АПБ (пістолет)
Автоматичний пістолет безшумний (ПБ) — радянський автоматичний пістолет малошумної стрільби. Індивідуальна стрілецька зброя підрозділів воєнної розвідки і спецпідрозділів інших силових структур.
Автоматичний пістолет безшумний (АПБ) | |
---|---|
АПБ з приєднаним глушником. Внизу приклад і набої. | |
Тип: | автоматичний пістолет з ПБС |
Походження: | СРСР |
Історія служби | |
Термін використання | 1970-ті — досі |
Використання у | підрозділи спеціального призначення |
Історія виробництва: | |
Розроблено | 1972 рік |
Виробник | Тульський збройовий завод (СРСР/Росія) |
Характеристики | |
Маса | 1650 г (спорядженого з ПБС) |
Довжина | 455 мм (в зборі без приклада), 246 мм (без ПБС) |
Довжина ствола, мм: | 140 мм |
Висота | 150 мм |
Тип боєприпасу | 9×18 мм ПМ |
Калібр | 9 мм |
Бойова скорострільність | 40-90 пострілів за хвилину, темп автоматичної стрільби — 700-750 за хв. |
Прицільна дальність | 25-50 м |
Максимальна дальність | 200 м |
Тип боєпостачання | магазин на 20 патронів |
Історія створення пістолета
Автоматичний пістолет безшумний був розроблений на початку 1970-х на замовлення ГРУ ГШ. На етапі розробки пістолет мав індекс АО-44, після постановки на озброєння — індекс ГРАУ 6П13 і абревіатуру АПБ (скорочення від «автоматичний пістолет безшумний»)[1].
Конструктор — старший науковий співробітник науково-дослідного інституту стрілецької і гарматної зброї ЦНДІ ТОЧМАШ у Клімовську під Москвою кандидат технічних наук О. С. Неугодов[1]. Технічне завдання передбачало доопрацювання для малошумної стрільби автоматичного пістолета Стечкіна. Модернізація полягала у зниженні початкової швидкість кулі штатного патрона до дозвукової. Це було досягнуто за рахунок переробки ствола і розробки для нього приладу безшумної стрільби (ПБС). Додатково замість приставної кобури-приклада був розроблений легкий дротяний плечовий упор.
У 1972 році пістолет прийнятий на озброєння бригад (розвідувальних пунктів) спеціального призначення, рот спеціального призначення армійських розвідувальних батальйонів, а також спецпідрозділів КДБ «Альфа» і «Вимпел»[1].
Конструкція зброї
Пістолети АПБ, які фактично є модифікацією автоматичного пістолета Стечкина, вироблялися шляхом модернізації пістолетів АПС випущених у 1950-х роках.[2]
В АПБ залишені усі механізми АПС, включно з перемикачем режимів ведення вогню і сповільнювачем темпу стрільби. Для пристосування глушника на ствол надіта спеціальна трубка, що виступає перед затвором. На передній частині трубки виконані кріплення для швидкої установки ПБС. Трубка є знімною, що необхідно для її чищення.
Зовнішні відеофайли | |
---|---|
Пістолет АПБ. Сюжет на «Яндекс-видео» (рос.) |
Крім того, з метою зниження початкової швидкості кулі нижче надзвуковий в стінках ствола виконані дві групи отворів, розташованих на дні нарізів. Перша група з чотирьох отворів розташована в 15 мм від патронника, ще вісім отворів — у 15 мм від дульного зрізу. При пострілі, порохові гази проходять крізь ці отвори в трубку довкола ствола, а з неї — в розширювальну камеру глушника. Знімний глушник виконаний за розширювальною схемою: являє собою єдиний циліндр з чотирма сталевими перегородками, які мають отвори для кулі.
Для АПБ незручна і важка кобура-приклад пістолета Стечкіна замінена на легкий знімний приклад, зроблений зі сталевого дроту. Пістолет переноситься у шкіряній кобурі, приклад і приєднаний до нього для транспортування глушник — у спеціальному підсумку.
Досвід застосування
Пістолет широко і з успіхом використовувався радянськими військами під час війни в Афганістані. Завдяки великій вазі у поєднанні з відносно слабким патроном, глушнику і прикладу, які придають зброї додаткового балансування, АПБ дозволяє вести з нього автоматичний вогонь короткими чергами з досить високою купчастістю і точністю на дистанції 25-50 метрів[2].
Після розпаду СРСР АПБ знаходиться на озброєнні спецпідрозділів збройних сил та інших спецслужб більшості пострадянських країн[1].
Примітки
Джерела
- Бесшумный пистолет АПБ/6П13. Энциклопедия вооружения (рос.)
- Стечкин АПС/АПБ. Энциклопедия оружия (рос.)