Іскандер Фазіль Абдулович

Батько майбутнього літератора був іранцем за походженням. 1938-го його було вислано з СРСР, тож хлопчик ріс у родичів по материнській (абхазькій) лінії.

Закінчив російську школу в Абхазії з золотою медаллю. Вступив до Московського Бібліотечного інституту, 1951-го перевівся до Літературного інституту ім. А. М. Горького (закінчив 1954-го). Згодом працює журналістом у Курську та Брянську. У 1955-му став редактором абхазького відділення Держвидаву.

Друкуватися почав 1952 року. Регулярно публікував вірші у журналі «Літературна Абхазія». Перший збірник віршів «Гірські стежки» (Горные тропы) вийшов у Сухумі 1957 року. Далі були видані «Доброта землі» (1959), «Зелений дощ» (1960), «Діти Чорномор'я» (1961), «Молодість моря» (1964). З 1962-го року твори письменника починає публікувати журнал «Юність». В 1966 з цих розповідей автор формує першу книжку «Заборонений плід» (Запретный плод).

По-справжньому широку популярність Фазілю Іскандеру приніс роман «Сузір'я Козлотура» (Созвездие Козлотура) (1966) — гротескний сатирико-фантастичний твір, що викриває типові явища радянських часів: чергові «починання» і «рекорди», та розповідає про Абхазьке село, якому для збільшення продуктивності наказано негайно розпочати схрещення козла з туром. Незвичайний сплав літературного етнографізму, різнопланового гумору, «камерного» ліризму та соціально-політичного викриття, який яскраво проявляється у цій повісті характерний і для інших творів письменника. Найхарактернішим авторським стилем виділяється ряд розповідей, наголовніша з яких «Сандро з Чегема» (1973—1988), про народного героя Сандро. Герой претендує на роль, споріднену образам Тіля Уленшпігеля та Ходжі Насреддіна — дотепника та мудреця, виразника національного характеру. Проблема катастрофічної розбіжності патріархального світу національної «окраїни» та радянської «метрополії» з її політичним та економічним диктатом висвічується також в «дитячих», просякнутих, як і вся творчість Іскандера, автобіографічно-мемуарними мотивами, повістях та оповіданнях про Чіка («День Чіка» (1971), «Захист Чіка» (1983)).

В 1979-му для альманаху «Метрополь» письменник видав сатиру «Маленький гігант великого сексу». Великий успіх отримала повість-казка у дусі та стилістиці світової антиутопії ХХ ст. «Кролі та удави» (Кролики и удавы). 1993-го року виходить у світ роман «Людина та її околиці» (Человек и его окрестности). 1995-го публікується оповідання «Софічка».

Сюжет багатьох книг Фазіля Абдуловича розгортається у селі Чегем, де автор провів своє дитинство.

Одружений з 1960 року. Дружина — поетеса Антоніна Хлєбнікова (Іскандер). Діти — син і дочка. Навесні 2011 р. — з нагоди відзначення золотого весілля — Фазіль та Антоніна Іскандер випустили спільну книгу віршів «Сніг і виноград» (рос. Снег и виноград).

• Державна премія СРСР (1989) — за роман «Сандро з Чегема»
• Пушкінська премія (1993)
• Державна премія Російської Федерації (Государственная премия Российской Федерации) (1994)
• Премія «Тріумф» (1999)
• Орден «Честь і слава» (Абхазія) 1-го ступеня (18 червня 2002)
• Орден За заслуги перед Батьківщиною III ступеня (Орден «За заслуги перед Отечеством») (2004)
• Орден За заслуги перед Батьківщиною IV ступеня (2009)

• 1969 — «Час щасливих знахідок» (Время счастливых находок) — автор сценарію
• 1986 — «Чегемський детектив» — автор сценарію
• 1989 — «Злодії в законі» (Воры в законе)— за мотивами оповідань «Бармен Адгур», «Чегемська Кармен»
• 1989 — «Бенкети Вальтасара» (Пиры Валтасара)— за мотивами розділу «Бенкети Вальтасара» з роману «Сандро з Чегема»
• 1991 — «Розлучимося, поки хороші» (Расстанемся, пока хорошие)— за мотивами оповідання «Дудка старого Хасана»
• 1992 — «Маленький гігант великого сексу»— за мотивами повісті «О, Марат»

• 5615 Іскандер — астероїд, названий на честь письменника[3].

• Твори Фазіля Іскандера на Lib.ru (рос.)
• Фазіль Іскандер. Біографія (рос.)
• Біографія та твори письменника (рос.)
• Фазиль Искандер ушел из Чегема В Москве похоронили знаменитого писателя // «Коммерсантъ» от 02.08.2016, 16:12