук», тарган чорний (Blatta orientalis L.)[джерело?], а жидівник, жидовник чи жидовинник (ботанічне тамарикс) — назва трави, висохлий сік якої рабини продавали як біблійну манну[79].

Словоформи

Етимологічний словник української мови фіксує такі словоформи від кореня жид: жиденя, жидівка, жидівство, жидівча, жидовин, жидовиця, жидя, жидовіти, жидувати, зжидовілий, зжидовіти[80].

Див. також

Примітки
  1. Жид // Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — С. 236.
  2. Гриневич Л. В., Гриневич В. А. Євреї в Україні // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.
  3. Жидовин // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  4. Дьяченко Г. Полный церковно-словѧнскій словаръ (со внесеніемъ въ него важнѣйшихъ древне-руссихъ словъ и выраженій). — Москва, 1900 (1993). — С. 185. — ISBN 5-87301-068-4.
  5. Жид // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  6. Жид, жидовин Архівовано 15 лютого 2015 у Wayback Machine. // Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. (рос.)
  7. Жиди // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. «Жиди» // [[Енциклопедія українознавства]] : Словникова частина : [в 11 т.] / [[Наукове товариство імені Шевченка]] ; гол. ред. проф., д-р [[Кубійович Володимир Михайлович|Володимир Кубійович]]. — Париж—Нью-Йорк : [[Молоде життя]], 1955—1995. — Т. 2. — С. 670—680. Архів оригіналу за 14 лютого 2015. Процитовано 14 лютого 2015. Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)
  9. Яременко В. і Сліпушко О.. Новий тлумачний словник української мови. — К. : Аконіт, 2000. — Т. 2 (Ж—О). — С. 26. — ISBN 966-7173-02-X.
  10. Уніят В. Євреї на Тернопільщині (юдеї, жиди, ізраїльтяни) // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 561. — ISBN 966-528-197-6.
  11. Жиди // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  12. Жиди чи євреї? Текст галицького мовознавця та історика 1996 року // Історична правда.
  13. Олександр Пономарів, Підстав вважати слово «жид» антисемітським немає/ 28.11.2012
  14. Книш З. Євреї чи жиди?
  15. «Над жида нема крепчаго в вере» — говорят малороссы. «Побожнi, як жид подорожнi» Архівовано 15 лютого 2015 у Wayback Machine. // Пословица // Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. (рос.)
  16. Даниил, желая населить города свои, наполнил их, подобно соседям своим, князьям польским, чужестранцами: немцами, поляками, армянами, жидами // С. Н. Соловьёв. Учебная книга Русской истории. XVI. Судьба Юго-Западной России после татарского нашествия, стр.42
  17. Караїми // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 3. — С. 958.
  18. Кримчаки // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 3. — С. 1189.
  19. Огієнко І. Етимологічно-семантичний словник української мови. — Т. 2. — Вінніпеґ, 1982. — С. 42—44.
  20. Брик С. Олександер. Назви «єврей» і «жид» // Діялоги. — [Єрусалим], 1985. — Ч. 7—8. — С. 8.
  21. Українсько-польсько-єврейські взаємини у Східній Галичині міжвоєнного періоду. Архів оригіналу за 28 грудня 2013. Процитовано 12 вересня 2013.
  22. Мої знайомі жиди
  23. Леся Українка. Історія ізраелітів. Ізраеліти в Єгипті. Мойсей
  24. «Червоний вексель»
  25. «Палій»
  26. Коцюбинський Михайло. Ціпов'яз
  27. Мирний Панас. За водою
  28. Степан Руданський. Приказки. Вовки
  29. Григорій Грабович. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. — К., 1997. — С. 238—258.
  30. Петро Мірчук. Зустрічі й розмови в Ізраїлю: Інтерв'ю для часопису «КРУГ»
  31. Андрусяк Т. Українсько-жидівська виборча коаліція 1907 року // І. Незалежний культурологічний часопис. — 1996. — № 8. — С.57–59.
  32. Виборчі зловживання[недоступне посилання з липня 2019] // Діло. — 1927. — Ч. № 177 (11 серп.). — С. 3.
  33. Пісня «То було так давно»
  34. Суд над лексиконами // Роst-поступ. — 2011. — № 7. — С. 7.
  35. «Нова свобода» від 1 січня 1939 року
  36. Никита Сергеевич Хрущев. Время. Люди. Власть. Воспоминания (книга 1) Москва, Информационно-издательская компания «Московские Новости», 1999(рос.)
  37. Ліщенко, Ю. Блукаючі зірки Клезфесту / Юлія Ліщенко // Високий замок. — 2015. — № 93 (5349, 28—30 серп.). — С. 5.
  38. Решительные пункты, учиненные по Его Императорского Величества указу, в Верховном Тайном Совете на поданное прошение Войска Запорожского обоих сторон Днепра Гетмана, господина Апостола // Чтенія в Императорскомъ обществѣ исторіи и древностей россійскихъ …, Выпуск 13, с. 130; Глава 30. Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі / Вст. ст., упор. та примітки П. М. Саса, В. О. Щербака. — К.: «Либідь», 1994. — 768 с.; іл. («Пам'ятки історичної думки України»). — ISBN 5-325-00163-9 // Лѣтописное повѣствованiе о Малой Россiи и ея народѣ и козакахъ вообще / Университетская тип., М., 1847. — 819 с.
  39. Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (1778—1843)
  40. Пан Халявський. Роман. / Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро». — 1966. Сторінки 10-11. Переклад здійснив Б. Д. Антоненко-Давидович за виданням Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. Твори в шести томах. Том 4. Київ, 1956.
  41. «І я благаю вас — не ображати нас більше. Невже вам це важко? Погодьтеся, що якщо освічені молоді люди з євреїв ображаються на це прізвисько, то вам, як редактору, слід уникати його.» (переклад) Недоразумение по поводу слова «жид» // Основа. — СПб., 1861. — № 6. (рос.)
  42. «Слово це прийшло до Південної Русі, разом з єврейським населенням з Польщі, де й досі слугує народною назвою не тільки у поляків, а й у самих євреїв.» (переклад) / Недоразумение по поводу слова «жид» // Основа. — СПб., 1861. — № 6. — С. 138. (рос.)
  43. Тараненко О. О. Українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі: притягування і відштовхування. I. Впливи, інтерференція, запозичення. Мовознавство. 2010. № 2-3. С. 55-82
  44. Голоскевич Г. Правописний словник. За нормами Українського правопису Всеукраїнської Академії Наук. — Харків, 1929. — С. 116.
  45. «Жидъ — Єврей. Згодом ця назва набрала й має тепер в укр. мові образливе значення». Історичний словник українського язика / Під ред. Є. Тимченка. — К., 1932. — Зошит 2. — С. 929.
  46. Д-р Жозеф Тартаковский. «Евреи в Руководстве СССР (1917—1991).» Тель-Авив, 1994. - 76 с. (рос.)
  47. Беспалов В. В. Национальный состав кадров органов ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ СССР в 1917—1938 г. — Ленинград, 1998. (рос.)
  48. Мямлин К. «Вместе с Троцким»: истоки «чисток 1937 года» в Красной Армии // сайт «Институт высокого коммунитаризма»(рос.)
  49. Абрамович А. Вместе с Троцким // Военно-исторический журнал. — Москва, 1990. — № 8. — С. 17—23, по изданной в г. Тель-Авиве (Израиль) книге в 1982 г.(рос.)
  50. Кожурин Я., Петров Н. От Ягоды до Берии // Правда-5. — 1997. — № 17 (5—18 мая). — С. 10.(рос.)
  51. Ірина Фаріон. Лінгвістична експертиза етнонімів «жид» і «москаль» у контексті мітингової промови
  52. Ґольдельман С. До редакції Українських Видань «Інституту для вивчення СССР» // Мета. — 1993. — Ч. 4.
  53. Зустрічі і розмови в Ізраїлі. — Нью-Йорк-Торонто-Лондон : Союз Українських Політв'язнів, 1982. — 128 с.
  54. Микола Рябчук. Спотворене обличчя української незалежності // Наше слово, 4 грудня 1994
  55. Чи знаєте Ви що таке штетли та луцька жидівщина
  56. У Луцьку завершили реставрацію пам'ятки. ФОТО
  57. Жид // LIBRARIA. Цифровий архів української періодики.
  58. Дзвін. — 1941. — Ч. 1 (1 жовтня).
  59. Сталін та жиди // Львівські вісті. — 1944. — Ч. 107 (12 травня). — С. 1.
  60. Еврейские женщины Украины запрещают нардепам-националистам называть себя «жидовками» (рос.)
  61. Звернення до спільноти УКУ: Шукаймо справжніх витоків лиха! (УКУ, 2 грудня 2011)
  62. МІН'ЮСТ: ВЖИВАТИ СЛОВО «ЖИД» НЕ ЗАБОРОНЕНО
  63. Помічник головного рабина Києва заступився за слово «жид» в українській мові
  64. Помічник головного рабина Києва заявив, що йому подобається слово «жид»
  65. Райська Є. Синагога у Дрогобичі: одна на трьох // Zbruč. — 2018. — 26 червня.
  66. Мойше Колесник [ребе] (починаючи з 6:00).
  67. http://lemkowski.revitalization.al.uw.edu.pl/?sem=3&topic=62
  68. http://lemkowski.revitalization.al.uw.edu.pl/?sem=3&topic=77
  69. http://lemkowski.revitalization.al.uw.edu.pl/att/L114f.pdf
  70. Чорнопиский М. Топонімічна фольклорна проза: специфіка і проблеми дослідження // Вісник Львівського університету: серія філологічна. — 1999, — Вип. 70. — С. 8.
  71. Гулик О. І. Образ макросвіту в мікротопонімії півночі Львівщини // Мовознавство. — № 5, 2009. — С. 127.
  72. Ajax en de joden Архівовано 11 березня 2012 у Wayback Machine. (нід.)
  73. A Dutch Soccer Riddle: Jewish Regalia Without Jews (англ.)
  74. Żydzi (wikipasy.pl) (пол.)
  75. Jude Gang (wikipasy.pl) (пол.)
  76. yidarmy.com Архівовано 5 вересня 2012 у Wayback Machine. (англ.)
  77. Стадіонний антисемітизм
  78. Скандальный марш фанов «Динамо» в Одессе. Болельщик: «Жиды» и «хохлы» — футбольные прозвища Архівовано 7 вересня 2016 у Wayback Machine. (рос.)
  79. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К. : Наук. думка, 1985. Т. 2: Д — Копці / Укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 1985. — С. .
  80. Етимологічний словник української мови: В. 7 т.… — С. 196.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.