Істина, яка вибирається з криниці

Жан-Леон Жером, автопортрет, 1886 рік

Французький живописець Жан-Леон Жером (1824—1904) навчався у відомих художників Поля Делароша і Шарля Ґлейра, які прищепили йому на все життя пристрасть до подорожей, вивчення звичаїв різних народів, а також особливу любов до Сходу. Перші картини Жерома були високо оцінені одним з найбільш шанованих і впливових художніх критиків — Теофилем Готьє, який став згодом його другом. На зорі народження масової культури провінціал Жером пішов назустріч новій публіці ще несформованої буржуазної Франції, ставши знаменитим у салонній аристократії та ознайомивши її як зі своїми академічними портретами і мелодраматичними полотнами, так і з картинами про наполеонівські походи і життя арабських базарів, а також роботами на міфологічні та еротичні теми. Перебуваючи на піку своєї кар'єри у мистецтві, Жером був постійним гостем імператорської сім'ї й займав посаду професора у Школі витончених мистецтв. Його студія була місцем зустрічі художників, акторів і письменників, а сам він став легендарним і шанованим майстром, відомим своїм уїдливим дотепністю, зневажливим ставленням до дисципліни, проте жорстко регламентованими методами викладання і крайньою ворожістю до імпресіонізму[1][2][3][4].

З кінця 1850-х років Жером виявився неймовірно заповзятливий у виборі історичних сюжетів, що користувалися популярністю тоді, починаючи від глибокої стародавності до сучасної Франції. У той же час Жером взявся за досить еклектичне переосмислення свого академізму, в багато у чому перебуваючи під впливом Жан-Огюст-Домініка Енгра, який писав свої картини через призму особистого і повсякденного життя, а також вчителя Делароша, який обрав більш зрозумілий громадськості театральний підхід до живопису на історичні сюжети. Жером почав працювати над досягненням балансу між реалізмом майже документальної точності і науковим підходом до образної реконструкції історичних подій, розвинувши у собі вміння майстерно керувати оповідних потенціалом сюжетів своїх картин, через що вони справляли незабутнє враження на глядачів. Жером відмовився від поетичних узагальнень та ідеалізації головних героїв, проте врівноважена і прискіплива в деталях мальовнича техніка художника практично робила людей безпосередніми свідками минулих подій[5][6][7]. Разом з тим Жерома часто звинувачували у тому, що він працює на потребу публіці і не замислюється про майбутні затребуваності сюжетів своїх картин.[8]

У зв'язку з цим Жером вибрав гостру для французького суспільства того часу тему справи Дрейфуса, яка досягла такого масштабу в межах французького суспільства, що жодному представнику мистецтва неможливо було залишитися в стороні від її відображення одним з доступних їм способів[9]. У число «дрейфусарів», тобто захисників Альфреда Дрейфуса, входили такі відомі французькі інтелігенти, як Еміль Золя, Бернар Лазар, Едуард Деба-Понсан, та й сам Жером[9]. Відомий цілий ряд версій картини Жерома на тему справи Дрейфуса[9][10][11]. Як назву він використовував приписувану Демокріту фразу «Істина лежить на дні колодязя» (грец. ἐτεῇ δὲ οὐδὲν ἴσμεν, ἐν βυθῷ γάρ ἡ ἀλήθεια; лат. in puteo… veritatem iacere demersam) з «Божественних встановлень» Лактанція[12][11]. У 1894 році Жером написав олією на полотні картину з назвою «Брехуни і лицеміри над вбитою і лежачою в ямі Істиною» (лат. Mendacibus et histrionibus occisa in putes jacet alma veritas), на якій видно наслідки жорсткої розправи над жінкою в алегоричному образі Істини, яка лежить вбита на дні колодязя, в той час як з її тіла виходить дух правди[9]. У 1895 році ця робота виставлялася у Салоні французьких художників[9]. Після садіння Дрейфуса до в'язниці на Чортовому острові і появи доказів того, що істинним злочинцем є Фердинанд Естерхазі, в 1895 році Жером представив справжню, нову картину під назвою «Істина, яка вибирається з криниці, озброєна батогом для покарання людства» (фр. La Vérité sortant du puits armée de son martinet pour châtier l'humanité)[10][9]. У тому ж році картина Жерома експонувалася в Салоні французьких художників[9].

Робота Деба-Понсана

Картина написана олією на полотні, а її розміри складають 91 × 72 см[13]. На ній видна неначе воскресла фігура оголеної Істини, яка позбулася доброго спокою, але з подвоєною силою, що повернулася до неї, і вибирається з колодязя з батогом у руці, щоб покарати людство за його омани[9][10]. Надавши навмисно неприродний вигляд стегна і одній нозі жінки, яку вона перекинула через край колодязя, попередньо вхопившись за нього обома руками, Жером хотів показати, що в правді і в творінні природи нічого не може бути некрасивим[14]. При цьому риси обличчя жінки викривлені, ніби вона має намір накричати на глядача. При погляді на роботу неможливо позбутися відчуття незручності перед молодою жінкою з батогом, яка готова у своєму войовничому образі до бою і бажає покарати тих, хто не хоче її слухати[10][13]. У композиційному та ідеологічному плані картина схожа з однойменної роботою Деба-Понсана, що теж присвячена справі Дрейфуса[13]. Оголена жінка роботи Жерома також схожа на дівчат пензля Жуля Жозефа Лефевра, Люка-Олів'є Мерсона і Поля Бодрі, які часто вдавалися до зображення наготи у своїй творчості[10].

За словами Поля Моро-Вот'є, біографа Жерома, ця картина довгий час висіла над ліжком художника як «благородна богиня, яка користувалась постійним шануванням господаря». Коли Жером помер, його знайшли нерухомим з піднятою вгору рукою і з зверненим до картини обличчям, на якому застиг погляд найвищої поваги і прощання з Істиною всього його життя[10]. Навколо майстерно написаної останньої значної роботи Жерома ніколи не вщухали суперечки, що стосуються тієї чи іншої інтерпретації сюжету[13]. Деякі критики вважають, що Жером висловив в цій картині свої художні переконання, що полягають у неприйнятті імпресіонізму та інших нових течій в живописі кінця XIX століття[10][11][15]. Прикладом цього може служити той факт, що на Всесвітній виставці 1900 року художник відразу зупинив президента Франції Еміля Лубе і у розмові з ним назвав картину «Сніданок на траві» Клода Моне «ганьбою французького мистецтва»[10]. В даний час ряд мистецтвознавців і зовсім відкидає гіпотезу про те, що на створення картини Жерома надихнула справа Дрейфуса[10][11][15].

У 1978 році картина була придбана музеєм Анни де Бож'о у Мулені (Альє, Овернь, Франція), де і знаходиться в даний час[10]. З чотирьох відомих робіт Жерома одна картина олією (100 x 72 см) знаходиться у Ліонському музеї образотворчих мистецтв, другий ескіз олією (38 x 25 5 см) разом з нарисом чорною крейдою на папері (23,8 x 22,4 см) — в Музеї Джорджеса-Гарета у Везулі, а третій олівцевий начерк на бежевому папері (32,4 x 22,4 см) — в Музеї образотворчих мистецтв Нансі[13].

На відміну від багатьох оголених дів на картинах XIX століття, «Істина…» не має нальоту «палкої скромності» і виглядає свіжо і щиро у своєму прагненні кари. Завдяки цьому, в епоху інтернет-мемів зображення цієї картини або її назва часто використовується як символ жіночого гніву у різних контекстах, від феміністичних коментарів до абсурдистського гумору.[16]

• «Істина, яка вибирається з криниці». Музей Анни де Бож'о. Архів оригіналу за 22 жовтня 2016. Процитовано 19 грудня 2016.