Ісмат Чугтаї

Ісмат Чугтаї (урду عصمت چغتائی‎, нар. 15 серпня 1915, Бадаюн, Британська Індія — пом. 24 жовтня 1991, Мумбаї, Індія) — індійська письменниця урду, що відома своїм неприборканим духом і запеклою феміністською ідеологією. Її називають великою дамою літератури урду, так як вона була одним з чотирьох стовпів сучасної літератури урду (решта троє — Саадат Хасан Манто, Крішан Чандар і Раджиндер Сінх Беді). Вона досліджувала жіночу сексуальність, аристократизм середнього класу країни, що розвивається, та інші конфлікти в сучасній Індії. Її відвертий і суперечливий стиль письма зробили її джерелом натхнення для наступного покоління письменників та інтелігенції.[5]

Ісмат Чугтаї
عصمت چغتائی
Народилася 15 серпня 1915(1915-08-15)
Бадаюн, Британська Індія
Померла 24 жовтня 1991(1991-10-24) (76 років)
Мумбаї,  Індія
Громадянство  Індія
Діяльність письменниця, сценаристка
Alma mater Аліґархський мусульманський університет[1]
Знання мов урду[2]
Напрямок Progressive Writers' Movementd
Magnum opus Lihaafd
Конфесія іслам[3]
У шлюбі з Шахід Латіфd[4]
Автограф
Нагороди

Filmfare Awardsd (1975)

IMDb ID 0161032

Біографія

Вона народилася у місті Бадаюн, що знаходиться у сучасному штаті Уттар-Прадеш, проте виросла, в основному, в Джодхпурі, де її батько працював державним службовцем. Вона була дев'ятою з десяти дітей (шість братів, чотири сестри), і так як її старші сестри вийшли заміж коли Ісмат була дуже молодою, тому її дитинство пройшло в компанії братів. Це фактор, який, в значній мірі, вплинув на відвертість її характеру і письмового стилю. Її брат, Мірза Азім Бег Чугтаї, що був вже сформованим письменником, був її першим учителем і наставником.

Освіту Ісмат отримала у Жіночому коледжі при Алігархському мусульманському університеті.[6] У 1936 році, отримавши ступінь бакалавра, вона взяла участь в першому засіданні Асоціації прогресивних письменників в Лакхнау. Згодом, на додаток до ступеня бакалавра BA, вона отримала ступінь BEd (ступінь бакалавра в галузі освіти), ставши таким чином першою індійською мусульманкою, що отримала обидва ступені.[7]

У 1941 році вона вийшла заміж за сценариста і режисера Шахіда Латіфа, який зняв такі фільми, як «Зідді» (1948) і «Арзу» (1950). У них народилося дві дочки. Латіф помер в 1967 році.

Нагороди
  • 1974: Ghalib Award: Terhi Lakeer[8]
  • 1975: Filmfare Best Story Award: Garam Hawa (з Каїфі Азмі)
  • 1982: Soviet Land Nehru Award[9]
  • 1990 Iqbal Samman (Iqbal Award) Раджастанської академії урду 1989[9]

Літературне життя

Оповідання Чугтаї відображають культурну спадщину регіону, у якому вона жила. Це особливо помітно в її розповіді «Священний обов'язок», де вона має справу із соціальним тиском в Індії, маючи на увазі певні національні, релігійні та культурні традиції.

Чугтаї була ліберальною мусульманкою, чия дочка і племінник були одружені з індуїстами. За її власними словами, вона походила з родини «індуїстів, мусульман і християн, які жили мирно».[10] Вона говорила, що читала не тільки Коран, а й Гіту і Біблію.[10]

У період найбільшого успіху, багато її робіт були заборонені в Південній Азії через їх реформістський і феміністський зміст, що заперечував ісламістські консервативні традиції (наприклад, на її думку, що головний убір нікаб, пригнічує права жінок і є лише феодальною традицією[11]). Зараз її книги заборонені в ісламських країнах, таких як Пакистан і Бангладеш, на тій підставі, що її твори, які виступають за реформи в мусульманському суспільстві є «анти-мусульманськими».

«Ліхааф»

Найвідомішою розповіддю Чугтаї є «Ліхааф» («Ковдра»), що опублікована в 1942 році в літературному журналі урду Адаб-і-Латіф. Зі звинуваченнями в непристойності Ісмат була викликана в суд у Лахорі в 1944 році,[12] адже у творі вона розповідає про гомосексуальність у місті Алігарх.[13] Чугтаї вирішила оскаржити це звинувачення, замість того, щоб вибачитися і виграла справу в суді. Її адвокат доказав, що не було ніяких конкретних посилань на гомоеротизм. Багато гнівних листів були направлені до редакції журналу, що звинувачують оповідання у богохульстві.[14][15]

Смерть

Ісмат Чугтаї померла в Мумбаї 24 жовтня 1991 року і була кремована в крематорії Чанданваді за її власним бажанням.

Фільмографія
  • Junoon– діалоги, актриса
  • Мої Мрії (документальний фільм, 1975) — режисер
  • Garam Hawa (1973) — автор сюжету
  • Jawab Ayega (1968) — режисер
  • Sone Ki Chidia (1958) — сценарист, продюсер
  • Faraib (1953) — режисер
  • Arzoo (1950) — сценарист, діалоги
  • Ziddi (1948) — автор сюжету

Примітки
  1. https://www.financialexpress.com/india-news/google-celebrates-103rd-birthday-of-ismat-chughtai-with-doodle/1286800/?
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. https://www.independent.co.uk/life-style/gadgets-and-tech/ismat-chughtai-books-lihaaf-google-doodle-india-urdu-death-padma-shri-a8500376.html
  4. https://www.firstpost.com/india/ismat-chughtais-107th-birthday-google-doodle-salutes-grande-dame-of-urdu-fiction-5005121.html
  5. Urdu Studies
  6. The fine print of the AMU Library row.
  7. Ismat Chughtai- atribute. Urdustudies.com. Процитовано 11 січня 2012.
  8. List of winners of Ghalib Award in Urdu, 1976 onwards Архівовано 20 жовтня 2013 у Wayback Machine. ghalibinstitute.com
  9. Khan, Hafiza Nilofar (2008). Treatment of a Wife's Body in the Fiction of Indian Sub-Continental Muslim Women Writers. (The University of Southern Mississippi, PhD dissertation). с. 11. OCLC 420600128.
  10. http://www.milligazette.com/Archives/2005/01-15Feb05-Print-Edition/011502200561.htm
  12. The same-sex appeal in Literature. The Times of India. 6 січня 2012. Процитовано 11 січня 2012.
  13. Root Cause of AMU's Sexism problem.
  14. Gopal, Priyamvada (2005). Literary radicalism in India: gender, nation and transition to independence. Routledge. с. 177. ISBN 9780415329040.
  15. Women's transition in Literature. Deccan Herald. 11 січня 2012. Процитовано 11 січня 2012.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.