Іщенко Володимир Олександрович

1999 р. — закінчив київський Ліцей № 38 імені Валерія Молчанова.

1999–2003 рр. — навчався на бакалавраті Національного університету «Києво-Могилянська академія».

2003–2004 рр. — навчався на магістратурі Факультету соціології та соціальної антропології Центральноєвропейського університету. Його керівниками були марксистські соціальний антрополог Дон Калб та соціолог Ділан Райлі.

З 2004 р. — аспірантура на кафедрі соціології НаУКМА.

2006–2007 рр. — стажувався в Університеті Торонто (Канада), за програмою обмінів між Центром російських і східноєвропейських студій (CERES) Університету Торонто і НаУКМА[1].

У 2007–2015 роках працював в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», викладав на кафедрі соціології[2].

2011 р. — захистив дисертацію за темою «Нові ліві як суспільний рух у суспільстві, що трансформується: на прикладі України»[3]. Науковий керівник — Павло Кутуєв.

У 2015–2018 роках викладав на кафедрі соціології Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»[4].

У 2019–2021 роках працював у Інституті славістики Технічного університету Дрездена за стипендією Фонду Александра фон Гумбольдта[5].

З 2021 року працює у Інституті східноєвропейських досліджень Вільного університету Берліна.[6]

У 2009 році Володимир Іщенко ініціював та почав керувати проектом «Ukrainian Protest and Coercion Data»[7], який створив систематичну базу даних усіх протестних подій, їхньої форми, учасників, цілей, вимог, місця і часу проведення, репресій і поступок у відповідь на протести тощо, які відбувалися на території України з жовтня 2009 по грудень 2016 року і про які з'являлися інформаційні повідомлення у близько 200 українських веб-медіа. До 2014 року команда дослідників, що займалася цим проектом, працювала в Центрі дослідження суспільства[8], після чого перейшла в Центр соціальних і трудових досліджень[9]. Актуальні результати моніторингу протестів розповсюджувалися у прес-релізах, аналітичних звітах, презентаціях, популярних статтях і авторських колонках, представлялися на прес-конференціях для українських ЗМІ та активістів[9]. Детальний аналіз даних «Ukrainian Protest and Coercion Data» опублікований у низці наукових статей у провідних міжнародних академічних журналах[10].

З 2014 року публікує дослідження про радикальних націоналістів[11] та лівих[12][13], насильство[14], націоналізм[15] та імперіалізм[16] на Євромайдані та після нього, а також працює над колективною монографією про Євромайдан з перспективи соціології суспільних рухів та революцій.

Зі шкільних років вважав себе анархістом, згодом став марксистом. В 2001 році брав участь у протестній кампанії Україна без Кучми[17].

В 2005–2009 роках брав участь у роботі над лівими інформаційними сайтами contr.info й livasprava.in.ua (які вже не працюють)[18], був активістом і членом оргкомітету руху «Нові ліві»[19]. В 2009 році допоміг із виданням книжки Марлена Інсарова «Мы, украинские революционеры и повстанцы…»[20], присвяченій лівим тенденціям в УПА. Однак, у полеміці щодо книжки критично оцінював аргументи Інсарова як «поверхові» і «часто притягнуті за вуха»[21].

В 2007–2010 роках був активістом громадського руху «Збережи старий Київ» та автором статей з аналізом цього руху з перспективи соціології суспільних рухів[22][23].

Не підтримував Євромайдан та євроінтеграцію[24], але в січні 2014 року брав участь у спробі організувати страйк у НаУКМА, як відповідь на диктаторські закони 16 січня[25].

10 березня 2014 року під час публічної дискусії в Палаті громад Великої Британії закликав повністю списати зовнішній борг України, скасувати візи для українців, запровадити санкції проти російських політиків та чиновників, і вимагати не включати до українського уряду ультраправих політиків[26][27].

З початком війни на сході України зайняв антивоєнну позицію, не підтримуючи жодну зі сторін[28].

Був одним із засновників та активних редакторів журналу соціальної критики «Спільне»[29], зокрема головним редактором четвертого числа журналу, присвяченого класовій експлуатації та класовій боротьбі[30]. У грудні 2017 року вийшов з редакції журналу внаслідок низки політичних та емоційних конфліктів. У 2019 році припинив співпрацю з київськими «новими лівими».

Став одним із п'яти активістів, аналізованих як кейс-стаді у монографії американської дослідниці Крістін Емерен, присвяченій політичному активізму в Україні в 2000–2014 роках[31].

• Допис Володимира Іщенка в соціальній мережі Facebook за 1 березня 2014 року, написаний як реакція на російську інтервенцію в Криму (і опублікований згодом на сайті журналу «Спільне»[32]), протягом наступних двох днів був перекладений та опублікований одинадцятьма мовами: англійською[33], болгарською[34], латвійською[35], португальською[36], грецькою[37], чеською[38], румунською[39], італійською[40], французькою[41], голландською[42] та сербо-хорватською[43].

• Вплив ідеології на результати мобілізації ресурсів на прикладі ліворадикальних груп в Україні // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки — 2005. — Т. 46. — С. 38-54.
• Fighting Fences vs Fighting Monuments: Politics of Memory and Protest Mobilization in Ukraine // Debatte: Journal of Contemporary Central and Eastern Europe. — Volume 19, Issue 1-2, 2011. — P. 369—395
• «Право на місто» або точкові протести проти точкових забудов? Дилеми міського руху на прикладі ініціативи «Збережи старий Київ» // Спільне. — 25.04.2011 (у співавторстві з Оксаною Дутчак)
• Ліві корені неолібералізму // Спільне. — 2012. — № 4. — С.212-215.
• Неолібералізм з українською специфікою? // Спільне. — 06.05.2013
• Ukraine's fractures // New Left Review. — 2014. — № 87. — p. 5-33.
• Maidan mythologies // New Left Review. — 2015. — № 93.
  • Міфології Майдану. Рецензія на книжку Ендрю Вілсона «Українська криза» // Спільне. — 07.10.2015
• Far right participation in the Ukrainian Maidan protests: an attempt of systematic estimation // European Politics and Society. — 2016.
  • Участие крайне правых в протестных событиях Майдана: попытка систематического анализа // Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. — 2016 — № 1. — С.103-127.
  • Участь крайніх правих у протестах Майдану: спроба систематичної оцінки // Спільне. — № 9, 2015. (переклад ранньої версії статті)
• The Ukrainian Left during and after the Maidan Protests
• The Ukrainian New Left and Student Protests: A Thorny Way to Hegemony // Radical Left Movements in Europe, Publisher: Routledge, Editors: Magnus Wennerhag, Christian Fröhlich, Grzegorz Piotrowski, pp.211–229
• Nationalist Radicalization Trends on Post-Euromaidan Ukraine // PONARS Eurasia policy memo No. 529. — 2018.
• Ukrainian Capitalism and Inter-Imperialist Rivalry // The Palgrave Encyclopedia of Imperialism and Anti-Imperialism, 2^nd edition, ed. by Immanuel Ness and Zak Cope. Palgrave Macmillan. — 2019. (у співавторстві з Юлією Юрченко)
• Left Divergence, Right Convergence: Anarchists, Marxists, and Nationalist Polarization in the Ukrainian Conflict, 2013-2014 // Globalizations 17(5): 820-839. — 2020.
• Exclusiveness of civic nationalism: Euromaidan eventful nationalism in Ukraine // Post-Soviet Affairs 36(3): 226-245. — 2020. (у співавторстві з Олегом Журавльовим)
• Insufficiently diverse: The problem of non-violent leverage and radicalization of Ukraine's Maidan uprising, 2013-2014 // Journal of Eurasian Studies 11(2): 201-215. — 2020.

• Анастасія Рябчук
• Тамара Марценюк

• Статті в журналі «Спільне».
• Cтатті в The Guardian
• Статті у Jacobin
• Статті на LeftEast
• Профіль на Academia.edu
• Профіль на ResearchGate